Головна
Банківська справа  |  БЖД  |  Біографії  |  Біологія  |  Біохімія  |  Ботаніка та с/г  |  Будівництво  |  Військова кафедра  |  Географія  |  Геологія  |  Екологія  |  Економіка  |  Етика  |  Журналістика  |  Історія техніки  |  Історія  |  Комунікації  |  Кулінарія  |  Культурологія  |  Література  |  Маркетинг  |  Математика  |  Медицина  |  Менеджмент  |  Мистецтво  |  Моделювання  |  Музика  |  Наука і техніка  |  Педагогіка  |  Підприємництво  |  Політекономія  |  Промисловість  |  Психологія, педагогіка  |  Психологія  |  Радіоелектроніка  |  Реклама  |  Релігія  |  Різне  |  Сексологія  |  Соціологія  |  Спорт  |  Технологія  |  Транспорт  |  Фізика  |  Філософія  |  Фінанси  |  Фінансові науки  |  Хімія

Історія розвитку свободомыслия і атеїзму - Релігія і міфологія

КРАСНОЯРСКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ САНКТ-ПЕТЕРБУРГСКОЙ АКАДЕМІЇ УПРАВЛІННЯ І ЕКОНОМІКИ (НОУ ВПО)

Факультет: «Соціального управління»

Спеціальність: «Соціально-культурний сервіс і туризм»

РЕФЕРАТ

По дисципліні: Історія і теорія релігії

По темі: «Історія розвитку свободомыслия і атеїзму»

Виконав:

Студентка 1 курсу,

5-6331/1-1 групи

Голишева А. В.

Перевірив:

м. Красноярск, 2008 р.

Зміст.

Вступ... с. 3

1 Вільнодумство...с.5

2 Зародження атеїзму...с.6

2.1 Древньогрецький вільнодумство і атеїзм...с.6

2.2 Атеїзм і вільнодумство середніх віків...с.7

2.3 Атеїзм і вільнодумство епохи Відродження... с. 9

3 Атеїзм XVII- XVIII вв...с. 10

3.1 Епоха освіти...с. 10

3.2 Теоретики атеїзму...с.12

3.2.1 Фейербах... с.12

3.2.2 Маркс...с.13

3.2.3 Ніцше...с.14

4 Вільнодумство і атеїзм в Росії...с.15

5 Атеїзм в СРСР...с.19

6 Атеїзм в пострадянській Росії...с.22

Висновок...с.24

Література...с.26

Вступ

Сучасний атеїзм - і як соціальний феномен і як форма поведінки людини - не є щось однорідне, монолітне. Цим поняттям охоплюється все широке коло явищ: від байдужості, байдужості до релігії, яка переважно носить стихійний характер, тобто не спирається на науковий світогляд, до атеїзму, як різновиду світогляду, коли неприйняття релігії з'являється як продумана свідома позиція. Звісно, ця диференціація рівнів атеїстичного умонастроения і поведінки носить вельми загальний характер і не претендує на вичерпну повноту. Але суть справи не в ній, а в стоячому за нею явищі - зростаючому відході людей від релігії, явищі, яке знаходиться в центрі уваги представників всіх релігій на всіх континентах світу. Було б помилкою вважати, що захід релігійності - слідство тимчасового або часткового ослаблення позицій тієї або інакшої релігії. Знамення часу не криза тієї або інакшої релігії, а криза релігії взагалі як соціального інституту і як форми духовного життя.

Розвиток науки і її проникнення в психологію широких шарів створив справжнє провалля між мовою релігії і мовою світської культури. Яскраво виражена світська духовність- результат постійного накопичення знань і формування нового світогляду, декількох сторіч, що відбувалися протягом і що є невід'ємною складовою частиною прогресу сучасного наукового пізнання. Розвиток науки - це набагато більш складний процес, ніж просте кількісне збільшення знань: знання, що збагачують скарбницю науки, постійно доводять свою істинність; тісно переплітаючись з різними аспектами соціального життя, вони матеріалізуються в практичній діяльності людей. Завдяки цьому наука і викликала певні зміни в психологічному настрої людей по відношенню до себе самою і видозмінила їх уявлення про природу і роль науки в суспільстві.

Відділення суспільства від релігії не було, звісно, одноразовим і актом, що чітко фіксується, пов'язаним з якоюсь певною подією в минулому або теперішньому часі. У широкому соціологічному і філософському плані контури звільнення різних сфер суспільства від впливу релігії в Європі намітилися вже в період середньовіччя, коли політичне зміцнення міст привело до поступового розділення світської і церковної влади.

Релігійні доктринеры протягом віків бачили причину цього явища виключно в духовному порядку, не помічаючи того, що саме світське життя в самому повному і істинному розумінні цього слова породжує атеїзм.

1. Вільнодумство

Ідейний конфлікт між релігійним духом верб різних конкретно- історичних формах його вияву і світським духом нараховує тисячоліття. Відомо, що з боку оборонців релігії він не обмежується сферою ідей, а виходить за її межі, виливаючись в переслідування і гоніння інакомислячих, аж до їх фізичного знищення.

Але ніяке переслідування з боку церкви не могло зупинити процес наукового пізнання. Новий час несе науці нові перемоги, що серйозно похитнули позиції релігії: це геоцентрична теорія Коперника; біологічна теорія Дарвіна; прогрес наукового пізнання людської психіки і інш.

Вільнодумство виявляється в різних формах критики релігії. Термін «Вільнодумство» увійшов у вживання в 18 віці з появою трактату англійського деиста А. Коллінза «Міркування об свободомыслии». У середні віки, в епоху неподільного панування релігійної ідеології, однією з форм свободомыслия була теорія «подвійної істини», що затверджувала ідею про самостійне і рівноправне значення наукових істин і релігійних поглядів.

Вільнодумство - вільнодумство, течія суспільної думки, що відкидає релігійні заборони на раціональне осмислення догматів віри і що відстоює свободу розуму в пошуках істини.

Видними представниками свободомыслия були азербайджанський поет і мислитель 12 віку Низами Гянджеві, грузинський поет 12 віку Шота Руставелі, російський вільнодумець 16 віку Феодосиї Косою. У епоху Відродження з позицій свободомыслия виступали видні вчені, філософи, письменники (Пьетро Помпонацци, Ульріх фон Гуттен, Еразм Роттердамський і інш.).

2.Зародження і розвиток атеїзму

Первинні елементи людського пізнання носили стихійно матеріалістичний характер і не були нейтральні або байдужі до долі людства. Так чи інакше, прямо або непрямо, але наукове пізнання з самого початку виявило свої гуманистические тенденції. Вчені тих часів - від Демокріта до Епікура - вважалися одночасно і філософами, і моральними наставниками. Мета пізнання вони убачала в звільненні людей від страху перед богами і від боязні смерті. Філософи древньої Європейської цивілізації прагнули вселити людині переконання, що природа підлегла своїм законам, що вона пізнавана, що в ній зовсім не царюють капризи.

2.1. Древньогрецький вільнодумство і атеїзм

Древньогрецький атеїзм, виниклий в зв'язку із запереченням грецьких богів, культу і містерій, не являє собою єдиної традиції, навіть належні до одного напряму Демокріт, Епікур і їх римський послідовник Лукреций, що дають немало основ для того, щоб вважати їх атеїстами, пов'язані між собою не стільки особливим розумінням богів і негативним відношенням до релігійного культу, скільки спільністю атомістичних уявлень об принроде. У епоху классики і еллінізму вчення атеїзму виникають і зникають на фоні античної міфології, що поступово руйнується, суперництва релігії і культури, знайомства з інакшими релігіями і чужоземними культами. Значна роль в обнмирщении релігії і міфології належить поезії, яка перевела античну міфологію на мову худонжественной літератури і театру, смешанла її з вимислом і стала зображати життя богів аналогічно з життям людей.

Однак особливістю грецького, а потім і римського атеїзму стає зв'язок з філософією; саме на цьому грунті «безбожжя» перетворюється в «світогляд» з домаганнями на теоретичне обгрунтування і істину; тут у загальних рисах складається тип філософської невіри з всіма можливими підходами, точками зору і обгрунтуваннями, які, незважаючи на принципові відмінності між язичеством і християнством, будуть характерними і для подальшої історії атеїзму в Європі. При цьому в Греції філософів, що взагалі відкидали існування богів (т. е. атеїстів в сучасному значенні цього слова), було мало; про це говорить «список атеїстів», складений автором трактату «Про вчення філософів» Клітомахом.

Атеїзм (від грецького що відкидає богів, позбавлений Божества, безбожник), заперечення Бога, безбожжя. Історичними прикладами древньогрецький розуміння атеїзму стали: рішення афинского суду, що засудив Сократа до смертної страти за «введення інших богів», вигнання Анаксагора, звинувачену в «безбожии», втеча з Афін Арістотеля, що побоювався бути притягнутим до суду, і інші многончисленные випадки переслідування за дійсні або уявні раснхождения з узаконеним шануванням богів. Хоч неможливо затверджувати, що антична філософія з чим склався в ній умоглядними способами обговорення проблем, в тому числі богів, що стосуються або бога, з необхідністю вела до теоретичного «атеїзму», проте, очевидно, що античні філософські вчення, незважаючи на їх істотні відмінності - від розуміння богів як явища «космічною життя» у Демокріта, Епікура і Лукреция до близьких до монотеизму Сократа, Платона, Арістонтеля, Дамба,- швидше розхитували традиційну релігію і міфологію, чим зміцнювали її.

Однак не всі античні філософи виглядали в очах сучасників противниками народної релігії, в своїй більшості вони не відкидали культ - основу грецької і римської релігії, і тому вже не вважалися «нечестивими» і «атеїстами». Блаженний Августін навіть затверджував, що «мудреці їх, так звані філософи, школи мали різні, а храми шанували загальні».

2.2. Атеїзм і вільнодумство середніх віків

Для філософської думки середніх віків атеїзм не характерний. У цю епоху філософія розглядалася як «служниця богословия», і незалежно від того, чи тлумачилася ця роль для богословия і філософії в позитивному або негативному значенні, безперечно, що зв'язок християнського богословия і філософії виключав в теоретичній області саму можливість сумніву в існуванні Бога. Теорія «подвійної істини», популярність, що отримала в арабському аристотелизме і визнана лише деякими з схоластов, сприяла розмежуванню богословия і філософії, а потім і їх зіставленню, але не вела безпосередньо до атеїзму. Єретичні вчення, що відпадали від християнства і сонпровождавшие його протягом всієї історії, хоч в запалу боротьби іноді і називалися атеїстичними, а їх представники - атеїстами (безбожнниками), насправді такими не були.

У цей період вільнодумство стало форма ідейної боротьби опозиційних феодалізму соціальних шарів проти «духовної диктатури церкви», що захищала феодальні порядки. Соціальна база свободомыслия в суспільстві - селяни і міські шари. Панування релігії у всіх сферах суспільної свідомості обумовило специфічну форму критики релігії, сковану від релігійного нашарування. До того ж вільнодумства цього часу виступало не як система поглядів, а як сукупність окремих ідей, в тій або інакшій мірі що підривали релігійний світогляд. Ідеї ці спиралися на антирелігійні настрої народної маси, що виражалися в фольклорі, в так званій карнавальній культурі. Вільнодумство виявлялося в світській літературі (історичні хроніки, любовні вірші і проза), в філософії, в ересях - соціально-політичних вченнях, що виступали в релігійній формі. Під релігійною оболонкою єресі приховували цілком реальні вимоги громадян, а іноді і майнова рівність. Однієї з особливостей середньо - віковій єресі був їх антиклерикалізм. Гнівні викриття соціальної політики церкви, аморальності, розбещеність духовенства створювала грунт для сумніву в ідеології, реабілітуючій існуючі порядки. У середньовічній філософії яскравим виявом свободомыслия було вчення про подвійну істину, що дозволяла прийти до висновку про право філософії на незалежність від теології (Ибн-Рушд, Сигер Брабантський, У. Оккам). Одним з напрямів свободомыслия в феодальному суспільстві було переусвідомити ідеї монотеистического бога в нерелігійному дусі: відкидався витвір світу з нічого, промисел божий, загробний мир, подяка, безсмертя душі. Пантеїстичне трактування бога у вченні Давида Дінанського, Аморі з Бена, Мейстера Екзарта містила матеріалістичну тенденцію: визнання несотворимости світу в силу його совечности з богом. Пантеїзм лежав в основі ряду ересей, направлених проти феодалізму. Спроба осмислити причини релігії виявилася у вченні про 3 обманщиків - Моїсеє, Христу і Мухаммеде, фундаторах іудаїзму, християнства і ісламу. Загалом суть і причини виникнення релігії аналізу не зазнавали. Значну роль в розвитку свободомыслия в суспільстві зіграла боротьба проти авторитаризму і догматизму релігії, що спиралася на раціоналізм і ідею досвідченого пізнання природи (Шартрська школа філософів, Р. Бекон і інш.). Це дозволило критично віднестися до святих книг, виявити і обнародувати протиріччя в їх змісті. Вільнодумство в середні віки найтіснішим образом пов'язано з прогресивними явищами культури і, незважаючи на непослідовність, було плідним чинником її розвитку.

2.3. Атеїзм і вільнодумство епохи відродження

Епоха Відродження з її антропоцентризмом, опорою на людину і висуненням його як «міри речей» на перший план, з невпинними спробами створення вільного від вимог середньовічного богословия культурного простору, обмирщением життя і виникненням автономнной (світської і політичної) моралі всього лише готує умови для майбутніх атеїстичних вчень, але в своїй основі все ще залишається релігійною, незважаючи на те, що межі християнства розмиваються і древній мир з його релігією і культурою стає невід'ємною частиною возрожденческого гуманізму. Окремі нападки на релігію і інститут папства, прагнення «виправити» релігію, привести її у відповідність з культурними і життєвими запитами свого часу не можуть вважатися атеїзмом в суворому значенні цього слова, передусім тому, що не передбачають, заперечення Бога і критику церкви суміщають з вірою в спасительность християнства. Характерна в цьому відношенні фігура Еразма Роттердамського (1469-1536); найбільший представник «християнського гуманізму», перекладач і коментатор Священного Писання і трудів батьків Церкви з такою силою висміює вдачі католицького духовенства в своїх художньо-повчальних творах («Похвала дурості» і інш.), що вони починають розглядатися ледве чи не як атеїстична література.

З великого числа різноманітних напрямів і течій філософської і суспільної думки епохи Відродження найбільш близький до атеїзму пантеїзм - світогляд, в основі якого лежить ототожнення Бога і природи. Це ототожнення, у разі послідовного його проведення, з необхідністю веде до заперечення особистого Бога, і тільки непослідовністю у висновках можна пояснити, чому багатьом прихильникам цього напряму вдалося уникнути докорів в атеїзмі. З деякими обмовками до атеїстів епохи Відродження потрібно віднести філософів, що стоять на позиціях пантеїзму,- Пьетро Помпонацци (1462-1525), Дж. Бруно (1548-1600), Т. Кампанеллу (1568-1639).

3. Атеїзм XVII- XVIII вв.

3.1. Епоха Освіти

У філософії Освіти в тісному зв'язку з абсолютизацией людського розуму, звільненого від «забобонів», вірою в розум як засіб розв'язання всіх проблем і утопічними проектами перевлаштування суспільства на «розумних» початках переоцінці зазнає негативне відношення до атеїзму. У теоретичних спорах про «природні права» людини, «вільнодумності» і «віротерпимість» робляться спроби реабілітувати атеїзм і зрівняти його з християнською вірою. Широке поширення отримує філософія деизма, в своєму крайньому вираженні що визнає Бога тільки як Творець світу і заперечлива Промисел Божий, підмінююча християнство «природною релігією», в якій немає місця для чуда, таємниці, авторитету і священства (Вольтер, Ж. Ж. Руссо, Д. Юм і інш.).

Найбільш відомі представники французького деизма - Вольтер (1694- 1778) і Руссо (1712-1778) визнають існування Бога, але їх розуміння Бога не йде далі уявлень про нього як про анонімну Верховну Істоту, щонайбільше, що забезпечує правосуддя і моральний порядок. Формально не будучи атеїстами і виступаючи проти атеїзму, вони, проте, залишаються противниками церкви і християнства.

У формуванні безрелигиозной ідеології, що готувала Французьку революцію з всіма її трагічними подіями, особливе місце належить французькому матеріалізму - вченню, яке зводить явища духа і душевне життя людини до «матерії» або до тілесної «природи» і, по своїх початкових положеннях, вороже релігійній вірі. Механистические і натуралістичні вчення Ж. О. де Ламетрі (1709-1751), пізнього Д. Дідро (1713-1784) і К. А. Гельвеция (1715-1771) цілком можуть бути віднесені до атеїзму, однак найбільш завзято цей світогляд, позбавлений філософської глибини і що спирається на помилки розуму і почуттів, представлено в численних антирелігійних і антицерковних творах П. А. Гольбаха (1723-1789) і в головному його труді «Система природи», в яких походження релігії він пояснював неосвіченістю людей, їх неуцтвом, а також корисливими інтересами духовенства.

XIX віці Німецька класична філософія, від Канта до Гегеля включно, незважаючи на ряд висунених нею сумнівних ідей і вчень проте зберігає внутрішній зв'язок з християнством і вважає його абсолютною релігією. Це не перешкодило лівим гегельянцям еволюціонувати спочатку до деизму і пантеїзму, а потім до відкритого атеїзму. (Д. Ф. Штраус, Б. Бауер, А. Руге, Л. Фейербах, К. Маркс і інш.). У числі лютих критиків Гегеля був його сучасник А. Шопенгауер (1788- 1860), атеїст по своїх переконаннях, що розвивав не без впливу з боку буддизму філософію «ніщо» і що заперечував існування Бога.

У XIX в. отримує широке поширення теоретичний атеїзм; він пов'язаний з філософськими напрямами свого часу - позитивізмом, антропологічною філософією, анархізмом, матеріалізмом і філософією життя. Пронизані духом невіри і скептицизму численні дослідження в області історії релігії, її походження і виникнення. Під впливом позитивної філософії і еволюційної теорії Ч. Дарвіна, механічно перенесеної на суспільне життя і тлумачення релігії, атеїзм починає розглядатися як необхідна складова «наукового світогляду».

До відомих атеїстів XIX в. відносяться ідеолог анархізму соціаліст П. Ж. Прудон (1809-1865), що затверджував, що «Бог - це зле»; вульгарні матеріалісти Л. Бюхнер (1824-1899), К. Фохт (1817-1895), Я. Молешотт (1822-1893), дослідник Е. Геккель (1834-1919), автор кн. «Світові загадки».

3.2. Теоретики атеїзму

3.2.1. А. Фейербах

Творець антропологічної філософії, один з найбільших теоретиків, А. Л. Фейербах (1804-1872), він звертається до принципу суб'єктивності, але замість «трансцендентального суб'єкта» в основу філософії вважає вчення про людину. Якщо в своїй ранній книзі «Історія філософії Нового часу» (1833) Фейербах приймає вчення Р. Декарта, у якого доказу буття Бога пов'язані з наявністю в людському мисленні природженої ідеї Бога, то в пізніх творах він, використовуючи з деякими змінами ті ж ходи думки, приходить до протилежного результату - до переконання, що Бог є усього лише представлення людини, що людина «не може задаватися питанням, що таке Бог сам по собі». Тим самим він повністю заперечує християнське вчення про Бога і Церкву, відкидає авторитет Священного. Писання і Переказів. Заперечуючи існування Бога в Собі, Фейербах не помічає, що на основі тієї ж логіки слід би і мир тлумачити усього лише як людське уявлення.

Він пише: «Бог є прозріння внутрішньої суті людини, вираження його «Я»»; це означає, що людина роздвоюється, його суть відчужується і «объективируется», отримує ідеальну реальність «Бога» і владу над людиною. «Божественна суть є не що інакше, як людська суть, звільнена від меж природи»

3.2.2. К. Маркс

Інший теоретик атеїзму племінник головного рабина в місті Тріре К. Маркс (1818-1883). Значення атеїзму для вчення Маркса надзвичайно велике. До своєї філософії діалектичного і історичного матеріалізму він приходить через атеїзм. Однак атеїзм як «критика релігії», будучи початковим пунктом всього світогляду і вчення Маркса, отримує своє обгрунтування через саме це вчення і тільки таким чином підвищується в своєму статусі і стає «науковим атеїзмом». Знайомство з трудами Фейербаха зіграло важливу роль в формуванні атеїстичних переконань Маркса і його сподвижника Ф. Енгельса. Визнаючи загалом правильним вчення Фейербаха про Бога як проекцію людських почуттів, надій і страхів і доповнюючи його теоріями «фетишизму» і «уособлення», Маркс і Енгельс, по мірі розробки філософсько-політичного вчення, знаходять помилки в атеїстичних переконаннях свого попередника. Основний недолік вони бачать в узости антропологічного підходу і тому вважають за необхідним виявити соціальні і економічні передумови виникнення віри в Бога і релігії. У створеній Марксом концепції суспільно-економічної формації релігія розглядається як одна з форм суспільної свідомості, «надбудови», яка визначається «базисом» (або економічними відносинами) і повністю залежить від змін в ньому. Однак Маркс, який вважав, що історія, аж до комунізму як її завершення, характеризується послідовною зміною суспільно-економічних формацій (одного базису іншим), не помітила, що релігія, зокрема християнство, не зникає зі зміною «старого базису», як повинне було б статися згідно з його теорією. Це упущення намагався виправити Енгельс в роботі «Людвіг Фейербах...», що доповнив теорію положенням про відносну самостійність «надбудови», але тим самим була обмежена головна теза Маркса про визначальну роль «базису» і все вчення придбало гаданий характер, втратило ясність і значення.

3.2.3. Ницше

3-й найбільший представник атеїзму, Ніцше, виходець з роду священиків, протягом всього життя вів тяжбу з Богом, тянжелым, що завершилася душевним захворюванням. Про важливість і нерешенности для Ніцше питання про Бога говорить той факт, що написані в стані хвороби тексти він підписує іменами «Діоніс» або «Распятий».

Ницше - творець нового різновиду атеїзму, містичного. Якщо Фейербах намагався обгрунтувати свій атеїзм з позиції «людини», Маркс - «суспільства», то для Ніцше основною темою стає «культура». Під культурою Ніцше розуміє цілісну історичну освіту, тип життя, в основі якого лежить міф як «вища цінність». Культура як система цінностей, по Ніцше, народжується з міфа, живе вірою в міф і вмирає зі смертю міфа. Вже в ранній роботі «Походження трагедії з духа музики», намагаючись знайти ключ до розуміння античної культури, Ніцше звертається до аналізу грецької релігії і міфології і виділяє два визначальних початки - аполлоновское (краси, пропорційності, розуму) і дионисийское (экстатичности, хаосу, волі до життя), відповідні грецьким богам - Аполлону і Діонісу.

У концепції «нігілізму», що розробляється в пізніх творах, мова йде про кризу європейської культури, джерела якої Ніцше безпосередньо зв'язує з християнством і з християнськими уявленнями про Бога. Ницше справедливо зв'язує нігілізм з атеїзмом, з втратою віри в Бога, але помиляється, подібно іншим атеїстам, вважаючи, що Бог створюється людьми; тільки цими міркуваннями можна пояснити слова Ніцше «Бог помер» і віру його в подолання епохи нігілізму шляхом «переоцінки цінностей», створення нового міфа як основи нової епохи. Таким міфом стає вчення про «надлюдину», і цією «надлюдиною», вважає Ніцше, треба заповнити ту, що утворилася зі «смертю Бога» пустоту буття.

Відношення Ніцше до християнства - надто негативне, до Христа - подвійне, образ Христа його одночасно притягає і відштовхує.

4. Вільнодумство і атеїзм в Росії

В Росії 18 в. ідеї свободомыслия яскраво виражали М. В. Ломоносов, І. А. Третьяков і інш. Свободомыслием пронизана вся творчість А. Н. Радіщева; з позицій свободомыслия виступали і багато які декабристи (П. І. Борісов, А. П. Барятінський, І. Д. Якушкин і інш.). Зі 2-й половини 19 в. принципи свободомыслия в країнах Західної Європи і в Росії захищали і обгрунтовували великі вчені-дослідники.

Теоретичний атеїзм в Росії внаслідок особливостей її релігійного і історичного шляху набуває поширення лише в XIX в. Джерела більшості атеїстичних вчень в Росії беруть свій початок в європейській філософії XVIII-XIX вв. Спочатку французькі просвітники і енциклопедисти, потім Прудон, Фейербах і Маркс, послідовне сменяя один одного, стають володарями дум опозиційно настроєної інтелігенції в Росії, а через неї придбавають популярність в самих різних шарах суспільства. Для декількох поколінь російських революціонерів до появи марксизму особливе значення в соціальних науках мали переконання Р. Оуена, Ш. Фурье і Прудона, в філософії - антропологічне вчення Фейербаха, вульгарний матеріалізм і позитивізм. Основні ідеї Фейербаха - розуміння людини з природи і пояснення релігії з почуття залежності людини від миру - в російській викривальній філософській і публіцистичній літературі відтворювалися в різних варіаціях і, як правило, пов'язані із завуальованою критикою релігії, християнської етики і християнських уявлень про людину і його відношення до Бога.

Російська атеїстична література XIX в. не багата самостійними теоретичними і філософськими обоснонваниями атеїзму. Оригінальність російського атеїзму виявилася в іншому:

1) в продуманні до крайніх меж тієї або інакшої атеїстичної концепції, незалежно від радикальності наступних з неї висновків і отрицаний;

2) в перетворенні атеїзму в цілісний світогляд і життєрозуміння, в деякий різновид віри;

3) в негайному практичному застосуванні «на ділі» цієї віри.

Можливо, цими обставинами пояснюються вельми умовні межі між теоретичним і практичним атеїзмом в Росії і майже неминуча трансформація теоретичної позиції в політичну.

Історія атеїзму в Росії, якщо мати на увазі його активні форми, тісно переплетена з історією політичної боротьби, атеїстична складова присутня у всіх політичних рухах, що поставили своєю метою скинення монархії; руйнування монархії в 1917 р. і створення безбожної тоталітарної держави - сумні підсумки цієї боротьби.

Хоч послідовно продумана логіка атеїзму услід за запереченням Бога вимагає заперечення «помазаника Божія», царя, виникнення і поширення атеїстичних переконань в Росії свідчить про існування зворотної логіки, коли опозиція влади і заперечення монархії привели до критики Церкві і релігії, до втрати віри в Бога і самому справжнього атеїзму. Цим шляхом до атеїзму прийшли В. Г. Белінський, А. І. Герцен, Н. Г. Чернишевський, Д. І. Пісарев і мн. інш.

З початку XIX в. спостерігається поступово зростаюча роль атеїзму в розвитку суспільно-політичних процесів в Росії. Декабризм, нігілізм і соціалізм різних відтінків визначили основні віхи поширення атеїзму. У русі декабристів значення атеїстичних переконань ще не велике. П. І. Пестель (1793-1826), один з головних теоретиків руху, дотримувався деистических поглядів, що знайшло відображення і в написаній ним «Російській Правді», де спочатку говориться про «природний розум», а потім про Євангеліє. Безпосереднє відношення до атеїзму мало вірш А. П. Барятінського (1798-1844) «Про Бога», в якому автор приводить відомі по атеїстичній літературі аргументи і пише: «Побачивши зло, що покриває весь світ, якби навіть Бог існував,- треба було б Його відкинути».

Нігілізм, незважаючи на його складний склад, об'єднуючий різні антидержавні течії, родинний атеїзму. «Нігілізм це логіка без структури, це наука без догматів, це безумовна покірність досвіду і покірливе прийняття всіх наслідків» писав Герцен, - не можна не побачити непрямого визнання бездуховности і безпринципності цього руху; основу «віри нигинлиста» складає боротьба з владою, ради якої всі кошти хороші. На думку Герцена, історія російського нігілізму починалася з Белінського і Бакуніна і була продовжена петрашевцами і нинішнім поколінням революціонерів. На питання: «Що ж наше покоління заповідало новому? - Герцен відповідав,- Нігілізм».

М.А. Бакунін (1814-1876), один з родоначальників європейського анархізму, лютий критик релігії і церкви, революціонер по складу свого розуму і характеру, мав про християнство надто спотворені уявлення; звільнення людини від експлуатації і з-під влади держави він безпосередньо пов'язував із запереченням Бога. Використовуючи уявний аргумент від «свободи», Бакунін в одному з своїх листів, опубнликованных як самостійний трактат, писав: «Якщо Бог існує, то людина - раб; але людина може і повинна бути вільним; тоді Бог не існує». Ще похмуріше звучить його наступний афоризм: «Вольтер сказав: Якщо б не було Бога, його слід би вигадати. А я... говорю, що якби Бог існував, то було б необхідно Його знищити»

В.Г. Белінський (1811-1848), літературний критик і публіцист, в своїх релігійних і філософських переконаннях пройшов складний шлях від примирення з дійсністю до неприйняття її і атеїзму; у відомому листі до Н. В. Гоголю від 3 липня 1847 р. він викриває російське духовенство і православну церкву, затверджуючи, що «вона завжди була опорою батога і угодницей деспотизму», вважає, що росіяни - «глибоко атеїстичний» народ, що Росії не потрібні ні проповіді, ні молитви.

Н.Г. Чернишевський (1828-1889), що народився в сім'ї священика, якийсь час поєднував щиру віру в Бога з любов'ю до творів Фурье і Оуена; потім захопився читанням Фейербаха, з якого «знав напам'ять» цілі сторінки. Автор великої кількості соціально-політичних і економічних робіт, Чернишевський, не залишив спеціальних творів, присвячених обгрунтуванню атеїзму, про його атеїзм можна судити на основі його загальної матеріалістичної концепції природи, вчення про людину і суспільство, в яких відсутня яка небудь згадка Бога, а самі теорії свідчать про те, що згідно з переконаннями Чернишевського, немає ніякої інакшої реальності, крім існуючого під часі миру.

Заперечення Православ'я і боротьба з Церквою набувають програмного характеру в російському марксизмі. Незважаючи на деякі (тимчасові) тактичні поступки віруючим, з початку поширення марксизму в Росії стає очевидною принципова несумісність марксистської ідеології і релігійної віри. З позицій «воинствующего атеїзму» написані статті російського марксистів Г. В. Плеханова (1856-1918) і інш. Особливо велика роль Леніна (1870-1924), теоретика атеїзму і орнганизатора масового переслідування і арештів духовенства, священиків і мирян Російської Православної Церкви.

5. Атеїзм в СРСР

Атеїзм в СРСР бере початок в трудах основоположників марксизму. Конкретні положення атеїстичного вчення застосовно до умов Росії були розроблені в трудах В. І. Леніна «Соціалізм і релігія» (1905), «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1909), «Про відношення робочої партії до релігії» (1909), «Класи і партії в їх відношенні до релігії і церкви» (1909), «Про значення воинствующего матеріалізму» (1922), мн. інш. творах і в його переписці. Критика релігії і Церкви для російських марксистів на початку XX в. служила конкретній практичній меті - поваленню монархії і приходу до влади. Для дореволюційної Росії, де пануючої релігією було Православ'я, а законодавство не знало поняття «свобода совісті» (в значенні права не сповідати ніякої релігії), пропаганда атеїзму означала руйнування основ традиційної державності.

У СРСР атеїзм став не тільки пануючою ідеологією, але і складовою частиною політичної практики. Можна виділити наступні напрями в розвитку, атеїзму в СРСР:

1) продовження теоретичного обгрунтування атеїзму;

2) створення правової бази для обмеження діяльності (в деякі періоди - аж до ліквідації) релігійних організацій;

3) конкретні заходи держави і атеїстичної частини суспільства по боротьбі з релігією і релігійними організаціями.

Головна особливість радянського державного атеїзму - партійне керівництво всією атеїстичною роботою. Вже в перших декретах Радянської держави, направлених на секуляризацию церковного майна і на обмеження впливу Церкви, виявляється очевидна прихильність нової влади до атеїзму. Декрет про землю, прийнятий на З'їзді Порад 26 жовтня 1917 р., оголосив про націоналізацію всіх монастирських і церковних земель «з всім їх живим і мертвим інвентарем, садибними спорудами і всією приналежністю». Потім пішли декрети «Про розірвання браку» (16 грудня 1917), «Про цивільний брак, про дітей і про ведіння книг актів стану» (18 грудня 1917), які позбавили церковний брак юридичної сили і передали ведіння актів цивільного стану державним органам. Постанова радянського уряду передала учбові заклади, що належали релігійним організаціям, у ведіння Наркомата освіти. Вінцем радянського законодавства, що стало основою розгортання атеїстичної пропаганди і агітації, атеїстичного виховання, став декрет від 23 січня 1918 р. «Про, відділенні церкви від держави і школи від церкви».

Слідством цих законів і підзаконних актів стало повне вилучення матеріальних цінностей всіх видів, що належали релігійним організаціям, заборона на викладання релігії в учбових закладах, припинився випуск релігійних журналів і газет. Серйозні перешкоди виникли для реалізації громадянами проголошеного новою владою права сповідати релігію і створювати релігійні організації, оскільки реєстрація общин і надання їм приміщень для відправлення релігійних обрядів (богослужіння поза храмами було заборонене) тепер повністю залежали від свавілля атеїстичної влади.

Основи для розвитку атеїстичного законодавства містилися в радянських Конституціях (1918, 1924, 1936 і 1977). Перші Конституції позбавили духовенство політичних і частини, цивільних прав і надали свободу дій атеїстам. Конституція 1924 р. гарантувала тільки свободу антирелігійної пропаганди, релігійна пропаганда була заборонена, права віруючих обмежувалися «відправленням релігійного культу». Конституція 1936 р. встановила рівність всіх громадян перед законом і у виборчих правах, однак законодавство, що діяло жорстко обмежило в правах на релігійну діяльність духовенство і віруючих, встановлюючи перешкоди в реєстрації общин, забороняючи відправляти богослужіння поза спеціальними приміщеннями, займатися релігійним вихованням своїх дітей, здійснювати дзвоновий дзвін і хресні ходи.

Важливою частиною атеїстичної політики радянської влади були атеїстична пропаганда і атеїстичне виховання. Вже в перші роки існування РСФСР, потім СРСР були встановлені періодичні видання, єдиною метою яких було поширення атеїзму: «Революція і церква» (1919-1924), «Наука і релігія» (з 1922), «Безбожник» (газета, 1922-1934, 1938-1941, в 1925-1941 вийшов також журнал з такою назвою), «Атеїст» (1922-1930) і інш. У 1932 р. в СРСР вийшло 23 атеїстичних журналу і 10 атеїстичних газет.

Паралельно зі спеціалізованими періодичними виданнями в СРСР поступово налагоджувався випуск теоретичної атеїстичної літератури, дія якої була розрахована на тривалу перспективу. Для поширення атеїзму була створена мережа спеціальних наукових і культурно-просвітницьких установ і суспільств, в експозиції краєзнавський і інакших музеїв часто включали розділи по атеїзму або окремі матеріали на цю тему.

Вся атеїстична діяльність організовувалася і прямувала правлячою комуністичною партією, яка заперечувала будь-яку релігію і поставила стратегічну мету - викоренити релігійний світогляд і позбутися релігійних організацій, як несумісних з соціалізмом, тим більше з комунізмом.

Захід панування атеїзму в СРСР почався біля 1987 р., коли остаточно визначилася «лінія» партії на частичнную демократизацію і реформування радянської системи. Відмова від панування атеїзму зафіксована в законі від 25 жовтня 1990 р. «Про свободу совісті і релігійні організації».

6. Атеїзм в пострадянській Росії

Зведення про число атеїстів в пострадянській Росії вельми суперечливі, так як немає чіткого критерію відносно того, кого саме вважати невіруючим і чи всякого неверуюнщего потрібно визнавати атеїстом. Для переважної частини неверуюнщих пострадянської Росії характерна суспільна пасивність.

Частина невіруючих, що ідентифікують себе як свідомих атеїстів, активізувалася в середині 90-х рр. Розвиток атеїзму в пострадянській Росії йде 3 шляхами: підтримуються традиційні форми воинствующего безбожия (небільшовистський атеїзм), атеїстичний світогляд осмысляется через ідеї гуманізму і свободомыслия (світський гуманізм), формується ідеологія «нового російського атеїзму». Для всіх 3 форм пострадянського атеїзму в різній мірі характерне негативне відношення до участі церкви в житті суспільства.

Деяку смислову стрункість і організованість виступу атеїстів придбали з середини 90-х рр., виходячи переважно в Інтернеті. Існують атеїстичні сайты «просвітницького» характеру, наприклад, бібліотеки атеїстичної літератури «Філософія і атеїзм», розділ «Атеїзм» в російсько-ізраїльському інтернеті-каталозі «Аріадна» і т. п. Робляться спроби налагодити в Інтернеті діалог між віруючими і атеїстами, зокрема, через дискусійний клуб «Ареопаг», створений ініціативною групою християн і атеїстів. З 2001 р. дискусії також щотижня проходять через ідеї гуманізму і свободомыслия в прямому ефірі радіостанції «Центр» в передачі «Про самому головне».

У російському суспільстві в 90-х рр. формувався атеїзм в формі «секулярного (світського) гуманізму». Головна ініціатива в процесі його формування належить професору філософського факультету МГУ В. А. Кувакину, що заснував в травні 1995 р. разом з однодумцями Міжрегіональне суспільне об'єднання «Російське гуманистическое суспільство» (РГО), метою якого є «сприяння розвитку гуманізму, в тому числі розробці, поширенню і затвердженню в російському суспільстві ідей світського, цивільного гуманізму, свободомыслия; сприяння вивченню принципів науково-атеїстичного і інших форм нерелігійного світогляду (скептицизму, агностицизму, индифферентизма по відношенню до релігії)».

До кінці 90-х рр. діяльність прихильників «нового російського атеїзму» почала придбавати політичні форми. 12 квітня 2001 р. АТОМ (Московський рух атеїстів «Атеїстичне Суспільство Москви») провів прес-конференцію під назвою «Немає мракобіссю в XXI віці», на якій була представлена декларація «В захист свободи совісті і світської держави». У цьому документі «нові російські атеїсти» виразили «глибоку тривогу з приводу наростання в Російській Федерації виявів клерикалізму, особливо зі сторони РПЦ (Російської Православної Церкви)». Під текстом декларації підписалися 150 чол.: академіки РАН Гинзбург, В. Н. Страхов і Е. Л. Фейнберг, правозахисник С. А. Ковальов, депутат Держдуми В. Семенов, політологи і журналісти А. Бузгалін, Б. Кагарліцкий і інш.

Дискусії навколо Закону про свободу совісті (1997), з питань про соціальну роль Церкві, можливість світської теологического освіти і т. п. продемонстрували складний процес осмислення в пострадянському суспільстві таких понять, як «вільнодумство», «свобода совісті», «світське» (по відношенню до держави і освіти), і виявили прихильність атеистичеснкому світогляду багатьох сучасних вітчизняних религиоведов і правозахисників. Це пояснюється тим, що після краху «наукового атеїзму» як пануючої ідеології більшість кафедр «наукового атеїзму» перепрофилировались в кафедри религиоведения і історії релігій.

Події 90-х рр. XX в. показали, що в умовах формування в Росії цивільного суспільства атеїзм мимикрирует, придбаваючи нові форми і прагнучи легалізуватися як суспільна сила.

Висновок

Релігія як суспільне явище- це історична реальність. У сучасному світі вона має ще соціальні і психічні основи. Проблема її виживання або відмирання аж ніяк не вичерпується тактичною майстерністю релігійних організацій, зацікавлених в її збереженні, або умілою стратегією атеїстів, ведучих з нею боротьбу. З точки зору пізнання проблеми, пов'язані з місцем релігії в житті сучасного суспільства, нічим не відрізняються від будь-яких інших, які наука вважає необхідними розробляти. Наукове дослідження релігії так само важливе, як і розробка інших наукових проблем. Історичні перетворення, здійснювані реформами суспільства, викликають глибокі зміни і в колективному і в індивідуальній свідомості. Ці зміни можуть стати плідним полем дослідження для вчених, в тому числі і для тих, хто займається сучасною еволюцією релігійних явищ.

Секуляризация означає торжество людини, що повністю включилася в перетворення суспільства, людини, для якої мир перестає бути створеним богом і перетворюється в природу. Людина, зайнята в промисловість, як і житель, села, переживаючий процес урбанізації, мають справу з дійсно новою природою. Вони учасники поступового формування такого способу сприйняття і оцінки природи, коли остання розглядається в плані її співвідношення з природними законами, а не з божественними силами.

Завдяки успіхам науки чоловік сьогодні займає набагато більш тверду і упевнену позицію у відношенні релігійних верований, що йдуть своїм корінням в далеке минуле. Він знайшов незрівнянно велику упевненість в собі і почуття власного достоїнства.

У умовах демократії гарантується свобода совісті для всіх громадян: кожний громадянин має право вірувати і належати до будь-якого культу, визнаного законом, або ж не дотримуватися ніякої релігійної віри. Віруючі і невіруючі користуються однаковими цивільними правами: релігійні переконання людини, одинаково як і відсутність таких, не дають мотив для його дискримінації, обмеження його цивільних прав і свобод.

Література

1. Атеїстичний словарь.- М., 1983

2. Беррар П. Релігия в сучасному мире.- М., 1979

3. БСЭ т.23/Під ред. Прохорова.- М., 1976

4. Карташов А. Собраніє творів в 2 т. Т.1 Нариси по історії Російської церкви.- М., 1992

5. Никольский Н.М. Історія Російської церкви.- 3-е изд.- М., 1983

6. Православна енциклопедія т.3./Рук. Кравец С.Л.- М., 2002

7. Словник іноземних слов.- изд. 5, стереотип./Під ред. І.В. Лехина, Ф.Н. Петрова.- М., 1955

8. Християнство ЭС т.1.- М., 1993
Історичний розвиток древньої Літургії
Одеська Духовна Семінарія Реферат По Літургике на тему: Історичний розвиток древньої Літургії Вихованця 2-би класу Собольовського Миколи Одеса 2010 р Походження і історія Літургії Божественна Літургія, як і всякого церковного тайнодействие, має своє обгрунтування в Священному Писанні. Таїнство

Історична довідка Десяти Заповідей
Історична довідка Десяти Заповідей Заповіді були представлені Моїсеєм, що отримав цей закон від різних афро-азіатських народів, особливо месопотамской культури, що інтуїтивно вловив і що дотримував його. Моісей був не тільки воєначальником, але і видатним знавцем древньої і сучасної йому єгипетської

Істинно Православна церква в сучасних умовах
Істинно Православна церква в сучасних умовах Зміст Введення 1. Місце ИПЦ в історії російської катакомбной церкви 2. ИПЦ в сучасних умовах 2.1 Коротка історія ИПЦ 2.2 Організаційна структура 2.3 Особливості віровчення 2.4 Чисельний і національний склад прихильників 2.5 Наявність учбових закладів,

Іслам як світова релігія
Зміст Введення 1. Виникнення ісламу 2. Гілки ісламу 3. Ісламський образ життя: норми, розпорядження, традиції 4. Іслам і мистецтво 5. Вплив ісламської цивілізації Висновок Бібліографічний список Введення В наш час існує концепція, що затверджує, що кожна з релігій світу є унікальною, кожна

Іслам в раннесредневековом Дагестані
Іслам в раннесредневековом Дагестані Арабський халіфат зіграв найважливішу роль в історії багатьох народів, що виявилися в сфері ісламського світу. Саме в Халіфате «процес взаємодії різних цивілізацій породив нову високорозвинений культуру, мовою якої став арабський, а ідеологічною основою

Електронний документ
Міністерство культури Омської області Омський бібліотечний технікум студентка 3 курсу спеціальності 032002«Документационноє забезпечення управління і архивоведение» дисципліна «Інформаційні і комунікаційні технології в документационном забезпеченні управління і архівній справі» Електронний

Хронология науки
ХРОНОЛОГИЯ НАУЧНЫХ ОТКРЫТИЙ И ИЗОБРЕТЕНИЙ. (БОЛЕЕ 1 000 СОБЫТИЙ) Составитель: И. О. Эдельман 700 ЧУГУН, КОМПАС - КИТАЙ. 650 ПЕРВЫЕ ЗОЛОТЫЕ МОНЕТЫ 600 ВОДЯНЫЕ ЧАСЫ - АССИРИЯ 535 УСТАНОВЛЕНА ШАРОВИДНАЯ ФОРМА ЗЕМЛИ (ПИФАГОР) 500 СОЛНЕЧНЫЕ ЧАСЫ (АНАКСИМАНДР) 400 ОСНОВАНИЕ НАУКИ АЛХИМИИ (ПАНОПОЛИТ)

© 2014-2022  8ref.com - українські реферати