трусики женские украина

На головну

 Валютний курс і міжнародні розрахунки - Валютні відносини

ЗМІСТ

1. ВАЛЮТНИЙ КУРС

1.1. Сутність валютного курсу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1.2. Основа валютного курсу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

1.3. Фактори, що впливають на валютний курс. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

1.4. Основні методи регулювання валютного курсу. . . . . . . . . 7

1.5. Режими валютного курсу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10

2. валютні котирування

2.1. Поняття валютної котирування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

2.2. Види валютної котирування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

2.3. Види валютних операцій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

3. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

3.1. Поняття міжнародних розрахунків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

3.2. Засоби міжнародних розрахунків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26

3.3. Механізм міжнародних розрахунків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27

3.4. Основні форми міжнародних розрахунків. . . . . . . . . . . . . . . 29

Список використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .401. ВАЛЮТНИЙ КУРС

1.1. Сутність валютного курсу

Міжнародні економічні операції пов'язані з обміном національних валют. Цей обмін відбувається за певним співвідношенням.

Співвідношення між грошовими одиницями різних країн, тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни (або в міжнародній грошовій одиниці), називається валютним курсом.

Валютний курс - це не технічний коефіцієнт перерахунку, а «ціна» грошової одиниці даної країни, виражена в іноземній валюті або міжнародних валютних одиницях (ЕКЮ, СДР).

Валютний курс необхідний для міжнародних валютних, розрахункових, кредитно-фінансових операцій. Наприклад, експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, так як в нормальних умовах валюти інших країн не звертаються в якості грошового засобу на території даної держави. Імпортер купує іноземну валюту для оплати куплених за кордоном товарів.

1.2. Основа валютного курсу

Вартісний основою валютного курсу є паритет купівельної спроможності (ПКС), тобто співвідношення валют за їх купівельної спроможності. Купівельна спроможність висловлює середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.

При вільному розміні банкнот на золото і свободі золотого обігу між країнами валютний курс незначно відхиляється від ППС внаслідок дії механізму золотих точок. Механізм золотих точок - межі відхилення валютного курсу від монетарного паритету (зазвичай не більше 1%): нижній (при досягненні якого починається відтік золота з країни) і верхній (починається його приплив). Монетарний паритет - співвідношення вагового вмісту золота в грошових одиницях (монетах) різних країн.

В умовах паперово-грошового обігу валютні курси можуть істотно відхилятися від ППС. Для промислово розвинених країн це відхилення становить, за останніми підрахунками, до 40%. У багатьох країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою курс національної валюти в 2- 4 рази нижче паритету.

Відхилення валютного курсу від ППС відбувається під впливом попиту та пропозиції на валюту, які в свою чергу залежать від різних факторів [1,6].

Валютні курси публікуються в пресі. Зазвичай в поточної інформації містяться котирування за два попередніх дня і короткострокові прогнози [3].

1.3. Фактори, що впливають на валютний курс

Слід розрізняти ко?юнктурние та структурні (довгострокові) зміни, що впливають на валютний курс.

До ко?юнктурним факторів, що впливає на валютний курс, відносяться:

1. Стан економіки:

- Темп інфляції;

- Рівень процентних ставок;

- Діяльність валютних ринків;

- Валютна спекуляція;

- Валютна політика;

- Стан платіжного балансу;

- Ступінь використання національної валюти в міжнародних розрахунках;

- Прискорення або затримка міжнародних розрахунків.

2. Політична обстановка в країні (політичний фактор).

3. Ступінь довіри до національної валюти на національному та світовому ринках (психологічний фактор) [1].

Ко?юнктурние фактори пов'язані з коливаннями ділової активності,

політичної та військово-політичною обстановкою, з чутками (часом ажіотажними), здогадками та прогнозами. Обмінний курс залежить від того, наскільки песимістично або оптимістично налаштоване суспільство стосовно урядової політики [3] .Чем вище темп інфляції (зростання цін) в країні в порівнянні з іншими

державами, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження їхньої купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх валютного курсу.

На валютний курс впливає ступінь використання валюти на світових ринках. Зокрема, переважне використання долара США в міжнародних розрахунках і на міжнародному ринку капіталів викликає постійний попит на нього і підтримує його курс навіть в умовах падіння його купівельної спроможності або пасивного сальдо платіжного балансу США.

Підвищення процентних ставок по депозитах і (або) прибутковості цінних паперів в будь-якій валюті викличе зростання попиту на цю валюту і приведе до її подорожчання. Щодо більш високі процентні ставки і дохідність цінних паперів в даній країні (за відсутності обмежень на рух капіталу) призведуть, по-перше, до припливу в цю країну іноземного капіталу і відповідно - до збільшення пропозиції іноземної валюти, її здешевленню і подорожчання національної валюти. По-друге, приносять більш високий дохід депозити і цінні папери в національній валюті будуть сприяти переливу національних грошових коштів з валютного ринку, зменшенню попиту на іноземну валюту, зниження курсу іноземної та підвищенню курсу національної валюти.

При активному платіжному балансі країни зростає попит на її валюту з боку іноземних боржників, її курс може підвищитися.

Важливе економічне значення валютного курсу зумовлює необхідність його державного регулювання [6].

Поряд з ко?юнктурнимі факторами, вплив яких передбачити важко, на попит і пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, що визначають положення тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії (структурні фактори).

До структурних факторів відносяться:

1. Конкурентоспроможність товарів на світових ринках та її зміни. Вони обумовлені, в кінцевому рахунку технологічними детермінантами. Форсований експорт стимулює приплив іноземної валюти.

2. Зростання національного доходу зумовлює підвищений попит на іноземну продукцію, тим часом як товарний імпорт може збільшити відтік іноземної валюти.

3. Послідовне підвищення внутрішніх цін порівняно з цінами на ринках партнерів посилює прагнення закуповувати більш дешеві іноземні товари, тим часом як схильність іноземців до придбання товарів або послуг, що стають все більш дорогими, випаровується. В результаті знижується пропозиція іноземної валюти і відбувається знецінення вітчизняної.

4. За інших рівних умов, підвищення процентних ставок є чинником залучення іноземного капіталу і, відповідно, іноземної валюти, а також може вести до подорожчання вітчизняної. Але підвищення процентних ставок має, як відомо, і тіньову сторону: воно здорожує кредит і гнітюче впливає на інвестиційну діяльність усередині країни.

5. Ступінь розвитку ринку цінних паперів (облігацій, кредитних векселів, акцій та ін.), Складові здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, але також притягувати національні грошові кошти, які в іншому випадку використовувалися б на купівлю іноземної валюти [3].

1.4. Основні методи регулювання валютного курсу

Основним органом валютного регулювання Російської Федерації є Центральний Банк РФ. Він визначає сферу і Порядок звернення до Російської Федерації іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, встановлює правила проведення резидентами і нерезидентами Росії операцій з іноземною валютою і цінними паперами в іноземній валюті, а також правила проведення нерезидентами операцій з рублями і цінними паперами в рублях; встановлює порядок обов'язкового перекладу, ввезення та пересилання в РФ іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, що належать резидентам, а також випадки та умови відкриття резидентами рахунків в іноземній валюті в банках за межами РФ; встановлює загальні правила видачі ліцензій банкам та іншим кредитним установам на здійснення валютних операцій та видає такі ліцензії; встановлює єдині форми обліку, звітності, документації і статистики валютних операцій, зокрема уповноваженими банками.

Основними методами валютного регулювання є:

- Валютна інтервенція (купівля-продаж іноземної валюти на

національну);

- Операції центрального банку на відкритому ринку (купівля-продаж цінних паперів);

- Зміна центральним банком рівня процентних ставок та (або) норм обов'язкових резервів.

Валютний контроль в Росії здійснюється органами валютного контролю та їх агентами. Органами валютного контролю є Центральний банк і Уряд РФ. Агентами валютного контролю є органиации, які відповідно до законодавчих актів можуть здійснювати функції валютного контролю, зокрема, Федеральна служба РФ по валютному й експортного контролю та уповноважені банки.

Основними напрямками валютного контролю є:

- Визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів;

- Перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, а також обзательств з продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку РФ, обгрунтованості платежів в іноземній валюті, повноти і об'єктивності обліку та звітності за валютними операцій, а також за операціями нерезидентами в рублях [1,6 ].

Об'єктом національного і міждержавного регулювання є валютні обмеження і режим конвертованості валют.

Валютні обмеження - це введені в законодавчому чи адміністративному порядку обмеження операцій з національною та іноземною валютою, золотом та іншими валютними цінностями.

Розрізняють обмеження платежів та переказів по поточних операціях платіжного балансу та з фінансових операцій (тобто операціями, пов'язаними з рухом капіталів і кредитів), за операціями резидентів і нерезидентів.

Від кількості та виду практикуються в країні валютних обмежень залежить режим конвертованості валюти. Валютна конвертованість (оборотність) - це можливість конверсії (обміну) валюти даної країни на валюти інших країн. Розрізняють вільно, або повністю, конвертовані (оборотні) валюти, частково конвертовані і неконвертовані (необоротні).

Повністю конвертованими («вільно використовуваними» згідно термінології МВФ) є валюти країн, в яких практично відсутні валютні обмеження за всіма видами операцій для всіх власників валюти (резидентів і нерезидентів). До таких країн належать, наприклад, США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Данія, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг, арабські нафтовидобувні країни.

При часткової конвертованості в країні зберігаються обмеження за окремими видами операцій та / або для окремих власників валюти. Якщо обмежені можливості конверсії для резидентів, то конвертованість називається зовнішньою, якщо нерезидентів - внутрішньої. Найбільше значення має конвертованість по поточних операціях платіжного балансу, тобто можливість без обмежень здійснювати імпорт та експорт товарів. Більшість промислово розвинених країн перейшли до даного типу часткової конвертованості в середині 60-х рр.

Валюта називається неконвертованій, якщо в країні діють практично всі види обмежень і, насамперед, заборона на купівлю-продаж іноземної валюти, її зберігання, вивезення і ввезення. Неконвертована валюта характерна для багатьох країн, що розвиваються [6].

1.5. Режими валютного курсу

Режим валютного курсу характеризує порядок встановлення

курсових співвідношень між валютами.

Розрізняють фіксований, «плаваючий» курси валют і їх варіанти, що поєднують в різних комбінаціях окремі елементи фіксованого та «плаваючого» курсів. Така класифікація курсових режимів в цілому відповідає прийнятому МВФ поділу валют на три групи:

- Валюти з прив'язкою (до однієї валюти, «валютного кошика» або міжнародної грошової одиниці);

- Валюти з великою гнучкістю;

- Валюти з обмеженою гнучкістю.

1.5.1. Режим фіксованого валютного курсу

 При режимі фіксованого курсу центральний банк встановлює курс національної валюти на певному рівні по відношенню до валюти якої-небудь країни, до якої «прив'язана» валюта даної країни, до валютного кошика (зазвичай в неї входять валюти основних торговельно-економічних партнерів) або до міжнародної грошової одиниці. Особливість фіксованого курсу полягає в тому, що він залишається незмінним протягом більш-менш тривалого часу (декількох років або декількох місяців), тобто не залежить від зміни попиту та пропозиції на валюту. Зміна фіксованого курсу відбувається в результаті його офіційного перегляду (девальвації - зниження або ревальвації - підвищення).

При фіксованому курсі центральний банк нерідко встановлює різні курси за окремими операціями - режим множинності валютних курсів. Такий режим діяв у Росії з листопада 1989 року по липень 1922 Режим фіксованого валютного курсу зазвичай встановлюється в країнах з жорсткими валютними обмеженнями та неконвертованій валютою. На сучасному етапі його застосовують в основному країни, що розвиваються.

1.5.2. Режим «плаваючого» або вагається курсу

Такий режим характерний для країн, де валютні обмеження відсутні або незначні. При такому режимі валютний курс відносно вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції на валюту. Режим «плаваючого» курсу не виключає проведення центральним банком тих чи інших заходів, спрямованих на регулювання валютного курсу. З березня 1973 країни перейшли до плаваючих валютних курсів. Однак переважає регульоване державою плавання курсів валют.

1.5.3. Проміжні варіанти режиму валютного курсу

До проміжним між фіксованим і «плаваючим» варіантами режиму валютного курсу можна віднести:

- Режим «ковзної фіксації», при якому центральний банк щодня встановлює валютний курс виходячи з певних показників: рівня інфляції, стану платіжного балансу, зміни величини офіційних золотовалютних резервів і ін .;

- Режим «валютного коридору», при якому центральний банк встановлює верхній і нижній межі коливання валютного курсу. Режим «валютного коридору» називають як режим «м'якої фіксації» (якщо встановлені вузькі межі коливання), так і режимом «керованого плавання» (якщо коридор досить широкий). Чим ширше «коридор», тим більшою мірою рух валютного курсу відповідає реальному співвідношенню ринкового попиту та пропозиції на валюту;

- Режим «спільного», або «колективного плавання», валют, при якому курси валют країн - членів валютної угруповання підтримуються по відношенню один до одного в межах «валютного коридору» і «спільно плавають» навколо валют, що не входять в угрупування [1, 6].

1.5.4. Розвиток режиму курсу рубля в Росії

Після вступу Росії в 1992 році в МВФ Центральний банк відмовився від режиму множинності валютних курсів і встановив режим «плаваючого» валютного курсу. З середини 1995 режим «плаваючого» курсу був замінений режимом «валютного коридору». У 1995-1997 рр. Банк Росії встановлював абсолютні значення верхніх і нижніх меж коливання валютного курсу, на 1998-2000 рр. введений «горизонтальний валютний коридор» з центральним курсом 6.2 руб. за 1 дол. США з можливими відхиленнями від нього в межах ± 15%. Цей «коридор» було розширено 17 серпня 1998, а з вересня 1998 р курс рубля знаходиться в режимі «вільного плавання».

2. валютні котирування

2.1. Поняття валютної котирування

Валютна котирування - визначення пропорцій обміну валют, тобто

рухливі ринкові курси дня. Вони залежать від того, в якому стані перебував курс вчора, перед закриттям, причому на основних міжнародних біржах - від Токіо до Нью-Йорка; які види на ко?юнктуру, валютні потенції банків. Повна котирування включає курс продажу (зазвичай більш високий) і курс покупки (нижчий). Різницю (маржу) складають комісійні.

2.2. Види валютної котирування

На валютному ринку діють два методи валютної котирування: прямий і непрямий (зворотний). У більшості країн (у тому числі в Росії) застосовується пряме котирування, при якій курс одиниці іноземної валюти виражається в національній валюті. При непрямої котируванні курс одиниці національної валюти виражається в певній кількості іноземної валюти. Непряма котирування застосовується у Великобританії, а з 1987 р і в США.

Розрізняють також котирування валют офіційну, міжбанківську, біржову. Офіційну валютну котирування здійснює центральний банк. Офіційний валютний курс використовується для цілей обліку та митних платежів, при складанні платіжного балансу.

Способи визначення офіційного валютного курсу різняться по країнах залежно від характеру валютної системи і режиму валютного курсу. У країнах, де діє режим фіксованого валютного курсу, котирування визначається чисто адміністративним шляхом. Центральний банк встановлює (незалежно від попиту та пропозиції на валюту) курс національної валюти по відношенню до валюти якої-небудь однієї країни, до якої «прив'язана» валюта даної країни, або по відношенню відразу декільком валютам (на базі «валютного кошика»), або до СДР. При цьому центральний банк може встановлювати різні валютні курси за окремими операціями (множинність валютних курсів). Такий спосіб застосовувався в Російській Федерації до липня 1992

При режимі «валютного коридору» офіційний валютний курс встановлюється в рамках «валютного коридору», або 6а рівні біржового (як було, наприклад, в Росії з липня 1995 по травень 1996), або шляхом щоденних котирувань, так званої «ковзної фіксації ».

У деяких країнах з нерозвиненим валютним ринком, де основний оборот валютних операцій проходить через валютну біржу, офіційний курс встановлюється на рівні біржового.

У країнах з вільним валютним ринком, де діє режим «плаваючих» курсів, що складаються в залежності від попиту та пропозиції на іноземну валюту, центральні банки встановлюють офіційний курс на рівні міжбанківського. У деяких промислово розвинених країнах зберігається традиція встановлення офіційного курсу на рівні біржового. У ФРН офіційний курс марки прирівнюється до курсу долара США на валютній біржі у Франкфурті-на-Майні в 11.00. Однак ця данина традиції нічого не змінює, тому що даний курс практично не відрізняється від міжбанківського.

Оскільки основний обсяг валютних операцій в промислово розвинених країнах здійснюється на позабіржовому міжбанківському валютному ринку, основним курсом внутрішнього ринку цих країн є міжбанківський курс. Міжбанківську котирування встановлюють великі комерційні банки - основні оператори валютного ринку, що підтримують один з одним постійні відносини. Їх називають маркет-мейкери (робітники ринку). Інші банки - маркет-юзери (користувачі ринку) звертаються за котируванням до маркет-мейкерів. Міжбанківські валютні котирування встановлюються маркет-мейкерами шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті.

На міжбанківські курси орієнтуються всі інші учасники валютного ринку, він є основою встановлення курсів по кожній валюті. Біржовий курс носить в основному довідковий характер.

У країнах з жорсткими валютними обмеженнями і фіксованим валютним курсом всі операції проводяться за офіційним курсом. У ряді країн з нерозвиненим валютним ринком, де обсяг валютних операцій припадає на валютні біржі, основним курсом внутрішнього валютного ринку служить біржова котирування, яка складається на біржі на основі послідовного зіставлення заявок на купівлю-продаж валюти (біржовий фіксинг). Біржовий курс є основою встановлення курсів як за міжбанківськими операціями, так і для банківських клієнтів [3,6].

Розрізняють котирування:

а) Прямі. Застосовуються у більшості країн (у тому числі в Росії). При прямій котирування вартість одиниці іноземної валюти виражається в національній грошовій одиниці:

КУРСПРЯМОЙ = Національна валюта

Іноземна валюта,

Наприклад, 1 дол. = 24.75 руб.

б) Непряма. За одиницю прийнята національна грошова одиниця, курс якої виражається в певній кількості іноземної валюти. Непряма котирування застосовується у Великобританії, а з 1987 р і в США.

КУРСКОСВЕННИЙ = Іноземна валютаНаціональная валюта

Наприклад, 1 руб. = 0.0404 дол.

Між прямої і непрямої котируваннями існує обернено пропорційна залежність:

КУРСПРЯМОЙ = 1

КУРСКОСВЕННИЙ

На табло курсів валютного відділу великого банку будь-якої країни індукуються курси долара по відношенню до інших валют, тобто представлена ??пряме котирування.

Для англійського фунта стерлінгів історично зберігається непряма котирування, тому рядок GBP у цій таблиці читається наступним чином:

1 фунт стерлінгів = 1, ... долара.

в) Крос-курс. Представляє співвідношення між двома валютами по відношенню до третьої валюти.

Наприклад, на 6 травня 1999 Банк Росії встановив для цілей обліку та митних платежів наступні курси:

1 долар США = 24.89 руб .;

1 німецька марка = 13.11 руб.

Приклад 1. Визначити крос-курс USD / DEM:

Крос-курс - долар США / Німецька марка (USD / DEM) - по відношенню до рубля розраховується наступним чином:

КРОС-КУРСДОЛЛ. = 1 німецька марка ? 24.89 руб. = 1.8375 ньому. марок

13.11 руб.

Приклад 2. Визначити, яким буде середній курс німецької марки до швейцарського франка (DEM / CHF), якщо виходити з середніх співвідношень з доларом США:

Складаємо ланцюгове рівняння:

Х швейцарських франків = 100 німецьких марок,

1.5125 німецьких марок = 1 долар США,

1 долар США = 1.3140 швейцарських франків.

Тоді

100 німецьких марок = 100 ? 1.3149 = 86.88 швейцарських франків

1.5125

Приклад 3. Яким буде середній курс фунта стерлінгів до швейцарського франка (GBP / CHF), розрахований на основі середніх курсів цих валют до долара США?

Складаємо ланцюгове рівняння:

Х швейцарських франків = 1 фунт стерлінгів,

1 фунт стерлінгів = 1.6950 доларів США,

1 долар США = 1.3140 швейцарських франків.

Тоді 1 фунт стерлінгів = 1.6950 ? 1.3140 = 2.2272 швейцарських франка.

[5]

2.3. Види валютних операцій

Найбільш загальним є поділ валютних операцій на касові і термінові. Перші називають ще овернайтом (overnight). У цьому випадку мова йде про надання товару (валюти) в момент укладання угоди або через кілька днів, по-друге - про тимчасове розриві між датою укладання угоди та її реалізації.

2.3.1. Касові операції (угоди «спот»)

Угоди на умовах «спот» (spot - наявний, негайний) здійснюються за курсом, встановленим на момент укладення угоди, і з постачанням валюти не пізніше другого робочого дня. Прострочив платить прогресивно зростаючий штраф-відсоток.

В основі угод «спот» лежать кореспондентські відносини між банками.

1) Просторовий арбітраж. Процентний арбітраж поширений в Росії. До цієї валютної операції стихійним шляхом приходять початківці дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. Дилер купує долари по Франкфурті за 1.5 DM, одночасно продаючи їх в Нью-Йорку за 1.6 DM. Різниця в курсах щодо стійких валют незначна, тому операція має сенс лише при великих обсягах.

У нормальних умовах валютний арбітраж належить, за своїми макроекономічним наслідків, до позитивного явища, оскільки сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Але в атмосфері інфляції додатковий приплив рублів, наприклад, до Москви або Санкт-Петербург з метою купівлі ВКВ, може стати причиною курсових перекосів.

При простому арбітражі взаємодіють два контрагента. Покупець проводить оплату зі свого банківського рахунку, продавець - діючи за розпорядженням першого (або спільно з ним) - нараховує виручку. Їх інвалютний ресурс в цілому не змінюється.

Складний або конверсіониий арбітраж передбачає роботу з рядом валют на різних ринках. Вивчення географії валютних котирувань дозволяє виявити точки щодо дешевшою купівлі іноземної валюти. Маклер як би підіймається сходами, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюті необов'язковий.

Арбітражна прибуток вкрай нестабільна, конверсійні операції пов'язані з ризиком залишитися в неприкритою позиції в якомусь ланці.

2) Крос-операції. Крос-операції - це прирівнювання однієї

валюти до іншої через посередництво третьої - національної, країни де здійснюється угода чи, що достатньо поширене на світових валютних ринках, через попереднє прирівнювання валют до долара.

У Росії крос-операції з рублевих посередництвом здійснюються при роботі з «м'якими» валютами.

Крос операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею-продажем цінних паперів.

Але використання кросс-операцій таїть у собі ризик зміни валютних курсів в проміжок між першим і другим актами угоди. Часом, щоб уникнути збитків, доводиться залучати до угоди третю або четверту валюту.

2.3.2. Форвардні угоди

Строкові чи форвардні угоди служать двоєдиної мети: вилучення прибутку у вигляді курсової різниці і страхуванню учасників від валютних ризиків.

Термінова операція з продажу (купівлі) валюти включає наступні умови:

- Курс угоди фіксується в момент її укладення.

- Передача валюти здійснюється через 1 - 3 місяці (іноді термін збільшується до року).

- В момент укладання угоди ніякі суми за рахунками зазвичай не проводяться.

Термінові валютні угоди виникли як форма страхування при

зовнішньоторговельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валюти за існуючим в даний момент курсом. Імпортер, закуповуючи товар в кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може виступити в якості покупця цієї валюти за фіксованим на момент укладання угоди курсу.

Форвардні угоди укладають банки-кредитори, які прагнуть гарантувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій надається позика.

Поширеною в міжнародній практиці стала орієнтація на ставку «ЛІБОР» (London: Inter Bank Offered Rate) - відсоток за міжбанківськими депозитами в Лондоні.

Розрахунок премії (дисконту) до форвардному курсу здійснюється за формулою:

ПРЕМІЯ / ДИСКОНТ = КВ ? (% В -% А) ? СФ

360 ? 100, де

КВ - курс котирується валюти;

% В - ставка за депозитами у валюті В;

% А - ставка за депозитами у валюті А;

СФ - строк форварда.

Приклад: Банк хоче продати 10000 доларів за ієни, з поставкою через 6 місяців.

Спот-курс: 1доллар = 120 ієн, ставки ЛІБОР по доларах - 3.8%, а по іенам - 3.2%.

Тут:

Дисконт = 120 ? (3.2 - 3.8) ? 180 = -0.36.

360 ? 100

Форвардний курс = 119.64 ієни.

Отже, 10000 доларів можна буде отримати через 6 місяців, заплативши 1.196.400 ієн.

Ділова преса поміщає зазвичай відомості про курси валют країн ближнього зарубіжжя і процентні ставки по депозитах. Однак у цій валютній середовищі значну роль відіграє момент непередбачуваності, позаекономічні обставини, курсові ціни за строковими угодами носять договірний характер.

2.3.3. Угоди з опціоном

На відміну від форвардних операцій з точною датою поставки, що об'єднуються поняттям «аутрайт» (outright), опціон (право вибору) не фіксує дату поставки. Розрізняють опціони тимчасові, опціони покупця і продавця. У всіх випадках мова йде про те, що одна сторона сплачує іншій додаткову премію, але натомість отримує якесь особливе право. При тимчасовому опціон, наприклад, право вибору часу поставки валюти. Банк продає валюту своєму клієнтові по форвардному курсу «+» додаткова премія з граничним терміном поставки. Але клієнт отримує право вимагати виплати в будь-який час протягом фіксованого періоду. Подібний опціон може стати досить вигідним при приватних коливаннях ринкового курсу валюти.

Якщо опціон отримує (за надбавку до ціни) покупець, то в якості предмета вибору може бути і право відмовитися від прийому валютного товару. Тут премія - надбавка відіграє роль відступного. Право відмовитися від угоди протягом форвардного терміну може належати і продавцеві, який сплатить премію покупцеві.

2.3.4. Угоди «своп»

Сьогодні угоди «своп» - це купівля або продаж валюти на умовах фіксованого курсу, але з одночасним укладанням зворотної форвардної угоди, причому терміни розрахунків, як правило, не збігаються (угода «продай-купи» на жаргоні валютного ринку). Своп-угода застосовується для покриття валютного ризику, а також отримання можливої ??вигоди в подальшому.

Наприклад, хтось купує 100 доларів за 2700 руб. з поставкою через місяць і відразу ж укладає угоду з їх продажу.

Форвардний курс продажу (тобто відсоток надбавки до ціни долара) є предметом договору.

Для міжбанківських відносин своп-угода - це обмін зобов'язаннями або вимогами, форма страхування від ризиків, диверсифікації та поповнення валютних резервів.

Своп-угоди між центральними банками являють собою обмін валютними сумами (позиками) на короткий термін, обмін, розпадається на акти купівлі іноземної валюти (для цільової валютної інтервенції) і зворотного продажу інвалюти.

Подібні угоди широко поширені між ФРС США і центральними банками європейських країн. Європейський фонд валютного співробітництва - прообраз Європейського Центрального банку - взаємодіяв з учасниками Європейського Співтовариства на основі постійно поновлюваних тримісячних своп-угод.

Своп-угоди широко застосовуються у валютно-кредитних операціях для отримання прибутку з різниці в процентних ставках, в операціях з іншими цінностями, у тому числі золотом.

2.3.5. Процентний арбітраж

На практиці часто виникають ситуації, коли процентні ставки раптово підвищуються або знижуються, а форвардний ринок ще не відреагував на них. Тут таяться багатющі можливості для застосування процентного арбітражу: купівлі валюти тієї чи іншої країни по спот-курсу і продажу її за строковим курсом з додаткової прибутком з виникла різниці у відсотках. Арбітражна прибути носить тимчасовий характер - вона зникає, коли зміна форвардного курсу вирівнює умови конкуренції.

2.3.6. Валютні ф'ючерси

Ф'ючерси виникли у вигляді контрактів на постачання сировини і продовольства за узгодженою ціною до певного терміну. Ці контракти самі стають предметом купівлі-продажу на товарних біржах. Перелік «речового» змісту ф'ючерсів розширюється. У Росії поширені тримісячні ф'ючерсні контракти на поставку нафти і нафтопродуктів.

Ф'ючерсні контракти є і на фондовому ринку, де продаються і купуються пакети цінних паперів (казначейських квитків, облігацій), депозити, іноземна валюта. Основним серед цієї маси фінансових ф'ючерсів залишається тримісячний валютний ф'ючерс. Виставляючи фінансові ф'ючерси на продаж, брокери повідомляють зазвичай дати укладення та погашення контракту і процентні ставки. Вигода покупця залежатиме від зміни курсу валюти, в якій складено контракт, та відсотків по короткострокових банківських вкладах.

2.3.7. Страхування валютних ризиків

У міру розширення валютних операцій при загальній нестійкості валютно-кредитного обігу актуальною ставала потреба в страхуванні ризиків, пов'язаних з курсовими коливаннями. Система заходів щодо зменшення валютних втрат називається «хеджуванням» (hedging - огорожа).

Форварди, опціони, своп-угоди, ф'ючерси - служать природними методами короткострокового хеджування. Це закладено в самій двоякою ролі валютних операцій - отримання прибутку і страхування від збитків. Банки прагнуть проводити операції до небажаних курсових змін, вишукувати можливості компенсації за рахунок паралельних чи випереджаючих валютних дій.

Хеджуванням допомогою форвардних угод займався у нас Зовнішекономбанк. Він встановлював перелік ВКВ, за якими здійснювалося страхування валютних ризиків, терміни дії гарантій, ставки комісійних.

Поряд з хеджуванням за допомогою валютних операцій існують методи прямого страхування ризиків. У їх числі можуть бути названі:

1. Структурна балансування резервів. Якщо у банку існують відкриті позиції по ряду валют (а без цього банки та інші комерційно структури практично обійтися не можуть), то слід уважно стежити за станом цих валют з тим, щоб передбачаючи девальвацію, вчасно провести конверсію падаючої валюти, а також звільнитися від ненадійних фондових цінностей.

2. Маніпулювання термінами платежу (leads and lags - «лидз енд легз» - випередження і відставання). Коли очікуються різкі зміни валютних курсів, то банки прагнуть маніпулювати рядками розрахунків: якщо очікується підвищення курсу валюти платежу, застосовуються дострокові виплати, і навпаки, якщо передбачається зниження курсу, то платежі затримують. Подібні заходи використовують при оплаті товарів і послуг, перекладі прибутку, погашенні кредитів чи виплаті відсотків і ін.

3. Дисконтування векселів в іноземній валюті є формою страхування зовнішньоторговельних операцій, при якій банк бере на себе ризик валютних коливань, так і неплатоспроможності боржника. Дисконтування векселів застосовується в довгострокових угодах (наприклад, поставках інвестиційних товарів).

Існують і інші приватні форми хеджування: освіта банком та його клієнтами страхового фонду; включення в торговельну або кредитну угоду так званої «мультивалютної застереження», яка передбачає можливість перегляду валюти платежу; консультаційні послуги з частини хеджування, які банк надає своїм клієнтам і т.п [3].

3. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

3.1. Поняття міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають у зв'язку з економічними, політичними, науково-технічними та культурними відносинами між державами, організаціями та громадянами різних країн.

Розрахунки здійснюють переважно безготівковим шляхом у формі записів на рахунках банків. Для цього на базі кореспондентських угод з іноземними банками відкриваються банківські кореспондентські рахунки: «лоро» (рахунок зарубіжних банків у національному кредитній установі) і «ностро» (рахунок даного банку в іноземному банку).

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів [1,6].

3.2. Засоби міжнародних розрахунків

Оскільки відсутні світові кредитні гроші, прийняті в усіх країнах, у міжнародних розрахунках використовуються девізи - платіжні засоби в іноземній валюті. У їх числі:

· Комерційні переказні векселі (тратти) - письмові накази про сплату певної суми певній особі у визначений термін, що виставляються експортерами на іноземних імпортерів;

· Звичайні (прості) векселі - боргові зобов'язання імпортерів.

· Банківські векселі - векселі, що виставляються банками даної країни на своїх іноземних кореспондентів. Залежно від репутації банків сфера обігу їх векселів ширше, ніж комерційних векселів. Купивши банківські векселі, імпортери пересилають їх експортерам для погашення своїх зобов'язань.

· Банківський чек - письмовий наказ банку своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунку за кордоном чекодержателю.

· Банківські перекази - поштові та телеграфні перекази за кордон.

· Банківські картки (кредитні, пластикові та ін.) - Іменні грошові документи, що дають право власникам використовувати їх для придбання товарів і послуг за кордоном на безготівковій основі.

Поряд з національними валютами провідних країн використовуються міжнародні валютні одиниці - ЕКЮ, ЄВРО і в незначному обсязі СДР.

Золото, яке при золотом монометаллизме безпосередньо використовувалося як міжнародний платіжний і купівельний засіб, в умовах нерозмінних кредитних грошей використовується лише як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах (війни, економічні та політичні потрясіння і т.д.). Держава при необхідності звертаються до продажу частини офіційних золотих запасів на валюти, в яких виражені їх міжнародні зобов'язання. Таким чином, золото стало використовуватися для міжнародних розрахунків опосередковано через операції на ринках золота [1].

3.3. Механізм міжнародних розрахунків

Зовнішньоторговельні контракти передбачають передачу товару або товарораспорядітеьних документів, які пересилаються банком експортера банку імпортера або банку країни-платника, для оплати у встановлений термін. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, використовуваних в міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити таким чином:

1) імпортер купує у свого банку телеграфний переклад, банківський чек, вексель або інший платіжний документ і пересилає експортеру;

2) експортер отримує від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна йому для виробництва та інших цілей;

3) банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту платіжний документ;

4) отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань без використання наявної валюти.

Банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів платежів, а також проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

Валютно-фінансові та платіжні умови зовнішньоторговельних угод включають такі основні елементи:

· Валюту ціни, від вибору якої поряд з її рівнем, розміром процентної ставки і курсом залежить ступінь валютної ефективності угоди;

· Валюту платежу, у якій має бути погашено зобов'язання імпортера (або позичальника); розбіжність валюти ціни і валюти платежу - найпростіший метод страхування валютного ризику;

· Умови платежу - важливий елемент зовнішньоекономічних угод. Серед них розрізняють: готівкові платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу.

До готівковим міжнародним розрахунках ставляться розрахунки в період від моменту готовності експортованих товарів до передачі товаророзпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту надає певний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо його міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товарів у власність імпортера, то експортер кредитує його зазвичай у формі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Кредит з опціоном готівкового платежу: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, що надається при наявній оплаті [1,6]

3.4. Основні форми міжнародних розрахунків

Для ув'язки протилежних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організації їх платіжних відносин застосовують різні форми розрахунків.

На вибір форм розрахунків впливають:

а) вид товару;

б) наявність кредитної угоди;

в) платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічним угодам.

У контракті обумовлюються умови і форми розрахунків.

1. Інкасова форма розрахунків - доручення клієнта банку про отримання платежу від імпортера за товари та послуги та зарахування цих коштів на рахунок експортера в банку. Банки виконують інкасові операції, користуючись отриманими від експортера інструкціями, відповідно до Уніфікованих правил по інкасо.

Платіж проти документів (інкасо) здійснюється наступним чином (див. Рис. 1).

2

Банк експортера Банк імпортера

5

1 червня 3 квітень

Експортер Імпортер

Рис. 1 Схема платежу по інкасо

На схемі вказані операції:

1) передача банку документів та доручень видати на інкасо;

2) документи направляються банку одержувача;

3) банк одержувача інформує одержувача про прибуття документів і про виконання умови інкасо (авізо);

4) виконання умови інкасо покупцем, передача йому документів;

5) переказ грошей банку продавця;

6) надходження грошей на рахунок експортера.

Експортер після відвантаження товару спрямовує своєму банку документи, ніж підтверджує не тільки відвантаження, але й передачу власності на товар. Одночасно він дає вказівку своєму банку передати ці документи покупцеві через його банк проти платежу.

Для даного виду платежу існують такі основні умови:

· Передача документів покупцю тільки проти платежу готівкою або переказом;

· Банк одержувача має право передати покупцеві документи за умови, що він акцептує виставлений продавцем вексель, який або залишається до дня платежу в банку покупця, або висилається продавцеві через його банк;

· Безвідкличне зобов'язання здійснити платіж. Передача документів проти безвідкличного підтвердження покупця, оплата рахунку в призначений день;

· Інкасо без документів. Якщо товар відвантажено продавцем і відправлений повітряним або наземним транспортом, то не виключено, що він прибуде раніше, ніж документи, відправлені поштою. У таких випадках документи висилаються разом з товаром і на адресу банку в країні покупця. Цей банк отримує розпорядження та інструкції від банку в країні продавця телексом або через комп'ютерну систему СВІФТ.

Зазначені умови рекомендується використовувати тільки в тих випадках, коли продавець впевнений у гарному фінансовому становищі покупця. У деяких країнах, насамперед у неєвропейських, не завжди є гарантія того, що банк в країні покупця передасть йому документи тільки проти платежу. Якщо така практика існує між покупцем і банком у його країні, то не виключено, що він отримає документи без платежу.

2. Акредитивна форма розрахунків - угода про зобов'язання банку на прохання клієнта оплатити документи, акцептувати або врахувати (негоціювати) тратту на користь третьої особи (бенефіціара), на якого відкрито акредитив. Порядок здійснення цієї форми розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів. Акредитив (особливо безвідкличний і підтверджений) більшою мірою, ніж інкасо, гарантує своєчасність платежу. Разом з тим це найбільш складна і дорога форма розрахунків; імпортер при цьому змушений резервувати суму акредитива або використовувати кредит банку.

Банк покупця, 2 Банк продавця,

оформляющий 6 виплачує

акредитив за акредитивом

1 липня 3 4 5

Покупець Продавець

(Імпортер) (експортер)

Рис. 2 Схема операції з акредитивами

Акредитив гарантує продавцеві платіж покупця. Експортер отримує зобов'язання банку, що відкрив акредитив, за яким він отримає гроші, якщо всі документи будуть відповідати умовам контракту.

Для продавця вкрай важливо, щоб всі документи відповідали умовам акредитива, оскільки банк перевіряє їх дуже ретельно і несе при цьому повну відповідальність перед покупцем.

Якщо документи не відповідають умовам, то банк інформує про це покупця і вимагає додаткових вказівок; без згоди покупця він не може виплачувати суму акредитива.

Однак іноді банк продавця все-таки може виплатити гроші покупцю, але за умови, що покупець прийме документи. Якщо ж покупець відмовляється прийняти невідповідні умовам акредитива документи, то продавець зобов'язаний повернути суму акредитива своєму банку.

Слід зазначити, що в міжнародній практиці майже в 80% випадків документи акредитивів не відповідають повністю їх умовам, тому банки через підвищеної відповідальності перед покупцем перевіряють документи дуже скрупульозно.

Види акредитивів:

· Відкритий - покупець не має права його відкликати, оскільки він не дає продавцю ніякої гарантії (використовується вельми рідко);

· Безвідкличний - по загальноприйнятій формі покупець прагне відкликати акредитив. У цього акредитива є підвиди:

а) безвідкличний підтверджений акредитив - покупець доручає своєму банку підтвердити акредитив через банк продавця, тобто банк продавця гарантує виконання умов платежу;

б) безвідкличний непідтверджений акредитив - банк продавця лише інформує його про відкриття акредитива, а сам не підтверджує його, тобто гарантує оплату (в даному випадку відповідальність за виконання зобов'язань несе тільки банк покупця).

· Переказний - якщо продавець не виробляє всі продавані деталі, а купує їх у субпостачальників, то доцільно домовитися з покупцем про відкриття переказного акредитива. Тоді продавець має можливість перевести частину акредитива (навіть зі зміною терміну дії) своїм субпоставщикам.

В принципі експортер повинен прагнути до того, щоб отримати від покупця безвідкличний і підтверджений акредитив, оскільки лише тоді його банк теж несе відповідальність за платіж, а не тільки банк покупця в іншій країні.

Якщо позиція продавця під час переговорів дозволяє йому вибирати між акредитивом та інкасо, то треба мати на увазі, що чим вище сума угоди, тим важливіше застрахувати себе від усіляких ризиків. При угоді, яку здійснюють на велику суму, доцільно наполягати на виставленні безвідкличного і підтвердженого акредитива, якщо клієнт не проти платити авансом або надати банківську гарантію. При поставці клієнтом устаткування широко практикується отримання авансу в розмірі 1/3 від суми угоди.

При розрахунках інкасо необхідно заздалегідь з'ясувати можливості продажу товару іншому покупцю. Буває, товар вже відправлений клієнту, але під час його транспортування або оформлення інкасо виявляється, що клієнт не готовий виконати свої зобов'язання.

Зазвичай витрати на акредитиву несе покупець. Але якщо під час переговорів клієнт не готовий нести витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, то, мабуть, продавцю розумніше взяти їх на себе повністю або частково, ніж відмовитися від фінансової гарантії акредитива.

3. Банківський переклад - доручення одного банку іншому виплатити переводополучателю (бенефіціару) певну суму. У ньому беруть участь:

· Перевододатель -боржник;

· Банк, що прийняв доручення;

· Банк, що виконує доручення;

· Переводополучатель.

У міжнародних розрахунках перевододателем часто виступають клієнти банків. У формі переказу виробляються оплата інкасо, авансові платежі, перерахунки. Банківські перекази часто поєднуються з іншими формами розрахунків, а також з гарантіями банків.

У дорученні вказується спосіб відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Банк переводополучателя керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні (див. Рис. 3).

Експортер- контракт Імпортер-

переводополучатель товар перевододатель

платіж заяву

на переклад

Банк платіжне Банк

експортера доручення імпортера

Рис. 3 Схема банківського переказу

Доручення на оплату контракту імпортер приносить в свій банк. У ньому мають бути вказані банківські реквізити переводополучателя (номер рахунку, найменування банку експортера та самого експортера) сума і валюта переказу, призначення платежу.

Серед російських банків найбільш поширеними формами передачі платіжних інструкцій іноземному банку-кореспонденту є СВІФТ, телексне повідомлення, Micko Cash Reqister.

Micko Cash Reqister - клієнту банку крім поточного валютного рахунку відкривається транзитний рахунок, на який зараховуються надходження в іноземній валюті, тобто експортна виручка. Після закінчення 14 днів з цього рахунку підприємства здійснюють обов'язковий продаж 50% валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг) на внутрішньому валютному ринку РФ за винятком деяких випадків, коли виручка в повному розмірі зараховується на поточний рахунок.

4. Авансовий платіж - оплата товарів імпортером авансом до відвантаження, а іноді до їх виробництва (наприклад, при імпорті дорогого устаткування, судів, літаків). На відміну від світової практики, де авансові платежі становлять 10 - 33% суми контракту, в Росії вони досягають 100%. Тим самим імпортери кредитують іноземних постачальників. Згода імпортера на попередню оплату пов'язано або з його зацікавленістю, або із тиском експортера.

5. Розрахунки по відкритому рахунку - розрахунки, що передбачають періодичні платежі у встановлені терміни імпортера експортеру при регулярних поставках товарів у кредит за цим рахунком. Ці розрахунки найвигідніші для імпортера і практикуються при довірчих і тривалих відносинах із закордонним постачальником.

Продавець поставляє товар без гарантій платежу, покупець переводить гроші на день платежу. Продавець не одержує ніяких гарантій з боку покупця. Тому такі умови платежу можливі лише на території однієї країни або між фірмами, які добре знають один одного і в зовнішній торгівлі рідко стикаються.

Особливість даної форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух грошей. Розрахунки пов'язані з комерційним кредитом. Фактично ця форма розрахунків застосовується для кредитування імпортера.

6. Розрахунки з використанням векселів, чеків, банківських карток - міжнародні розрахунки, в яких застосуються перекладні і звичайні векселя. За оплату векселя відповідальність несе акцептант (імпортер або банк), що дав згоду його оплатити. Однаковий вексельний закон (1930) регламентує форму, реквізити, умови виставлення і оплати векселів.

По неторгових операціях використовуються дорожні (туристські) чеки, що виписуються великими банками у різних валютах. Чек - грошовий документ встановленої форми, що містить наказ банку виплатити позначену на ньому валюту його власнику. Форма і реквізити чека регулюються національним і міжнародним законодавствами (Чекової конвенцією 1931 р. Та ін).

Якщо платіж здійснюється за допомогою чека, то боржник (покупець) або самостійно виставляє чек (чек клієнта), або доручає його виписку банку (чек банку).

Дорожній (туристичний) чек - платіжний документ, грошове зобов'язання (наказ) виплатити позначену на ньому суму власнику чека. Він виписується великими банками в національній та іноземній валюті.

Єврочек - чек в євровалюті, що виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки і на більші суми в рахунок банківського кредиту терміном до 1 місяця. Він оплачується в будь-якій валюті країни - учасниці угоди. Єврочек діє з 1968 р

У міжнародних розрахунках активно використовуються банківські картки переважно американського походження (Віза, Мастеркард, Амерікен Експрес). З кінця 80-х рр. і особливо в 90-х рр. банки Росії активно випускають пластикові картки, в тому числі міжнародні.

Міжнародні розрахунки здійснюються за допомогою ЕОМ, електронних сигналів у вигляді записів в пам'яті банківських комп'ютерів, переданих каналами дистанційного зв'язку. Інформація по міжбанківським розрахунках передається через СВІФТ. Акціонерне товариство - Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа (з 1977 р) обслуговує близько 4 тис. Банків і фінансових установ майже 100 країн.

7. Валютні кліринги - розрахунки у формі обов'язкового взаємного заліку міжнародних вимог і зобов'язань на основі міжурядових угод. На відміну від внутрішнього міжбанківського клірингу взаємні заліки по валютному клірингу виробляються не добровільно, а в обов'язковому порядку при наявності міжурядової угоди. Вперше валютні кліринги були введені в 1931 р в умовах світової економічної кризи. Вони широко поширилися напередодні і особливо після другої світової війни (з 74 - в 1935 р до 400 двосторонніх клірингів - в 1950 г.). У 1950-1958 рр. багатосторонній кліринг - Європейський платіжний союз (ЄПС) - охопив 17 країн Західної Європи.

Завдяки клірингу міжнародні розрахунки експортерів та імпортерів здійснюються в національній валюті з кліринговими банками, які виробляють остаточний залік взаємних вимог і зобов'язань. Експортери отримують не іноземну, а національну валюту. Імпортери вносять в кліринговий банк національну валюту.

З 1985 р функціонує багатосторонній кліринг за операціями приватних комерційних банків в ЕКЮ. Як і ЄПС, Банк міжнародних розрахунків (Базель) є банком-агентом клірингу за операціями в ЕКЮ.

Історично склалися такі особливості застосування основних форм міжнародних розрахунків:

1. Імпортери і експортери, а також їх банки вступають в певні відносини, пов'язані з товаророзпорядчими та платіжними документами.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, а також банківськими правилами.

3. Міжнародні розрахунки - об'єкт уніфікації та універсалізації банківських операцій. У 1930 і 1931 рр. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції (м Женева), спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів. Комісія по праву міжнародної торгівлі ООН (ЮНИСТРАЛ) продовжує уніфікувати вексельне законодавство. Міжнародна торгова палата, створена в Парижі на початку XX в., Розробляє Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, по інкасо і контрактним гарантіям. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р, потім перероблені в 1967 і 1968 рр. Цих правил дотримується більшість банків світу.

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

До фінансових документів належать: векселі (прості і переказні), чеки, платіжні розписки.

Комерційні документи включають: рахунки-фактури, відвантажувальні документи, що підтверджують відвантаження чи відправку товарів (коносаменти, квитанції та ін.); страхові документи страхових компаній; інші документи (сертифікати, рахунки та ін.).

Банк перевіряє зміст і комплектність зазначених документів [1,6].

Список використаних джерел

1. «Гроші, кредит, банки»

Під ред. д.е.н., професора О.І. Лаврушина

М .: «Фінанси і статистика», 1999 р - 448 с.

2. Едвін Дж. Долан

«Гроші, банки та грошово-кредитна політика»

Санкт-Петербург: «Санкт-Петербург оркестр», 1994 - 496 с.

3. М.К. Бункіна

«Валютний ринок»

М .: АТ «ДІС», 1995. - 112 с.

4. Н.Т. Шалашова

«Облік валютних операцій»

М .: Журнал «Бухгалтерський бюлетень», 1999 р - 384 с.

5. Г.Н. Бурлак, О.І. Кузнєцова, Н.В. Сергєєва

«Техніка валютних операцій», навчальний посібник.

М .: «Финстатинформ», 1999 р - 192 с.

6. Е.Ф. Жуков

«Гроші, кредит, банки», підручник.

М .: «Юніті», 1999 р - 622 с.

Авіація і космонавтика
Автоматизація та управління
Архітектура
Астрологія
Астрономія
Банківська справа
Безпека життєдіяльності
Біографії
Біологія
Біологія і хімія
Біржова справа
Ботаніка та сільське господарство
Валютні відносини
Ветеринарія
Військова кафедра
Географія
Геодезія
Геологія
Діловодство
Гроші та кредит
Природознавство
Журналістика
Зарубіжна література
Зоологія
Видавнича справа та поліграфія
Інвестиції
Інформатика
Історія
Історія техніки
Комунікації і зв'язок
Косметологія
Короткий зміст творів
Криміналістика
Кримінологія
Криптологія
Кулінарія
Культура і мистецтво
Культурологія
Логіка
Логістика
Маркетинг
Математика
Медицина, здоров'я
Медичні науки
Менеджмент
Металургія
Музика
Наука і техніка
Нарисна геометрія
Фільми онлайн
Педагогіка
Підприємництво
Промисловість, виробництво
Психологія
Психологія, педагогіка
Радіоелектроніка
Реклама
Релігія і міфологія
Риторика
Різне
Сексологія
Соціологія
Статистика
Страхування
Будівельні науки
Будівництво
Схемотехніка
Теорія організації
Теплотехніка
Технологія
Товарознавство
Транспорт
Туризм
Управління
Керуючі науки
Фізика
Фізкультура і спорт
Філософія
Фінансові науки
Фінанси
Фотографія
Хімія
Цифрові пристрої
Екологія
Економіка
Економіко-математичне моделювання
Економічна географія
Економічна теорія
Етика

8ref.com

© 8ref.com - українські реферати


енциклопедія  бефстроганов  рагу  оселедець  солянка