Головна
Банківська справа  |  БЖД  |  Біографії  |  Біологія  |  Біохімія  |  Ботаніка та с/г  |  Будівництво  |  Військова кафедра  |  Географія  |  Геологія  |  Екологія  |  Економіка  |  Етика  |  Журналістика  |  Історія техніки  |  Історія  |  Комунікації  |  Кулінарія  |  Культурологія  |  Література  |  Маркетинг  |  Математика  |  Медицина  |  Менеджмент  |  Мистецтво  |  Моделювання  |  Музика  |  Наука і техніка  |  Педагогіка  |  Підприємництво  |  Політекономія  |  Промисловість  |  Психологія, педагогіка  |  Психологія  |  Радіоелектроніка  |  Реклама  |  Релігія  |  Різне  |  Сексологія  |  Соціологія  |  Спорт  |  Технологія  |  Транспорт  |  Фізика  |  Філософія  |  Фінанси  |  Фінансові науки  |  Хімія

Природні аномальні явища в описі Тіта Лівія - Історія

Природні аномальні явища в описі Тіта Лівія

Зміст

Введення

Розділ перший. Характеристика природних аномальних явищ

Розділ другий. Обряди, церемонії і дії римлян спрямовані на запобігання аномальним явищам

Висновок

Список літератури,

що використовується Введення

Актуальність даної теми обумовлюється тим, що проблема природних аномальних явищ характерна і для нашого часу. У наш час явища природних аномалій зустрічаються дуже часто. Різні цунамі, урагани, землетруси стали частими явищами на нашій планеті. Від природних аномальних явищ гине велика кількість людей і тому сучасні вчені намагаються знайти причини цих явищ і по можливості міри по їх запобіганню. У древньому світі люди так само намагалися зрозуміти причини природних аномалій, шукали способи і методи їх попередження, тому що дуже сильно їх боялися. У древньому світі люди списували всі аномальні явища на гнів богів, сучасні ж люди знають, що це реакція природи на негативний на неї вплив людини, що часто приводить до руйнування і жертв.

Хронологічні рамки: початок історії Древнього Рима 754/753 рр. до н.э.- традиційна дата основи Міста Ромулом і Ремом. Виклад подій Лівієм закінчується зі смертю Друза - пасинка Серпня (9 р. до н. е.)

Об'єктом мого дослідження є природні аномальні явища в Древньому Римі. Предмет мого дослідження - це вияв природних аномальних явищ і спроби древніх римлян як то їх запобігти.

Природні аномальні явища є дуже відомою темою, але джерел по них дуже мало. Основним джерелом своєї роботи я вважаю твір одного з самих відомих римських істориків Тіт Лівія, автора частіше за все Історії, що цитується «від основи міста» («Ab urbe condita»), несохранившихся історико-філософських діалогів і риторичного твору епістолярної форми до сина.

Тит Лівій (Titus Livius) (народився 59 до н. е., Патавій, нині Падуя - помер в 17 році, там же), римський історик, автор «Римської історії від основи міста» (142 книги: збереглося 35 - про події періоду до 293 до н. е. і 218-168 до н. э). Народився в час найвищого процвітання міста - як економічного, так і культурного. Дитинство і юність Лівія співпали згодом стрімкого просування Юлія Цезаря до влади і пройшли під знаком його галльських походів і громадянських воєн, що пішли за ними, що завершилися встановленням імперії під владою Серпня. Дані про життя Тіта Лівія скудні. Він народився в сім'ї заможних громадян Патавії. Для розуміння творчості Лівія важливо, що походження з цього міста асоціювалося в Римі з етичною чистотою (Пліній Мл. Листи I, 14, 6; Марциал IХ, 16, 8), старовинною солідарністю цивільного колективу, з вірністю традиціям республіканської свободи. Немає підстав думати, що в Патавії виховання і освіту Лівія будувалося інакше, ніж в інших римських сім'ях того ж кола: до 7 років - домашнє виховання під наглядом матері або раба-«педагога»; з 7 до 14 - відвідування школи, де основою освіти було читання і тлумачення текстів класичних латинських і грецьких авторів, знайомство з патріотичними традиціями і історичними фігурами Рима; в 14 років здійснювався обряд обір підлітка в чоловічу тогу, що знаменував його повноліття; біля 20 років звичайно одружувалися. Хто була дружина Лівія, ми не знаємо, але у нього було принаймні два сини - один помер в дитинстві, інший відомий як автор творів з географії; засвідчений також зять, чоловік дочки Лівія (Сенека. Контроверсии X, передмова, 2). У молодості Лівій писав філософські діалоги, які до нас не дійшли. Біля 38 року до нашої ери Лівій переїжджає в Рим і приблизно з 27 років занурюється цілком в роботу над історією Рима від легендарних його початків до свого часу. Авторський заголовок її не зберігся; по традиції вона називається «[Історія Рима] від основи Міста» (Ab urbe condita). Тит Лівій став основоположником так званої альтернативної історії, описавши можливу боротьбу Рима з Олександром Македонським, якщо останній прожив би довше. Зразками довершеного стилю Лівій називав Демосфена і Цицерона. По умонастроению Лівій був схилений до романтизму, і тому в передмові до Історії він говорить, що метою історика є сприяння моральності. Робота поглинала Лівія цілком - ні про які магістратури, які б він займав, ні про яку діяльність на суспільному терні, так характерних для авторів історичних творів в Римі, нічого не чутно; він був першим в історії римської літератури професійним істориком.

У 14 році н. е. він повернувся в рідний Патавій, продовжував працювати до останнього зітхання, написав ще 22 розділи свого труда (в Римі вони називалися «книгами», libri) і помер в четвертий рік правління імператора Тіберія (т. е. в 17 р. н. е.) у віці 76 років. Труд Тіта Лівія спочатку складався з 142 книг і охоплював події в Римі і на фронтах незліченних воєн, починаючи з часів легендарних, що передували основі міста (згідно з традицією - в 753), і до 9 року н. е. Своє оповідання автор публікував по мірі написання окремими випусками, у вигляді «пенктад» або «декад», т. е. по групах, відповідно, з п'яти або десяти книг. До наших днів збереглися три повних декади - перша, третя, четверта, і перша пенктада п'ятою (книги 40-45). У сумі вони охоплюють події «від основи Міста» до 293 і з 218 по 167. Зміст інших книг відомий по коротких викладах більш пізніх письменників, по видобуванні і по огляду змісту окремих розділів. Є можливість, однак, судити і про зміст інших книг, оскільки майже до кожної з них (за винятком книг 136 і 137) була зроблена ще в древності так звана «периоха» - анотація, що коротко освітлювала не тільки основні факти, але і авторську їх оцінку.[1] Від деяких книг, що не дійшли збереглися також більш або менш протяжні фрагменти (в російські перевідні видання що звичайно не включаються). Твір Лівія переписувалися (частіше за все по декадах) в древності аж до 5 віку. До копій саме цього сторіччя сходять і основні рукописи; вони датуються 11 віком. Первоиздание з'явилося в Римі біля 1469 року без книг 33 і 41-45. У своїй роботі він проповідував етичні цінності. У них він бачив заставу відродження Рима. У той же час, розділяючи погляди стоїків, Тіт Лівій вірив в фатум. У книгах, що збереглися вміщено біля 40 мов історичних і полулегендарных фігур.

Мова Лівія багатий, витончений, вкрай барвистий, Лівій - художник до мозку кісток. Він чудово змальовує своїх персонажів, так що його книга - це галерея яскравих, портретів, що запам'ятовуються. Ливий прекрасний оповідач, на сторінках його книги читач знайде безліч знайомих з дитинства історій. Тут і переказана Т. Маколеєм у віршах легенда про те, як Гораций Кокліт поодинці втримав міст при нападі етруського царя Порсенни, і повість про захват Рима галлами на чолі з Тлінному, і трагедія Тарквінія і Лукрециї, що послужила сюжетом для однієї з ранніх поем Шекспіра, і розповідь про Бруте-визволителя і про те, як перейшла через Альпи армія Ганнібала. Свої сюжети Лівій викладає небагатослівно, домагаючись могутнього драматичного звучання. Ливию властива широта, він віддає належне навіть ворогам Рима. Як і інші римські автори, він замовчує тривалий період етруського панування, але цілком визнає велич Ганнібала, самого небезпечного з ворогів Рима. Тим захопленням, яке ми і понині випробовуємо до цього великого полководця, ми зобов'язані майже виключно Лівію.[2]

Передаючи событийный матеріал, Тіт Лівій спирається на традицію понтификального летописания. Жрецы-понтифики вели в Римі особливі календарі, в яких стисло записували основні події, що відбулися в той або інакший день, або тексти державних документів, в даний день обнародуваних. Поступово ці записи утворили своєрідну хроніку державного і релігійного життя Міста, так званий Великий літопис, який був уперше опублікована цілком в 80 книгах в 123 році.

Свої записи понтифики вели суворо хронологічно, тільки називали події, не описуючи їх, скрупульозно фіксували списки магістратів, а основну увагу обертали на природні явища, які можна було витлумачити як прогнози волі богів. Саме такими відомостями Лівій, як правило, відкриває і завершує майже кожну з книг його труда, що збереглися. Вони створюють надійну канву римської історії, підтверджену згодом численними даними археології, нумізматики, лінгвістики. Сукупність подій сама по собі не складалася в образ «держави великої, благочестивої і багатого добрими прикладами».

Для досягнення цієї другої своєї мети Лівій веде оповідання таким чином, щоб всі вияви соціальної ворожнечі, сторіччями що роздирала римську общину, з'являлися кожний раз преодоленными, що відступили на задній план перед цивільною солідарністю - головним, на його думку, джерелом непереможності і величі Рима. Прикладами можуть служити розповідь про героїчний захист Рима когортою, складеною з випущених на час в'язнів боргових тюрем (2, 24), підсумок бурхливих конфліктів при обговоренні закону про допущення плебеїв до жрецьких посад: «закон був прийнятий при загальному схваленні» (10, 9, 2), опис свят після звитяжного закінчення Другої Пунічеської війни (31,4,6) або народного єднання при обранні в курульные эдилы в 214 році до н. е. Корнелія Сципіона (25,2). [3]

Тій же меті служать мови, які Лівій вкладає у вуста своїх персонажів. Такого роду мови були обов'язкові в творах римських істориків. У науці нового часу вони довго розглядалися як фіктивні. У цей час доведено, що в дуже багатьох випадках вони сходили до справжніх мов, і роль історика полягала в стилістичній обробці і розставлянні акцентів. Це давало Лівію можливість широко використати їх для придання оповіданню потрібного йому колориту. У 35 книгах, що збереглися міститься 407 мов, у всіх 142 книгах їх повинне було бути, отже, приблизно 1650, тобто біля 12% тексту. У великій мірі саме вони породжували те враження піднесеної обобщенно идеализованной реальності, яке Лівій прагнув створити. Як приклади можна назвати мову народного трибуна Канулея про допущення браків між патриціями і плебеями (4, 2-5), Фурії Камілла до народу про неприпустимість перенесення столиці з Рима в Вейі (5, 51-4) або Фабія Максима в сенаті проти стратегічного плану Корнелія Сципіона (28, 40-42).

При читанні книги древнеримского історика Тіта Лівія, яка по традиції називається «Історія Рима від основи Міста», а тим більше після читання, при обдумуванні прочитаного, неминуче виникає безліч питань. Передусім, на якій основі ми можемо розглядати як історичний твір - і до того ж, як великий історичний твір, що зберіг свою славу протягом довгих сторіч, - книгу, що явно не задовольняє вимогам, що пред'являються до будь-якого серйозного дослідження в області історії? Значення будь-якого серйозного дослідження в області історії, як відомо, складається в тому, щоб, зіставляючи і аналізуючи факти і події минулої, виявити закономірності, їх об'єднуючі, - економічні, соціальні, політичні, і на цій основі, зрештою, встановити те особливе місце, яке дане суспільство в дану епоху займає в загальному розвитку людства. Цілком природно, що закономірності, що будуть тим краще характеризувати суспільство, ніж повніше вони відображають початковий, глибинний пласт людського буття - самовоспроизводство в процесі труда, відношення, з нього виникаючі, і умови, в яких воно реалізовується. Нічого цього в книзі Лівія немає - ні умов життя народу, ні труда, яким він живе, ні еволюції соціальної структури під впливом змін в цих умовах і в цьому труді; немає взагалі прагнення побачити в подіях, що описуються відображення об'єктивних закономірностей, виявити специфіку Рима шляхом зіставлення його історії з історією його народів, що оточували і держав.[4]

Пояснити таке положення звичним посиланням на донаучный характер історичного мислення тієї віддаленої епохи не вдається. Саме в ту віддалену епоху Марк Порцій Катон (або, як часто називали його в Римі, Катон Цензорій) написав історичний труд, де розвиток Рима розглядався на фоні розвитку іншої народності Італії і в зв'язку з ним; Полибий простежував, як в долі Рима виявлялися самі загальні закономірності суспільного розвитку, - труд його, присвячений передусім Риму, не випадково називався «Всесвітня історія»; Варрон і Пліній Старший створили енциклопедії римського життя, де існування народу описувалося на всіх рівнях і з всіх сторін, від прийомів повсякденного труда до тих, що збереглися з незапам'ятних часів і архаїчних звичаїв, що пронизували побут і верований; Тацит вважав головною метою своїх історичних творів «взнати не тільки зовнішню течію подій, яка здебільшого залежить від випадку, але також їх значення і причини» (Історія, I, 4, 1). Нічого цього Лівій не став робити не тому, що не міг, а тому, що ні до чого подібному не прагнув; він написав таку книгу, яку хотів написати, і розказав таку історію Рима, яка була, по його переконанню, історією в самому прямому і значному, в єдино справжньому значенні слова. Чи Можна виправдати його розуміння історії з точки зору сучасного наукового на неї погляду, якому це розуміння так явно суперечить?

Нехай труд Лівія недосконалий в методологічному і науково-дослідному відношенні, чи можна, принаймні, спиратися на нього в тому, що стосується достовірності фактів, що викладаються, повноти в освітленні історичних обставин, компетентності в їх трактуванні? Чи Може, іншими словами, твір Лівія грати роль надійного історичного джерела? Відповідь на це питання неоднозначна. «Основним нашим джерелом по історії Рима республіканського періоду є фундаментальні анналы Тіта Лівія, умовно звані Історією Рима від основи Міста", - пише Кнабе Георгій Степанович, і правота цієї думки безперечна. Загальний хід і основні події римської історії від легендарних початків Міста до середини II в. до н.э. відомі нам головним чином з Тіта Лівія, і відомості, їм що повідомляються, частіше за все знаходять собі підтвердження в інших джерелах. Труд Лівія дійшов до нас не повністю; втрачені всі його частини, що відносилися до подій другої половини II в. до н.э., до передсмертної кризи Республіки, громадянських воєн і становлення принципата. Уявимо собі на хвилину, що частини, що збереглися розділили долю подальших, важко навіть уявити, якої скудної і уривчастої з'явилася би перед нашими очима історія Рима епохи Ранньої і Середньої республіки. Ні, Лівій - важливе джерело. Але джерело зовсім особливого роду.

Для кожного історика аксіома, що в основі його роботи повинні лежати факти, що відповідно перший його обов'язок - звірити твори попередників і пояснити протиріччя між ними; сходячи від них все далі до свідчень сучасників подій, що аналізуються, обкреслять коло первинних джерел, виявити максимум об'єктивних даних, зіставити їх, відібрати найбільш надійні і потім виявити зв'язок між ними без упередженості і свавілля, бо, як писав одного з патріархів історичної науки нового часу, «коли серйозно, з щирою відданістю істині, по можливості повно обстежені первинні джерела, пізніший аналіз може уточнити окрему частковість, але початкові дані незмінно знайдуть в ньому своє підтвердження, оскільки істина завжди одна».

Вся ця система аксіом для Лівія як би не існує. У частині «Історії Рима, що збереглася від основи Міста» названі дванадцять авторів, чиїми творами він користувався, але задачу свою наш історик бачить не в порівняльному аналізі цих творів з метою реконструкції справжнього або принаймні самого вірогідного ходу подій, а у викладі різного роду думок самому по собі. Сказавши, наприклад, що сенат в 204 р. вирішив направити для зустрічі доставленого в Рим зображення богині Кибели самого добродійного громадянина і обрав для цієї мети Публія Сципіона, Лівій вважає за необхідним додати: «Які його достоїнства спонукали сенат ухвалити це рішення? Я охоче б передав потомству думку письменників, близьких за часом тим подіям, але не хочу переривати оповідання власними здогадками про те, що залишилося прихованим в глибині древності» (XXIX, 14, 9). У іншому місці (IV, 23, 1) Лівій говорить про єдине первинне джерело, яким користувалися два його попередники, що сформулювали на цій загальній основі дві різні версії однієї і тієї ж події; первинне джерело це Лівію відомий, але самостійно інтерпретувати його для визначення більш вірогідної версії він відмовляється. Думка про те, що «істина завжди одна», йому явно чужа.[5]

Подібна установка визначає і метод роботи Лівія. Він складається в компілюванні творів попередників часом навіть без прагнення зачистити шви між ними і розташувати свої виписки в продуманому порядку. Так, розказуючи в XXXVI кн. про війну, яку римляни вели в Малій Азії і Греції проти царя Антіоха в 191 р., Лівій слідує Полібію. У гл. 21 він відступає від Полібія і вводить інше джерело - по всьому судячи, римського історика Валерія Антіата, на якого невдовзі посилається (гл. 36, 38 і інш.), - запозичаючи з його твору вражаючий опис маршруту, який Катон, майбутній консул, цензор і один з головних героїв римської історії, проробив з Греції в Рим, щоб розказати сенату про римські перемоги над Антіохом. Але, почавши переказувати Антіата, Лівій не зупиняється після потрібного йому епізоду, а продовжує ще деякий час слідувати цьому джерелу. Так, в текст тієї ж гл. 21 попадають згадки об Луциї Корнелії Сципіоне, який в ці ж дні повернувся з Іспанії і з'явився в сенат, коли Катон вже виступав, а потім разом з Катоном звітував на зборах, - згадка, вельми непрямо пов'язана з основною лінією оповідання, і тут же - фраза, що не має ні до Антіохової війни, ні до Катону, ні навіть до Сципіону уже ніякого відношення, про «овацію» колишнього претора Марка Фульвія Нобіліора, який двома роками раніше захопив безліч трофеїв в Іспанії і тепер урочисто вступав з ними в Рим. Кінчивши виписку, Лівій повертається до основної лінії свого оповідання і... через декілька сторінок (в гл. 39) знов розказує тими ж словами про «овацію» Фульвія Нобіліора, що тепер тільки виявилася на своєму місці.

Ливия, як бачимо, не дуже турбує ні надійність творів, що використовуються, ні логічна стрункість оповідання. Але і цього мало - він, як ні дивно, ігнорує часом факти і документи, здавалося б, цілком йому доступні і для його оповідання необхідні. Древній договір Рима з Карфагеном відкриває цілу епоху в незмінно важливій для обох держав боротьбі за панування в Західному Середземномор'ї; Полибий, чудово відомий Лівію і широко ним що використовується, приводить текст цього документа (III, 22) - наш історик його як би не помічає. Наріжне значення для історії відносин римлян з италийцами, для виробітку принципів римського громадянства, а тим самим для розуміння всього механізму романизации мав договір з латинськими містами, укладений консулом Спурієм Кассиєм в 493 р. Ливий його знає, знає навіть, що він вибитий на мідній колоні (II, 33, 9), але не тільки не передає його текст, а і взагалі згадує про нього між іншим, явно не додаючи йому ніякої важливості. Такі приклади можна помножити.

Подібне відношення історичних письменників Древнього Рима до фактичного матеріалу давно вже було відмічене вченими. Один з них добре сформулював його причини: «Підхід римських істориків до матеріалу направлений не на зображення фактів, з тим щоб заснувати на них пізнання загальних і приватних процесів, а, навпроти того, на виведення фактів з пануючої ідеї, яка визначить їх підбір і форму Факт сам по собі позбавлений доказового значення. Сучасна вимога вірності фактам була б римським письменникам абсолютно незрозумілим». Це загалом цілком правильне пояснення не усуває проте багатьох питань. Як погодити описане відношення до фактів з тією роллю найважливішого історичного джерела, яку твір Лівія безперечно грає? І якщо вся справа полягала в тому, щоб підбирати факти без критичної їх перевірки, лише для підтвердження апріорної ідеї, то чим же були заповнені десятиріччя наполегливого повсякденного труда Лівія, чим викликалося почуття знемоги, майже відчаю, від непосильності взятого на себе тягаря, про який Лівій пише порою з такою щирістю (XXXI, 1), на що виявилося витраченим все його довге життя - життя єдиного в Римі класичної пори професійного історика?

Нарешті, ряд питань виникає в зв'язку з протиріччями в оцінці Лівія подальшими поколіннями. Більшість римських письменників першого сторіччя принципата оцінювали його історичний труд дуже високо, особливо відмічаючи властиві автору яскравість викладу і неупередженість оцінок. У рецепциях епохи Відродження і класицизму, аж до початку минулого сторіччя, панує той же тон. Данте був переконаний, що Лівій взагалі ніколи і ні в чому не помилявся, а Петрарка і Макиавеллі, Корнель і Жак-Луи Давид, якобінці і декабристи бачили в його труді історичний твір вищого порядку, оскільки воно характеризувало не частковість і окремі події історії Рима, а її загальний дух і етично-патріотичне значення. Парадоксальним на перший погляд образом саме цей характер розказаної Лівієм епопеї, що викликав протягом декількох віків захоплення поетів, мислителів і революціонерів, обумовив прямо протилежну її оцінку вченими-дослідниками минулого віку. «Історичним твором в справжньому значенні слова, - писав Теодор Моммзен, - літопис Тіта Лівія не є». Такий проникливий знавець римської літератури, як В.І. Модестов, в багатьох відносинах бувший принциповим противником Моммзена, в оцінці Тіта Лівія виявився повністю солідарний зі своїм антагоністом. Думку своїх попередників підтверджує дослідник наступного покоління: «Ливий не історичний дослідник, а історичний письменник». Подібне сприйняття Тіта Лівія і його твори переважає і в наші дні.[6]

Проблемою природних аномальних явищ ні ким ще до мене спеціально не вивчалася. Тит Лівій не досліджує цю проблему, а усього лише описує природні аномальні явища їх в своєму труді.

аномальний природний тит ливий

Розділ 1. Аномальні явища природного характеру

Кн.1. 31. (1) Після перемоги над сабинянами, коли і цар Тулл, і вся римська держава були у великій славі і великій силі, царю і батькам донесли, що на Альбанської горі йшов кам'яний дощ. (2) Оскільки цьому майже неможливо було повірити, послали людей поглянути на небувале знамення, і на їх очах, зовсім як гнаний вітрами на землю град, безліч сипалися з неба камені. (3) Послані неначе б почули навіть громовий голос з самої вершини гори - з гаю, що наказував, щоб альбанцы, за батьківським звичаєм, здійснювали жертвоприносини, про які вони забули (неначе боги були кинуті разом з вітчизною), і або засвоїли римські обряди, або - як це часто буває, - разгневавшись на долю, зовсім кинули почитати богів.

Кн.1. 45. (4) Розказують, що в землі сабинян в господарстві якогось батька сімейства народилася телиця дивної величини і вигляду; її рогу, багато віків, що висіли напередодні храму Діани, залишалися пам'ятником цього дива. (5) Таку подію полічили - як воно і було насправді - чудовою ознакою, і віщуни сповістили, що за тим містом, чий громадянин принесе цю телицю в жертву Діані, і буде перевага.

Кн.2. 62. (1) У той же рік консул Валерій з військом виступив проти эквов і, оскільки не міг виманити ворогів на бій, приступив до облоги їх табору. Перешкодила йому страшна буря, градом і громом що навалилася з неба. (2) Це було тим дивніше, що при сигналі до відступу повернулася спокійна ясна погода, так що богобоязненность не допустила другий раз підступитися до табору, неначе що охороняється якоюсь божественною силою. Вся лють війни звернулася на розорення полів.

Кн.3. 5. (14) Після повернення війська в Римі поновилося судочинство. На небі було бачення - безліч палаючих вогнів; і інші лякаючі явища можна було або спостерігати наочно, або малювати зі страху у власній уяві.

Кн3. 6. (2) Час був важке: якраз в той рік на Місто і околиці напав мор, що вразив одинаково і людей, і худоба; мор посилювався тому, що з страху перед спустошливими набігами поселяне і їх стада були розміщені в місті. (3) При такому скупченні всякого роду живих істот городяни випробовували муки через незвичний сморід, поселяне - через те, що тулилися в тісних приміщеннях, де задуха не давала заснути, а догляд за хворими і просто спілкування з ними розповсюджували заразу. (4) І раптом в Місто, ледве що зносив цю згубну напасть, з'явилися посли від герников, що повідомляли про те, що вольски і эквы розташувалися в їх землях табором, звідки все військо здійснювало спустошливі набіги на володіння герников. (5) І не тільки сама нечисленність сенату показала послам від союзників, що сили римської держави підірвані мором, але також і передана їм гнітюча відповідь, що нехай, мол, герники з латинами захищаються самостійно: через раптовий гнів богів хвороба спустошує Рим, але, якщо біда хоч трохи відступить, римляни, як і в минулому році і як завжди, нададуть союзникам допомогу. (8) Римський консул Ебуций помер, а в його співтовариш Сервілії життя ледве жевріло, не залишаючи надій на видужання. Хвороба уразила більшість знатних людей, велику частину сенаторів і майже всіх, хто за віком підлягав заклику на військову службу, так що не тільки для походів, так необхідних при нинішніх обставинах, але навіть для вартової служби сил не вистачало. (9) Варту несли самі сенатори, наскільки дозволяли їм вік і здоров'я, а обходом сторожових постів займалися плебейські эдилы: до них тепер перейшли і верховна влада, і консульська велич.

Кн.3. 10. (6) У той рік [461 р.] в небі стояла заграва, а земля стрясалася страшними поштовхами. Говоряча корова, в яку в минулому році ніхто не вірив, тепер не викликала сумнівів. Серед інших знамень згадують про шматки м'яса, що падали з неба і про величезну зграю птахів, які на літу склевывали цей дощ, а те, що впало і розсипалося по землі, не протухло і після декількох днів.

Кн.3. 32. (1) Цей рік пройшов без воєн, а наступний [453 р.], коли консулами стали Публій Куріаций і Секст Квінктілій, пройшов би ще спокійніше, бо трибуни, чекаючи повернення з Афін відправленого за чужоземними законами посольства, голоси не підіймали, (2) якби раптом не обрушилися відразу два нещастя - голод і мор, біда для людини, пагуба для худоби. У запустінні лежали поля, всі нові смерті спустошували Місто, багато які славні сімейства вдавалися скорботі. (3) Померли фламин Квіріна Сервій Корнелій, віщун Гай Гораций Пульвілл (на його місце авгуры з тим більшим полюванням обрали Гая Ветурія, що той був осуджений плебеями). (4) Померли консул Квінктілій і чотири народних трибуни. Поганений стількома смертями, цей рік, однак, обійшовся без війни.

Кн.4. 21. (5) Більше усього турбували чума, що набирала силу і страхітливі знамення, особливо вести про те, що від безперервних землетрусів рушаються сільські будови.

Кн.4. 21. (6) У наступному році [435 р.], при консулах Гає Юлій (у другий раз) і Луциї Вергинії, чума була ще жахливіше і так спустошила Місто і околиці, що не тільки римляни не здійснили жодній вилазки за здобиччю і ні плебеї, ні патриції не згадували про виступ в похід.

25. (1) Невідступно протидіючи скликанню зборів для обрання консулів, народні трибуни все ж зуміли, коли справа ледве не дійшла до междуцарствия, добитися того, що вибрані були військові трибуни з консульською владою. (2) Але бажаної нагороди за перемогу - обрання людини з плебейського стану - вони не отримали: обрали патриціїв - Мазка Фабія Вібулана, Мазка Фолія, Луция Сергия Фідената. Чума в той рік [433 р.] відвернула від інших турбот. (4) Велика утрата нанесена був і селищам, і Місту, де гинули без розбору - і худоба, і люди. З страху перед голодом - чума охопила і селища - в Етрурію, і в помптинские села, і в Куми, і, нарешті, на Сицилію послано було за хлібом. Ні про яке обрання консулів навіть не згадували, а (5) військовими трибунами з консульською владою були вибрані тільки патриції - Луций Пінарій Мамерк, Луций Фурій Медуллін і Спурій Постумій Альб.

Кн.4. 30. (7) У той рік трапилася сильна посуха, води бракувало не тільки з неба, але і земля, що убожіла природною вологою, ледве живила великі ріки. (8) Відсутність води в інших місцях привела до відмінка домашніх тварин, що подихали від спраги біля пересохлих джерел і струмків; частина худоби пасла від корости, і зараза розповсюдилася на людей. Спочатку вона бушувала в селах і серед рабів, а потім перекинулася в місто.

Кн.4. 52. (1) Після цього, спокійного завдяки стриманості трибунів, року - в консульство Квінта Фабія Амбуста і Гая Фурія Пацила [412 р.] - народним трибуном став Луций Іцилій. (2) Немов виправдовуючи своє родове ім'я, Іцилій негайно по вступі на посаду почав сіяти смуту, ратувати за прийняття закону про розділ землі. (3) Але тут вибухнула чума; вона, правда, більше нагнала страху, ніж понесла жертви, але примусила людей, закинувши спори про державні справи, пектися про здоров'я і прожиток близьких: на загальну думку, мор був не так згубний, як смута, що загрожувала Місту. (4) Консулами стали Марк Папірій Атратін і Гай Навтій Рутіл [411 р.], коли в Рим, що звільнився від хвороби, яка уразила дуже багатьох, але трохи понесла в могилу, на зміну чумному року, як що завжди залишив необробленими поля, прийшов голодний.

Кн.5. 14. (1) Ось що сталося протягом цього року. Вже наближалися вибори військових трибунів, і за їх вихід патриції турбувалися куди більше, ніж за вихід війни. Їх страшило, що вищу владу доведеться ділити з плебеями; мало цього - простий народ міг і зовсім заволодіти нею. (2) І ось до участі у змаганні посад починають зазделегідь готуватися найславніші мужи, обійти яких, по розрахунках патриціїв, побоялися б з поваги. При цьому і інші патриції, як якби всі вони домагалися посад, старанно волали не тільки до людей, але і до богів, оголошуючи блюзнірськими результати виборів останніх двох років. (3) Страшна зима минулого року, твердили вони, як видно, була божественною ознакою, а недавно були виявлені вже не тільки знамення, але і їх вихід (4) у вигляді що обрушився на поля і на Місто мору; тоді вже не доводилося сумніватися, що боги гневаются, і звернулися до книг доль, і вони веліли для приборкання мору умилостивить богів.

Кн.5. 15. (1) Тим часом було оголошено про багатьох знамень, з яких більшості не повірили і ними нехтували, бо, по-перше, кожне з них було виявлене усього одному свідку і, по-друге, через ворожість этрусков не знайшлося гаруспиков, які знали б, як відвести біду. (2) Тільки одне з них привернуло увагу: вода в озері з священного Альбанської гаю, у відсутність дощів або по іншій причині, яка розвіяла б чудо, раптом піднялася на небувалу висоту.

Кн.5. 31. (5) У тому ж році почалася нова війна - з вольсинийцами. Відправити туди військо не було можливості, бо внаслідок надзвичайної посухи і жари в римській землі вибухнув голод і мор. Тому вольсинийцы виконалися самовпевненості і безкарно здійснили набіг на римські поля, приєднавши до себе ще і саппинатов. (6) Тоді обом народам була оголошена війна.

Кн.6. 33. (7) У наступне консульство [365 р.] при Луциї Генуциї і Квінті Сервілії, коли ні розбратів, ні воєн не було, то, немов щоб не дати людям забути про страх і небезпеки, відкрилося моровое пошесть.

(8) Як передають, померли цензор, курульный эдил, три народних трибуни; тим більше численні були жертви серед інших жителів. Але більш усього пам'ятний цей мор кончиною Марка Фурія - не передчасної і все ж сумної. (9) Справді те був чоловік великий у всякій частці: до перший, що вигнав на війні і в світі, а у вигнанні - ще славніше від туги співгромадян, з полону що звернулися до вигнанця про допомогу, і від власного щастя: відновлений у вітчизні, він сам став відновником вітчизни; (10) оточений славою так великого подвигу і у всьому гідний її, прожив він після цього ще двадцять п'ять років, заслуживши прозвання другого після Ромула фундатора Рима.

2. (1) І в цей, і в наступний [364 р.] рік, коли консулами стали Гай Сульпіций Петік і Гай Ліциній Столон, мор не припинявся. (2) Нічого достопам'ятного за цей час не сталося, якщо не вважати лектистерния, влаштованого для заспокоєння богів в третій раз з часу основи Міста.

Аномальні явища невідомого характеру

Кн.1. 16. (1) По здійсненні безсмертних цих трудів, коли Ромул, зізвавши збори на полі у Козиного болота, проводив огляд війську, раптово з громом і гуркотом піднялася буря, яка обкутала царя густою хмарою, приховавши його від очей зборів, і з того часу не було Ромула на землі. (2) Коли ж непроглядна імла знову змінилася мирним сяйвом дня і загальний жах нарешті влягся, всі римляни побачили царське крісло пустим; хоч вони і повірили батькам, найближчим очевидцям, що цар був понесений вихором, все ж, неначе уражені страхом сирітство, зберігали скорботне мовчання. (3) Потім спершу небагато, а за ними всі разом виголошують хвалу Ромулу, богу, богом народженому, царю і батькові міста Рима, благають його про мир, про те, щоб, благой і милостивий, завжди зберігав він своє потомство.

Кн1. 39. (1) У цей час в царському будинку трапилося чудо, чудове і на вигляд, і по наслідках. На очах у багатьох, свідчить переказ, палала голова сплячого хлопчика на ім'я Сервій Туллій. (2) Багатоголосий крик, викликаний так дивовижним видовищем, залучив і царя з цариця, а коли хтось з домашніх приніс води, щоб залити вогонь, цариця зупинила його. Припинила вона і шум, заборонивши турбувати хлопчика, доки той сам не прокинеться. (3) Невдовзі разом з сном зникло і полум'я. Тоді, відвівши чоловіка в сторону, Танаквіль говорить: «Бачиш цього хлопчика, якому ми даємо так низьке виховання? Можна здогадатися, що коли-небудь, в невірних обставинах, він буде нашим світочем, оплотом приниженого царського будинку. Давай же того, хто послужить до великої слави і держави, і нашої, вигодуємо з всією дбайливістю, на яку здатні».

Кн.1.56. (1) Прагнучи завершити будівництво храму, для чого були покликані майстри з всієї Етрурії, цар користувався не тільки державною скарбницею, але і трудом робітників з простого люду. Хоч цей труд, і сам по собі нелегкий, додавався до військової служби, все ж простолюдини менше обтяжувалися тим, що своїми руками споруджували храми богів. (4) Серед цих занять з'явилося страшне знамення: з дерев'яної колони виповзла змія. У переляку забігали люди по царському будинку, а самого царя зловісна прикмета не те щоб уразила жахом, але швидше вселила в нього неспокій.

Кн.2. 7. (1) Хоч битва закінчилася так, Тарквінія і этрусков раптом охопив жах, так сильний, що, залишивши витівку як марну, обидва війська, тарквинийцев і вейян, вночі розійшлися по будинках. (2) Про битву цю розказують і чудеса: неначе в нічній тиші з Арсийського лісу пролунав громовий голос, який полічили за голос Сильвана; він вимовив: «У этрусков що одним пас більше: (3) перемога у римлян!» Як би там не було римляни звідти пішли переможцями, этруски - переможеними, бо, коли рассвело і жодного ворога не було видно навколо, консул Публій Валерій зібрав з тих, що пасли доспехи і з тріумфом повернувся в Рим.

Кн.5. 32. (6) Тоді ж деякий Марк Цедіций, родом з плебеїв, оголосив трибунам, неначе він чув в нічній тиші голос, голосніше людського, і неначе цей голос велів йому повідомити посадовим особам, що пролунають галлы. Трапилося це ніби на Новій вулиці, там тепер каплиця, вище храму Вести. (7). Але знаменням нехтували, по-перше, як нерідко буває, через низьке походження оповідача, а по-друге, через те, що плем'я це представлялося далеким і тому незнаним.. Однак над Римом тяжіла доля: не тільки попередженням богів нехтували, але навіть Мазка Фурія, єдиної смертної, яка могла відвернути біду, видалили з міста. (8) Народний трибун Луций Апулей викликав його в суд через вейской здобич, і якраз в цей час він втратив юного сина.

Кн.6. 33. (4) Гнів і лють латинов, які не могли ні дійняти римлян війною, ні втримати вольсков під зброєю, знайшли вихід в тому, що вони випалили вогнем місто Сатрік, свій перший притулок після нещасної для них битви; вони кидали факели і в житлові, і в священні будови, поки жодної будівлі не залишилося в місті, крім храму Матері Матути. (5) І навіть тут, говорять, втримало їх не власне благочестя, не богобоязненность, але страхітливий голос, що роздався з храму, що загрожував жахливими бідами, коль наблизять богопротивный вогонь до святилища.

Цей розділ показує, що в древньому Римі було багато аномальних явищ, люди боялися їх, але і намагалися як те запобігти.

Розділ 2. Обряди, церемонії і дії римлян спрямовані на запобігання аномальним явищам

Кн.1. 31. (4) Римляни через це знамення також влаштували девятидневное суспільну священнослуженье - чи те, як передають інакші, слухавши небесному голосу з Альбанської гори, чи то за порадою гаруспиков; принаймні, і досі всякий раз, як донесуть про таке знамення, встановлюються дев'ять святкових днів. Це були дії римлян, під час випадання кам'яного дощу.

Кн.1. 45. (5) Цей прогноз дійшов до слуху жреця храму Діани, (6) а сабинянин в перший же день, який він полічив відповідним для жертвоприносин, привів телицю до храму Діани і поставив перед олтарем. Тут жрець-римлянин, пізнавши по розмірах ця жертовна тварина, про яку було стільки розмов, і тримаючи в пам'яті слова провісників, звертається до сабинянину з такими словами: «Що ж ти, чужоземець, нечистим маєш намір принести жертву Діані? Невже ти спершу не омиєшся в проточній воді? На дні долини протікає Тібр». (7) Чужоземець, збентежений сумнівом, бажаючи виконати все, як годиться, щоб вихід справи відповідав ознаці, тут же спустився до Тібру. Тим часом римлянин приніс телицю в жертву Діані. Цим він вельми догодив і панує, і співгромадянам.

Кн.3. 5. (14) Щоб прогнати страхи, було призначене триденне свято, коли натовпи чоловіків і жінок наповнювали храми, благаючи богів про мир. Ця церемонія була проведена для того щоб позбудеться палаючих вогнів в небі.

Кн.3. 7. (1) У цьому загальному запустінні обезголовленому і знесиленому Місту прийшли на допомогу боги і покровителька Рима - Фортуна, що вселила эквам і вольскам думку зайнятися не війною, а розбоєм. (2) Вони полічили безнадійною справою не те щоб взяти, але навіть наблизитися до стін Рима, і, ще здалеку углядівши даху Міста на горбах, відмовилися від цього наміру, (3) а по всьому табору прокотився гомін, что-де не варто даремно тратити час в цій спустошеній і кинутій країні, серед падла і трупів, тоді як можна рушити в безпечні місця, наприклад в багаті видобутком околиці Туськула; і ось, раптово знявшись з місця, вони пройшли стороною, перетнули лабиканские землі і зійшли на Туськуланськиє горби. Римляни полічили що їх молитви послужили відходу ворожих військ.

Кн.3. 10. (7) Через дуумвірів по священних справах звернулися до Сивілліним книг: передбачено було, що загроза виходить від чужоземців, що зібралися разом, які можуть напасти на Місто і погубити його; було дане також застереження не затівати смути. Ці прогнози з'явилися після того, як з неба почали падати шматки м'яса.

Кн.4. 21. (5) І тоді, ведені дуумвірами, здійснили всенародну молебствие. Це молебствие було довершене щоб угамувати землятресение і мор.

Кн.4. 25. (2)Аполлону обіцяли присвятити храм. (3) Через чуму дуумвіри длубалися над тлумаченням Сивілліних книг, щоб угамувати гнів богів і відвести його від людей. Такі дії були довершені щоб угамувати мор.

Кн.4. 30. (9) Не тільки тіла схильні були заразі, але і душі були охоплені різноманітними і здебільшого чужоземними забобонами. Стараннями тих, хто наживався на людському легковір'ї, в будинках встановлювався новий порядок жертвоприносин, (10) доти поки найзнатніші громадяни не усвідомили, як ганебно для всього суспільства, що на кожному куті і в кожному святилищі милість богів вымаливают принесенням жертв за незвичним і чужим звичаєм: (11) эдилам було доручено прослідити за тим, щоб ніякими інакшими способами, крім прийнятих у вітчизні, і ніяким інакшим богам, крім римських, не поклонялися. Це були дії посухи, що здійснюються для угамування.

Кн.4. 52. (5) Голод робився вже жахливіше за чуму, коли до всіх народів, населяючі береги Тібра і Етрусськогоморя, були відправлені посли, щоб закупівлями поповнити запаси зерна. З за чуми довелося купувати зерно.

Кн.5. 14. (4)Богам обурливо, що на освячених ними народних зборах почесті дістаються кому попало і порушуються природні відмінності між людьми. (5) І ось, уражені не тільки достоїнством претендентів, але і доводами благочестя, римляни обрали військовими трибунами з консульською владою одних лише патриціїв, правда самих заслужених: Луция Валерія Потіта в п'ятий раз, Мазка Валерія Максима, Мазка Фурія Камілла у другий раз, Луция Фурія Медулліна в третій, Квінта Сервілія Фідената у другій, Квінта Сульпіция Камеріна у другій [398 р.]. (6) При цих трибунах під Вейямі не сталося майже нічого гідної згадки, всі сили тратилися на грабунки. Так намагалися пояснити римляни мор.

Кн.5. 15. (3) Були відправлені посли до дельфийскому оракула, щоб запитати, що пророкуватимуть боги цим знаменням. (4) Але пояснювач доль появився не так далеко - те був деякий старик вейянин. Римські вартові і етруські вартові обсипали його насмішками, а він, виспівуючи подібно чарівнику, сповістив, що римлянам не оволодіти Вейямі, доки не піде вся вода з озера Альбанського. (5) Спочатку на це не звернули уваги, як на безглуздий вибрик, але невдовзі почали обговорювати всюди, і одного разу якийсь римський вартовий окликнув одного з городян, що проходив неподалеку, і спитав, хто був цей старик, що так околичио віщав про Альбанськом озеро (через тривалість війни осаждающие стали вступати в розмови з осажденными). (6) Почувши від вейянина, що те був гаруспик, богобоязливий воїн попросив покликати віщуна, посилаючись на те, що хоче, якщо тому буде бажано, порадитися про спокуту за якесь йому одному виявлене знамення. (7) І ось, коли обидва без зброї і без страху відійшли від своїх зміцнень на досить велика відстань, римський юнак, що перевершував силою немічного старця, схопив його на очах у всіх і при паніці этрусков потащил до своїх. (8) Він був доставлений до полководця, а потім відісланий в Рим, до сенату. Коли у нього прийнялися допитуватися, що він говорив щодо Альбанського озера, старик відповів: (9) уже вірно, разгневались боги на вейян в той день, коли вселили віщуну розголосити фатальну таємницю погибелі вітчизни. (10) Отже, він не в силах відректися від того, що напророчил по божественному натхненню, - адже умовчати про те, що богам бажано відкрити, мабуть, так же нечестиво, як розбовтати таємне. (11) Ось що заповедано в пророчих книгах, ось що говорить етруська ученість: якщо розллються води альбанские, дарується римлянинові над Вейямі перемога. Нехай він, обряди створивши, спустить воду; поки ж цього не станеться, не залишать боги стін вейских. Далі пояснювалося, в чому складається ритуал опускання вод. (12) Але сенатори полічили старика говоруном, не заслуговуючий довір'я в так важливій справі, і вирішили дочекатися послів з відповіддю пифийского оракула.

16. (1) Перш ніж посли повернулися з Дельф і стало відомо, які повинні бути спокути на альбанское чудо, в посаду вступили нові військові трибуни з консульською владою: Луций Юлій Дзиг, Луций Фурій Медуллін в четвертий раз, Луций Сергий Фіденат, Авл Постумій Регилльський, Публій Корнелій Малугинський, Авл Манлій [397 р.].

16. (8) Вихід інших воєн, насамперед з Вейямі, залишався як і раніше неясний. (8) Римляни вже зневірилися в людських зусиллях і сподівалися лише на долю і богів, коли повернулися посли з Дельф. Привезена ними відповідь оракула повністю співпадала з пророцтвом полоненого провісника: (9) «Римлянин! Остережися воду альбанскую в озері тримати, остережися і в морі її спускати. Так розтечеться вона по полях, так окропить їх, так вичерпається, по ріках розлившись. (10) Тоді і воюй стіни вражі, так пам'ятай: прорікання своєї перемоги ти отримав з того самого міста, яке стільки років осаждаешь, нині цей оракул лише підтвердився. (11) По здійсненні рати нехай переможець принесе в мій храм багаті дари і відновить обычайные батьківські священнодейства, що нині недбалі».

17. (1) З цього моменту полонений віщун вдостоїтися великої поваги, а військові трибуни Корнелій і Постумій стали разом з ним здійснювати спокутні жертви з нагоди альбанского знамення, щоб належним образом умилостивить богів. (2) Тільки тоді виявилося, де саме допущено нерадение про священні обряди і порушений порядок торжества, на що вказували боги. Як виявилося, справа була лише в тому, що посадові особи вибрані були огрешно і про Латинські торжества і жертвоприносини на Альбанської горі сповіщено було не належним образом. (3) Спокутувати все це можна було лише відставкою військових трибунів, проведенням ауспиций, призначенням интеррекса.

Кн.6.2 (3) Але оскільки ні людське розуміння, ні божественне вспоможение не пом'якшували безпощадного мору, то забобон возобладало в душах і тоді-то, як говорять, в пошуках способів умилостивить гнів небес була встановлена сценічна гра- справа для вояцького народу небувала, бо доти єдиним видовищем були біги в цирку.

(4) Проте, як майже завжди буває спочатку, підприємство це було скромне, так до того ж иноземного походження. Игрецы, запрошені з Етрурії, без всяких пісень і без дій, відтворюючих їх зміст, танцювали під звуки флейти і на етруський лад виробляли досить красиву коленца. (5) Невдовзі молоді люди стали наслідувати їм, перекидаючись при цьому жартами у вигляді нескладних виршей і погоджуючи свою телодвижения з співом.

3. (1) Однак гра ця, уперше встановлена тоді богобоязни ради, не позбавила душі людей від забобонного страху, а тіла - від недуг. (2) Мало того: коли Тібр, вийшовши з берегів, затопив цирк і перервав гру в самому їх розпалі, це неначе ясно показувало, що боги остаточно відвернулися від людей і гнушаються їх умилостивлениями - а таке всім, звісно, вселило нездоланний жах. (3) І ось в консульство Гнея Генуция і (повторно) Луция Емілія Мамерка, коли не стільки тіла краяла хвороба, скільки розуми - знадення коштів до спокути, зі слів стариків, говорять, стали пригадувати, неначе ніколи такий мор припинився від того, що диктатор вбив цвях. (4) Рухомий этою богобоязнью, сенат розпорядився призначити диктатора для вбития цвяха. Призначений був Луций Манлій Імперіоз, а начальником кінноти він оголосив Луция Пінарія.

(5) Є древній закон, що накреслюється старовинними буквами і в старовинних виразах, він свідчить: у вересневі иды верховний ватажок так забиває цвях. Закон цей був ніколи прибитий з правого боку храму Юпітера Всевишнього Найбільшого, зверненої до святилища Мінерви. (6) Вважається, що в ті часи, коли писемність була ще рідкістю, таким цвяхом означали число років; (7) а присвячений в святилищі Мінерви закон був тому, що число - Мінервіно винахід. (Цинций, старанний дослідник подібних пам'ятників, затверджує, що і в Вольсиніях можна бачити вказуючі число років цвяхи, вбиті в храмі етруської богині Норциї.) (8) Згідно з цим самим законом Марк Гораций, консул, освятив храм Юпітера Всевишнього Найбільшого на наступний рік після вигнання царів; а згодом урочисте вбитие цвяха перейшло від консулів до диктаторів, чия влада вище. І хоч згодом звичай задрімав, справу полічили досить важливим, щоб для виконання його був призначений диктатор.

Ці дії і обряд були довершені римлянами для позбавлення від мору.

Кн.2. 56. (5) Для тлумачення суспільних знамень закликалися тільки етруські віщуни, але це предвестье неначе б то відносилося лише до царського будинку, і потривожений Тарквіній вирішився послати в Дельфи до самому прославленого на світі оракула. (6) Не сміючи довірити таблички з відповідями нікому іншому, цар відправив в Грецію, через незнайомі в ті часи землі і того менш знайомі моря, двох своїх сини. Те був Тіт і Аррунт. (7) У супутники ним був даний Луций Юній Брут, син царської сестри Тарквінії. Ці дії були довершені після того як з колони виповзла змія.

Висновок

У своїй роботі я спробував знайти і дослідити природні аномальні явища в древньому Римі, їх види і характеристику аномальних явищ. Так само я розглянув обряди і церемонії, які римляни здійснювали щоб позбудеться аномальних явищ, тобто, як вони вважали піддобрити богів, адже всі ритуали і церемонії були присвячені саме ім. Ця тема особисто для мене дуже цікава і як я вважаю, вона актуальна і в наш час, адже природні аномальні явища часто стали відбуватися в наші дні. Я думаю, що я непогано справився зі своєю роботою, оскільки я все розглянув і розібрав. Виконав всі задачі, поставлені переді мною.

Список літератури,

що використовується 1. Джерела: Тит Лівій. Історія Рима від основи міста. Тому I. Ізд-у «Наука» М., 1989.

2. Історіографія: Машкин Н.А. Історія Древнього Рима.: М., 1947.

Кнабе Г.С. Рім Тіта Лівія - образ, міф і історія // Тіт Лівій. Історія Рима від основи Міста т. 3, М., 1994.

[1] Машкин Н. А. Історія Древнього Рима.: М., 1947.

[2] Кнабе Г.С. Рім Тіта Лівія - образ, міф і історія // Тіт Лівій. Історія Рима від основи Міста. т. 3, М., 1994.

[3] Кнабе Г.С. Рім Тіта Лівія - образ, міф і історія // Тіт Лівій. Історія Рима від основи Міста. т. 3, М., 1994.

[4] Кнабе Г.С. Рім Тіта Лівія - образ, міф і історія // Тіт Лівій. Історія Рима від основи Міста. т. 3, М., 1994.

[5] Кнабе Г.С. Рім Тіта Лівія - образ, міф і історія // Тіт Лівій. Історія Рима від основи Міста. т. 3, М., 1994.

[6] Кнабе Г.С. Рім Тіта Лівія - образ, міф і історія // Тіт Лівій. Історія Рима від основи Міста. т. 3, М., 1994.
Захист висотних будівель від прямих ударів блискавок
Зміст блискавкозахист ток заземлитель Введення 1. Терміни та визначення 2. Класифікація будівель і споруд по влаштуванню блискавкозахисту 3. Класифікація впливів струмів блискавки 4. Комплекс засобів блискавкозахисту 5. Зовнішня блискавкозахисна система 5.1 Блискавкоприймачі 5.2 Струмовідводи

Девіантна поведінка
Введення Збереження негативних явищ свідчить про наявність історичних передумов, об'єктивних і суб'єктивних умов, про суперечність суспільного розвитку, де тісно переплелися як труднощі становлення образу життя, так і деформації економічних, соціальних, політичних і духовних процесів. Поведінка

Християнське розуміння любові
Зміст Введення 1. Поняття любові в історичному аспекті 2. Новий образ любові в Євангеліє 3. Любов як безмовна пісня Богу 4. Трансформації в етиці "етичного статусу" любові 5. Християнська любов - дар святого духа Висновок Список літератури Введення Любов - основа християнського життя,

Занепад Османської імперії
Занепад Османської імперії План Введення 1. Аграрні відносини. Розкладання ленной системи 2. Політичний устрій Османської імперії. Роль ісламу 3. Занепад культури 4. Політика турецьких феодалів по відношенню до пригноблених народів 5. Зародження «східного питання» 6. Війна з Росією Введення

Вибір оптимальних варіантів систем методами векторної оптимізації
ВИБІР ОПТИМАЛЬНИХ ВАРІАНТІВ СИСТЕМ МЕТОДАМИ ВЕКТОРНОЇ ОПТИМІЗАЦІЇ Вступ проектування оптимальна система векторна оптимізація Початкові етапи проектування оптимальних систем базуються на основних положеннях теорії векторної (багатокритеріальної) оптимізації. Векторна оптимізація визначає

Множинна регресія і кореляція
Множинна регресія і кореляція Нехай потрібно побудувати лінійну модель залежності деякого вихідного економічного показника, званого пояснюється змінної від набору вхідних показників, званих пояснюють змінними. Основним методом побудови таких моделей є метод найменших квадратів, сенс якого

Приймач радіомовний кишеньковий
Зміст Основні вимоги до приймача по ГОСТу 5651 - 89 Введення 1. Вибір та обґрунтування структурної схеми приймача 1.1 Розрахунок смуги пропускання 1.2 Розрахунок чутливості 1.3 Розбивка на діапазони і вибір елементів настройки 1.4 Вибір засобів забезпечення вибірковості по сусідньому і дзеркальному

© 2014-2022  8ref.com - українські реферати