Головна
Банківська справа  |  БЖД  |  Біографії  |  Біологія  |  Біохімія  |  Ботаніка та с/г  |  Будівництво  |  Військова кафедра  |  Географія  |  Геологія  |  Екологія  |  Економіка  |  Етика  |  Журналістика  |  Історія техніки  |  Історія  |  Комунікації  |  Кулінарія  |  Культурологія  |  Література  |  Маркетинг  |  Математика  |  Медицина  |  Менеджмент  |  Мистецтво  |  Моделювання  |  Музика  |  Наука і техніка  |  Педагогіка  |  Підприємництво  |  Політекономія  |  Промисловість  |  Психологія, педагогіка  |  Психологія  |  Радіоелектроніка  |  Реклама  |  Релігія  |  Різне  |  Сексологія  |  Соціологія  |  Спорт  |  Технологія  |  Транспорт  |  Фізика  |  Філософія  |  Фінанси  |  Фінансові науки  |  Хімія

Управління інвестиціями організації - Фінансові науки

1. Мета і завдання управління інвестиціями

Мета управління інвестиціями - реалізація ефективних форм вкладення капіталу для забезпечення високих темпів розвитку і розширення економічного і фінансового потенціалу організації.

Вибір найбільш ефективного способу інвестування починається з чіткого визначення можливих варіантів. Альтернативні проекти (варіанти) по черзі порівнюють один з одним і вибирають найкращий з них з погляду прибутковості, безпеки і надійності. При вирішенні питання про інвестування доцільно визначити, куди вигідніше вкладати капітал; у виробництво, нерухомість, цінні папери, придбання товарів для перепродажу, у валюту і т.д. Тому при інвестуванні рекомендується дотримуватися таких вироблені практикою правила.

Головні правила:

1. Правило оптимального співвідношення між ризиком і прибутковістю.

2. Правило фінансового співвідношення термінів («золоте банківське правило»). Правило говорить: отримання і витрачання коштів повинні відбуватися у встановлені терміни, а капіталовкладення з тривалими термінами окупності вигідніше фінансувати за рахунок довгострокових позикових коштів (довгострокових банківських кредитів та облігаційних позик з тривалими термінами погашення). Дотримання даного правила дозволяє організації, що реалізує капітальний проект, не відволікати з поточного обороту значні грошові ресурси на тривалий час (три-п'ять і більше років).

3. Правило збалансованості ризиків. Правило говорить: особливо ризикові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів (нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань). У даному випадку організація дотримується принцип самофінансування і не зв'язує себе додатковими борговими зобов'язаннями. За рахунок власних коштів багато організацій здатні фінансувати тільки невеликі і середні проекти з терміном окупності капітальних витрат один-два роки.

4. Правило граничної рентабельності. Правило говорить: слід вибирати такі капітальні вкладення, які забезпечують інвесторові досягнення максимальної (граничної) прибутковості. Критерій прийняття інвестиційних рішень на основі максимізації прибутку може бути використаний для оцінки ефективності організації.

Додаткові правила:

1. Чистий прибуток від даного вкладення капіталу повинна перевищувати її величину від приміщення коштів на банківський депозит.

2. Рентабельність інвестицій завжди має бути вище середньорічного темпу інфляції.

3. Рентабельність конкретного інвестиційного проекту з урахуванням чинника часу (тимчасовій вартості грошей) завжди вище за прибутковість майбутніх альтернативних проектів.

4. Рентабельність активів організації після реалізації проекту зростає і в будь-якому випадку перевищує середню ставку банківського відсотка по позикових засобах.

5. Розглянутий проект повинен відповідати головній стратегії поведінки організації на товарному ринку з позиції формування раціональної структури виробництва, термінів окупності інвестиційних витрат, наявності фінансових джерел покриття витрат виробництва і забезпечення стабільності надходження доходів протягом періоду експлуатації проекту.

2. Інвестиційна політика організації. Реальні і фінансові інвестиції

1. Інвестиційна політика.

Інвестиційна політика організації включає такі основні елементи:

1. Формування напрямків інвестиційної діяльності організації у відповідності зі стратегією її економічного та фінансового розвитку.

2. Аналіз умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку.

3. Визначення об'єктів інвестування.

4. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел.

5. Розрахунок ефективності інвестицій.

6. Ідентифікація, оцінка та розробка механізмів управління ризиками з метою їх мінімізації.

7. Формування та реалізація інвестиційної стратегії.

8. Формування та управління інвестиційним портфелем організації.

9. Забезпечення прискореної реалізації інвестиційних проектів і програм:

- Скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема по тих реальним інвестиційним проектам, які фінансуються із залученням позикових коштів);

- Сприяє прискореному формуванню додаткового чистого грошового потоку у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань;

- Сприяє зниженню рівня систематичного інвестиційного ризику, пов'язаного з несприятливим зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням зовнішнього інвестиційного середовища.

2. Формування та реалізація інвестиційної стратегії.

Інвестиційна стратегія формується на основі прийнятного для організації рівня ризику і визначає вимоги до вибираним інвестиційним інструментам. Реалізація інвестиційної стратегії полягає, насамперед, у формуванні інвестиційного портфеля з допустимої сукупності інвестиційних інструментів.

3. Формування інвестиційного портфеля

До складу інвестиційного портфеля організації входять реальні та фінансові інвестиції. Формування портфеля відбувається відповідно до обраної інвестиційної стратегією. При цьому підбір фінансових інструментів здійснюється з урахуванням прийнятного (допустимого) для організації рівня ризику. Істотним елементом диверсифікації інвестиційного портфеля є включення до його складу реальних активів.

Реальні інвестиції здійснюються організацією в різноманітних формах і напрямах, основними з яких є:

1. Капітальні вкладення.

- Нове будівництво;

- Реконструкція;

- Модернізація;

- Оновлення окремих видів устаткування.

2. Інноваційне інвестування та інвестування приросту оборотних активів.

- Інноваційне інвестування в нематеріальні активи;

- Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів.

3. Інвестування в реальні активи.

- Інвестування в активи, обертаються на товарних біржах;

- Інвестування в дорогоцінні метали;

- Інвестування в нерухомість.

Інвестиції в реальні проекти - тривалий за часом процес. Тому при їх оцінці необхідно враховувати:

- Ризикованість (часовий фактор) - чим довший термін вкладень, тим вище інвестиційний ризик;

- Тимчасову вартість грошей - з часом гроші втрачають свою цінність;

- Обсяг капіталовкладень.

Дуже важливим з точки зору окупності інвестицій є генеруються інвестиційним проектом грошові потоки.

У загальному вигляді грошові потоки інвестиційного проекту можна представити таким чином.

Реалізація будь-якого інвестиційного проекту передбачає наявність стартового капіталу. Якщо спочатку вкладених інвестицій виявиться недостатньо, то на певному етапі здійснюються додаткові внески. Пройшовши всі етапи життєвого циклу проект завершується. При цьому відбувається реалізація залишилися активів.

Фінансові інвестиції. Операційна діяльність організації в основному визначає її як організатора реальних інвестицій, але умови функціонування організації припускають її участі і в процесі фінансового інвестування:

- В організації можуть бути акумульовані необхідні грошові ресурси для реальних інвестицій до початку реалізації інвестиційного проекту;

- Організація може розташовувати тимчасово вільними коштами, різного роду страховими та іншими фондами;

- З метою диверсифікації своєї діяльності організація може здійснювати довготривалі фінансові вкладення в статутні капітали інших організацій.

Фінансові інвестиції є вкладення організацією грошових коштів у різні фінансові інструменти, в тому числі, в цінні папери, з метою отримання доходу і захисту вільних грошових коштів від інфляції.

Основними видами фінансового інвестування організації є:

- Довготривалі фінансові вкладення в статутні капітали дочірніх і залежних організацій, що сприяють:

§ розширення ринків збуту;

§ зміцненню зв'язків з постачальниками;

§ розвитку інфраструктури організації;

- Довготривалі фінансові вкладення в статутні капітали інших організацій, у тому числі фінансових, кредитних, що сприяють диверсифікації діяльності організації та посиленню її позицій на ринках;

- Короткострокові фінансові вкладення в інвестиційні інструменти (державні, муніципальні та корпоративні облігації, векселі, банківські сертифікати та ін.), Які забезпечують при мінімальному ризику прийнятний інвестиційний дохід;

- Фінансові вкладення в інвестиційні інструменти (акції, спеціалізовані пайові фонди, активи, обертаються на товарних біржах, дорогоцінні метали, нерухомість та ін.), Які хоч і є більш ризикованими, але забезпечують підвищений інвестиційний дохід.

4. Управління інвестиційним портфелем

Управління портфелем може здійснюватися як менеджментом організації, так і в рамках довірчого управління професійними учасниками фінансового ринку на основі інвестиційної стратегії організації.

Процес управління реальними інвестиціями включає:

1. Аналіз результатів інвестиційної діяльності у попередньому періоді.

2. Оцінку рівня освоєння інвестиційних ресурсів, розробку необхідних заходів для завершення інвестиційних проектів і програм.

3. Визначення необхідного обсягу реального інвестування в майбутньому періоді.

4. Розробку бізнес-планів інвестиційних проектів.

5. Затвердження бізнес-планів інвестиційних проектів та включення проектів в портфель реальних інвестицій.

6. Розробку та затвердження капітального бюджету організації.

7. Реалізацію затверджених інвестиційних проектів або програм.

8. Моніторинг портфеля реальних інвестицій.

В умовах мінливої кон'юнктури ринку, виникнення політичних та інших системних ризиків можливе істотне зниження ефективності реалізованих організацією інвестиційних проектів або програм. У цьому випадку, проводячи моніторинг портфеля, організація може оптимізувати склад портфеля, в тому числі за рахунок виходу з окремого інвестиційного проекту або програми.

Прийняття подібного рішення тягне втрату не тільки очікуваного доходу, але й частини вкладеного капіталу, тому воно повинно бути всебічно обґрунтоване і базуватися на аналізі не тільки поточної кон'юнктури, але й на прогнозі подальшого розвитку ринку. Критеріями виходу з інвестиційного проекту можуть бути суттєві зміни величин інтегральних показників проекту:

- Зниження IRR і NPV;

- Збільшення PP;

- Зростання тривалості інвестиційного циклу до початку експлуатації об'єкта;

- Зниження наміченого в бізнес-плані терміну можливої експлуатації об'єкта та ін.

Особливе значення в управлінні реальними інвестиціями має проведення контролю за ходом реалізації проекту, який дозволяє:

- Переконатися, що поточні фінансові характеристики проекту відповідають запланованим;

- Внести необхідні корективи до бюджетів проектів і в плани організаційно-технічних заходів щодо їх реалізації.

У порівнянні з портфелем реальних інвестицій портфель фінансових інвестицій має ряд особливостей:

- Високу ліквідність включаються в портфель інструментів;

- Високий динамізм моніторингу портфеля і велику оперативність прийняття рішень в процесі управління портфелем.

Процес управління фінансовими інвестиціями включає:

1. Аналіз кон'юнктури ринку цінних паперів з метою вибору фінансових інструментів, що забезпечують прийнятну прибутковість і ліквідність вкладень грошових коштів організації.

2. Визначення обсягу грошових ресурсів, що спрямовуються на фінансове інвестування.

3. Формування портфеля фінансових інвестицій, адекватного інвестиційної стратегії організації.

4. Моніторинг портфеля і його подальша оптимізація з метою встановлення балансу «дохідність-ризик».

Критеріями ефективності інвестиційних рішень є:

- Середньогалузева норма прибутку;

- Термін окупності інвестицій;

- Займана частка ринку;

- Досягнутий рівень капіталізації (ринкової вартості) .5. Основи інвестиційного аналізу. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Очевидно, що інвестиційний проект може характеризуватися будь-яким чергуванням припливів і відтоків грошових коштів. У той же час найбільш поширеним є випадок, коли в початковий період здійснюються інвестиції (відтік коштів), а протягом всіх наступних періодів функціонування проекту мають місце притоки коштів, що компенсують інвестиції. Такий вид грошового потоку називається ординарним.

Інвестиційний проект з неординарним грошовим потоком характеризується тим, що інвестування коштів здійснюється не тільки на первинному етапі, але й протягом усього життєвого циклу проекту відповідно до необхідних потреб.

Аналіз інвестиційних проектів проводиться за однаковими часовими періодами, найчастіше по роках. Для проведення однозначної оцінки приймається, що приплив (відплив) грошових коштів має місце в кінці чергового періоду. Це пояснюється, насамперед, характером нарахування прибутку, яке здійснюється наростаючим підсумком на кінець звітного періоду.

Оцінюючи приплив коштів по періодах, слід враховувати важливу обставину. Чим тривалішою проект, тим більш невизначеними і ризикованими передбачаються притоки грошових коштів віддалених періодів. Тому рекомендується виконання ряду розрахунків, знижувальних надходження останніх років реалізації проекту, або ці надходження зважаючи на істотну невизначеності можуть взагалі виключатися з аналізу.

В основі прийняття інвестиційних рішень лежить порівняння необхідних вкладень коштів з прогнозованими інвестиційними доходами. Для коректного порівняння вироблених інвестицій з подальшими доходами всі грошові потоки необхідно привести до одного моменту часу. При цьому можна використовувати як схему дисконтування, так і схему нарощення. Однак на практиці найбільшого поширення набув саме перший варіант. Для забезпечення правильності проведеного аналізу ставка дисконтування повинна відповідати тривалості інвестиційного проекту.

Крім того, при оцінці привабливості інвестиційного проекту, крім всіх супутніх йому реальних витрат, до уваги також повинні прийматися диктував (уявні) витрати. Вибираючи той чи інший інвестиційний проект, організація нехтує усіма іншими можливостями розміщення капіталу. Вигода, яка могла б бути залучена організацією при якомусь іншому розміщення капіталу, і повинна розглядатися в якості поставлений витрат по даному проекту.

Якщо розробляється кілька альтернативних інвестиційних проектів, то в якості поставлений витрат одного з них повинна розглядатися планований прибуток по іншому. У всіх випадках в якості поставлений витрат слід приймати доходи по безризикових інвестицій. У міжнародній практиці як безризикових інвестицій прийнято розглядати вкладення в державні цінні папери. Внесок у банк на депозит також представляється безризиковим розміщенням капіталу.

Сукупність методів, використовуваних при аналізі ефективності інвестиційних проектів можна розділити на дві основні групи:

- Динамічні методи - засновані на обліку тимчасової вартості грошових надходжень;

- Статичні методи - не враховують часовий фактор.

До групи динамічних методів, як правило, включаються:

- Чиста приведена вартість (Net Present Value, NPV);

- Індекс рентабельності інвестиції (Profitability Index, PI);

- Внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);

- Модифікована норма прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR);

- Дисконтований термін окупності інвестиції (Discounted Payback Period, DPP).

До групи статичних методів відносять:

- Термін окупності інвестиції (Payback Period, PP);

- Коефіцієнт ефективності інвестиції (Accounting Rate of Return, ARR).

Чиста приведена вартість (NPV). Суть даного методу полягає в зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну:

, Де

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

r - ставка дисконтування;

n - термін інвестування (тривалість проекту);

IC - величина первинної інвестиції.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:

, Де

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

r - ставка дисконтування;

n - термін інвестування (тривалість проекту);

IC - величина первинної інвестиції;

i - прогнозований середній темп інфляції.

Якщо:

- NPV> 0 - проект варто прийняти;

- NPV <0 - проект варто відкинути.

Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу організації у разі прийняття розглянутого проекту, причому оцінка робиться на момент закінчення проекту, але з позиції поточного моменту часу, т. Е. Почала проекту. Цей показник склопластику в просторово-часовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і що дозволяє використовувати його в якості основного при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

Ключовим моментом при розрахунку чистої приведеної вартості, як і при використанні інших методів аналізу, заснованих на обліку тимчасового чинника, є вибір ставки дисконтування. Ставка дисконтування вибирається аналітиком самостійно. При цьому слід враховувати розмір безризикових ставок, прогнозований темп інфляції за період, норму поставлений витрат, невизначеність і ризик при плануванні віддалених за часом грошових надходжень та ін. Обгрунтування вибору ставки дисконтування в кожному випадку індивідуально і залежить від умов і цілей аналізу, а також від кваліфікації аналітика.

Шляхом дисконтування грошових потоків аналітик зможе переконатися в тому, що інвестиції приносять великі грошові доходи, ніж кращі наявні альтернативи. При цьому «краща» може трактуватися по-різному. У якості «найкращою» може розглядатися можливість безризикового розміщення капіталу або інший інвестиційний проект, що приносить максимальний прибуток.

Будь-який інвестиційний проект повинен бути, принаймні, порівняний з можливістю безризикового інвестування. Безризикове інвестування (купівля державних цінних паперів або розміщення грошових коштів на депозиті в банку), крім відсутності самого ризику, супроводжується мінімальними трудовитратами, тобто являє собою найбільш простий спосіб інвестування. Тому, якщо інвестиційний проект приносить прибуток меншу, ніж прибуток при безризиковому розміщенні аналогічних засобів, то він, безумовно, є комерційно неспроможним. На практиці порівняння з безризиковим інвестуванням здійснюється вибором при розрахунку NPV в якості ставки дисконтування безризикової ставки. У Росії в якості безризикової прийнято розглядати ставку валютного депозиту РБ РФ.

При оцінці капітальних вкладень необхідно по можливості (або якщо це доцільно) враховувати вплив інфляції. Для цього коригуються на індекс інфляції або майбутні надходження, або ставки дисконтування. Найбільш коректною, але і більш трудомісткою є методика, що передбачає коригування всіх факторів. Однак найбільш часто коригують саме ставку дисконтування.

Розрахунок ставки дисконтування в умовах інфляції можна представити таким чином:

, Де

rr - ставка дисконтування в умовах інфляції;

r - безризикова ставка;

i - темп інфляції.

Спростивши вираз, отримаємо:

Так як r * i є величиною меншого порядку, то їй у практичних розрахунках нехтують і остаточна формула має вигляд:

Індекс рентабельності інвестиції (PI). Даний метод дозволяє співвіднести обсяг необхідних витрат з майбутнім до отримання доходом і є по суті наслідком методу розрахунку NPV.

Індекс рентабельності є відносним показником і характеризує ефективність здійснюваних вкладень. Чим більше значення цього показника, тим вище віддача кожної гривні, інвестованого в даний проект

, Де

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

r - ставка дисконтування;

n - термін інвестування (тривалість проекту);

IC - величина первинної інвестиції.

Якщо:

- РІ> 1, то проект варто прийняти;

- PI <1, то проект варто відкинути.

На відміну від чистої приведеної вартості індекс рентабельності являє собою відносний показник: він характеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Тому, чим більше значення цього показника, тим вище віддача кожної гривні, інвестованого в даний проект. Завдяки цьому критерій PI дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають близькі значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різні обсяги необхідних інвестицій, то очевидно, що вигідніше той з них, який забезпечує більшу ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV.

Внутрішня норма прибутку - величина ставки дисконтування при якій доходи за проектом дорівнюють інвестиційним витратам.

IRR показує очікувану прибутковість проекту, і, отже, максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути пов'язані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок кредиту банку, то значення IRR показує верхню межу допустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

Даний показник можна використовувати лише для класичних інвестиційних проектів, заснованих на ординарних грошових потоках і які передбачають разову початкову інвестицію і наступні грошові надходження.

Економічний сенс критерію IRR полягає в тому, що організація може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче певної порогової величини. Як правило, в якості даної величини виступає показник вартості капіталу СС, під яким розуміється або WACC, якщо джерело коштів точно не ідентифікований, або вартість цільового джерела, якщо такий є.

Якщо:

- IRR> СС, то проект варто прийняти;

- IRR <СС, то проект варто відкинути.

На практиці досить часто величину IRR зіставляють зі ставкою капіталізації, яка являє собою коефіцієнт, що встановлює співвідношення розміру очікуваного доходу від експлуатації активу та його вартості. Ставка капіталізації показує середню прибутковість, що склалася на момент аналізу на даному ринку, тобто прибутковість, яку в середньому в даний час витягають інвестори, що знаходяться в аналогічних умовах і реалізують аналогічні проекти.

Ставка капіталізації повинна враховувати такі фактори:

- Компенсацію за безризикові, ліквідні інвестиції;

- Компенсацію за ризик;

- Компенсацію за низьку ліквідність;

- Поправку на прогнозоване підвищення або зниження вартості об'єкта інвестування.

Визначити ставку капіталізації можна двома способами - статистичним методом і методом кумулятивного побудови.

Статистичний метод доступний у випадку, якщо інвестиційний проект є досить типовим, а інформація по аналогічним діючим проектам доступною. Тоді можливо статистичне дослідження з метою виявлення середньої прибутковості.

Метод кумулятивного побудови припускає знаходження ставки капіталізації шляхом підсумовування безризикової ставки, компенсації за ризик, компенсації за низьку ліквідність і поправки на прогнозоване підвищення або зниження вартості об'єкта інвестування:

, Де

R0- загальна ставка капіталізації,%;

Rб / р- безризикова ставка,%;

Rp- поправка на ризик,%;

Rл- поправка на низьку ліквідність,%;

q - передбачуване зростання (зниження) прибутковості,%.

Метод кумулятивного побудови застосовується до проектів, для яких важко підібрати задовільні аналоги. У той же час компоненти розрахованої таким чином ставки капіталізації визначаються статистичними методами.

Порівняння критерію IRR і ставки капіталізації R0позволяет судити про те, наскільки близька очікувана прибутковість проекту до нормального рівня прибутковості в даному бізнесі. Це порівняння дозволяє зробити наступні висновки.

Якщо IRR> R0, то проект є більш прибутковим, ніж аналогічні проекти в середньому, і повинен бути прийнятий. У випадку, коли IRR Критерій IRR також доцільно порівняти, наприклад, з нормою поставлений витрат, IRR альтернативного проекту і деякими іншими показниками. Незалежно від того, з чим порівнюється IRR, очевидно одне: проект приймається, якщо його IRR більше деякою порогової величини; тому при інших рівних умовах, як правило, більше значення IRR вважається кращим.

Легко помітити, що питання про вибір бази порівняння для критерію IRR і питання вибору ставки дисконтування для розрахунку критерію NPV є одним і тим же питанням. У разі розгляду одиничного проекту всі розглянуті критерії, засновані на обліку тимчасової вартості грошей, дають однакові рекомендації щодо прийняття чи відхилення проекту. Іншими словами, проект, прийнятний по одному з цих критеріїв, буде прийнятний за іншими. Причина цього полягає в тому, що між показниками NPV, PI і IRR є очевидні взаємозв'язки:

- Якщо NPV> 0, то одночасно IRR> R і PI> 1;

- Якщо NPV <0, то одночасно IRR - Якщо NPV = 0, то одночасно IRR = R і PI = 1.

У той же час вони не є абсолютно взаємозамінними. Приймаючи рішення, інвестору бажано спиратися на розрахунок всіх перерахованих вище критеріїв. Критерій NPV показує в абсолютному вираженні можливий приріст економічного потенціалу комерційної організації, а критерій IRR дозволяє найбільш наочно порівняти даний проект з іншими можливостями інвестування. Високе значення NPV не може бути єдиним аргументом при виборі інвестиційного рішення, тому що воно багато в чому залежить від масштабу інвестиційного проекту і може бути пов'язано з досить високим ризиком. Кожен з критеріїв володіє своїми плюсами і мінусами, але критерій IRR не завжди може бути розрахований. У разі неординарного грошового потоку критерій IRR може мати кілька значень або не мати дійсних значень взагалі.

Для наочного розуміння природи перерахованих вище критеріїв розглянемо графік чистої приведеної вартості, який є одним з найбільш корисних інструментів для сумарного вираження характеристик прибутковості інвестиції.

Для побудови графіка даної функції на осі абсцис будемо відкладати значення ставки дисконтування, а на осі ординат - чисту наведену вартість інвестицій. Чиста приведена вартість інвестицій зображується для всіх ставок дисконтування від нуля до якогось розумного великого значення. Для ординарного грошового потоку дана функція є монотонно спадною, і її графік має такий вигляд (рис. 1).

Рис. 1

Графік перетинає вісь ординат у точці, яка дорівнює сумі всіх елементів недисконтований грошового потоку, включаючи величину вихідних інвестицій. Ця точка показує величину прогнозної прибутку, без урахування зміни вартості грошей у часі. Вісь абсцис перетинає графік в точці, що відповідає внутрішній нормі окупності інвестицій.

Графік функції NPV (r) інвестиції з неординарним грошовим потоком може мати довільний вигляд і неодноразово перетинати вісь х.

Якщо інвестиційний проект генерує грошовий дохід тільки один раз (в кінці періоду його дії), то внутрішню норму прибутку для нього можна визначити, використовуючи наступні рівняння:

Якщо доходи від інвестиційного проекту будуть надходити не разово, а багаторазово протягом всього терміну його дії, то визначити рівень IRR можна методом послідовної ітерації, розраховуючи NPV при різних значеннях процентної ставки (r) до того значення, поки величина NPV не прийме негативне значення, після чого значення IRR знаходять за формулою:

, Де

ra- ставка дисконту, при якій NPV має позитивне значення;

rb- ставка дисконту, при якій NPV має від'ємне значення;

NPVa- чиста приведена вартість при ставці ra;

NPVb- чиста приведена вартість при ставці rb;

При цьому повинні дотримуватися наступні нерівності:

raNPVa> 0> NPVb.

Точність обчислень IRR залежить від інтервалу між raі rb. Чим менше довжина інтервалу між мінімальним і максимальним значеннями ставки дисконту, коли функція змінює знак з «+» на «-», тим точніше величина IRR.

Модифікована норма прибутку. Даний показник являє собою коефіцієнт дисконтування, що зрівнює наведену вартість відтоків грошових коштів і нарощену величину приток грошових коштів, причому операції дисконтування і нарощення виконуються з використанням показника вартості капіталу.

, Де

CIF - приплив коштів;

COF - відтік грошових коштів;

r - вартість джерел фінансування;

n - термін інвестування (тривалість проекту).

Якщо:

- MIRR> СС, то проект варто прийняти;

- MIRR <СС, то проект варто відкинути.

MIRR вирішує проблему оцінки неординарних грошових потоків і може застосовуватися для оцінки всіх видів грошових потоків.

Термін окупності інвестицій. Даний метод є одним з найбільш істотних і широко поширених. Алгоритм його розрахунку не передбачає врахування часової вартості грошових надходжень і залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції.

Якщо прогнозуються рівномірні по роках грошові надходження, то термін окупності розраховується шляхом ділення одноразових витрат на величину постійного річного доходу.

Якщо прогнозуються нерівномірні по роках грошові надходження, то термін окупності розраховується підрахунком кількості років, протягом яких первісна інвестиція буде повернута.

У загальному вигляді, термін окупності розраховується наступним чином:

PP = min n, при якому aCFk? IC, де

n - термін інвестування (тривалість проекту);

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

IC - величина первинної інвестиції.

Дисконтований термін окупності інвестицій. Даний метод розрахунку терміну окупності передбачає врахування вартості грошей. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула має вигляд:

DPP = min n, при якому, де

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

r - ставка дисконтування;

n - термін інвестування (тривалість проекту);

IC - величина первинної інвестиції.

Дюрація (D) - це середньозважений термін життєвого циклу інвестиційного проекту, де як ваги виступають поточні вартості грошових потоків, одержуваних у період t.

Вона дозволяє привести до єдиного стандарту найрізноманітніші за своїми характеристиками проекти (за термінами, кількості платежів в періоді, методам розрахунку належного відсотка). Ключовим моментом цієї методики є не те, як довго кожен інвестиційний проект буде приносити дохід, а насамперед те, коли він буде приносити дохід і скільки надходжень доходу буде кожен місяць, квартал або рік протягом всього терміну його дії.

Дюрація (середньозважений термін погашення) вимірює середній час життя інвестиційного проекту або його ефективний час дії. В результаті менеджери одержують відомості про швидкість надходження грошових доходів, наведених до поточної дати.

Для розрахунку дюрації (D) використовується зазвичай така формула:

, Де

PV - поточна вартість доходів за п періодів до закінчення терміну дії проекту;

t - періоди надходження доходів.

6. Основні форми фінансових інвестицій та особливості управління ними

Основне завдання управління портфелем фінансових інвестицій організації - забезпечення найбільш раціональних шляхів реалізації її інвестиційної стратегії. Причому цілі емітентів та інвесторів на даному ринку різні.

Інвестиційна стратегія компанії-емітента полягає в найбільш вигідному і швидкому розміщенні емісійних цінних паперів серед потенційних інвесторів для залучення додаткового капіталу. При цьому витрати на емісію цих паперів повинні бути мінімальні.

Інвестиційна стратегія компанії-інвестора багатопланова і переслідує різні цілі. Так, прямий стратегічний інвестор прагне забезпечити за допомогою фінансових вкладень безпосереднє управління об'єктом інвестування (на основі придбання контрольного пакета акцій або іншої форми пріоритетного участі в статутному капіталі). Портфельний інвестор за допомогою фінансових вкладень домагається формування портфеля з метою отримання доходу (у формі дивідендів або відсотків) в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів.

Фактори, що визначають масштаби інвестиційної діяльності організації на ринку цінних паперів, наступні;

- Стадія життєвого циклу організації;

- Ємність фондового ринку;

- Фінансова політика на даному ринку;

- Наявність достатніх інвестиційних ресурсів для прямого або портфельного інвестування;

- Готовність здійснювати значні інвестиційні витрати, що не приносять дохід у сьогоденні, а розраховані на майбутній високий дохід;

- Рівень ризику на ринку цінних паперів для потенційних інвесторів та ін.

Портфельні інвестори можуть ставити перед собою і локальні цілі:

- Збереження (безпека) вкладень (наприклад, внаслідок високої інфляції). Під безпекою розуміють захищеність портфельних інвестицій від циклічних коливань і потрясінь на фондовому ринку, же стабільність отримання доходу;

- Розширення і диверсифікація доходної бази інвестора, підвищення фінансової стійкості і зниження ризику активних операцій;

- Забезпечення високих темпів зростання капіталу, що дозволяє здійснювати активну інвестиційну діяльність в довгостроковій перспективі;

- Досягнення високих темпів зростання доходу, що вимагає включення в портфель високодохідних фінансових активів. Частина поточного доходу капіталізують для підтримки оптимальної структури фондового портфеля;

- Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Окремі фінансові інструменти, що мають високу прибутковість, володіють високим ризиком. Проте в рамках інвестиційного портфеля цей ризик мінімізують. Найбільшим рівнем ризику володіють корпоративні цінні папери, але окремі їх види (наприклад, «блакитні фішки») можуть виявитися більш дохідними, ніж всі інші. До них відносять акції відомих російських компаній нафтогазового і енергетичного комплексів. Оптимального поєднання дохідності та ризику домагаються ретельним підбором і періодичним переглядом складу і структури фондового портфеля. Особливу увагу приділяють зниженню ризику втрати капіталу, а потім і доходу;

- Отримання достатньої ліквідності цінних паперів, що входять у портфель. Для досягнення цієї мети портфель повинен містити певну частку високоліквідних цінних паперів (не менше 10%), щоб швидко трансформувати їх у готівку грошові кошти. У Росії такі високоліквідні фінансові інструменти практично відсутні;

- Забезпечення присутності інвестора на найбільш динамічних сегментах фондового ринку і утримання його позицій на даних сегментах;

- Розширення ресурсної бази за рахунок створення дочірніх і залежних товариств та ін.

Розглянуті цілі формування портфеля фінансових інвестицій є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу досягають за рахунок зниження поточної прибутковості фондового портфеля. Зростання доходів і капіталу визначається рівнем ризику портфеля. Забезпечення високої ліквідності перешкоджає включенню в портфель перспективних фінансових інструментів, що забезпечують приріст капіталу і доходу в майбутньому.

У процесі управління портфелем фінансових інвестицій вирішують такі завдання:

- Забезпечення високих темпів економічного розвитку за рахунок ефективної інвестиційної діяльності організації. Між ефективністю даної діяльності і темпами економічного розвитку існує прямий зв'язок. На практиці, чим вище обсяг продажів і прибутку (включаючи прибуток від фінансових операцій), тим більше коштів залишається на інвестиції;

- Досягнення максимального прибутку (доходу) від інвестиційної діяльності. Для цілей економічного розвитку організації пріоритетне значення має не бухгалтерська, а чистий прибуток, що залишається в його розпорядженні після оподаткування. Тому при наявності декількох варіантів формування портфеля рекомендують вибирати той з них, який забезпечує найбільшу суму чистого прибутку на вкладений капітал;

- Забезпечення зниження рівня інвестиційних ризиків. Вони супроводжують всім видам інвестиційної діяльності. При несприятливих умовах дані ризики можуть призвести не тільки до втрати прибутку (доходу), але й частини вкладеного капіталу, що призводить до неспроможності (банкрутства) власника портфеля;

- Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності організації в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Можлива втрата фінансової стабільності пов'язана з відволіканням грошових ресурсів у значних розмірах і на тривалий термін, що може призвести до зниження платоспроможності організації за поточними господарськими операціями. Крім того, відволікання грошових коштів у довгострокові цінні папери супроводжується втратою фінансової стійкості в майбутньому. Тому, формуючи інвестиційні ресурси, слід заздалегідь прогнозувати, який вплив вони матимуть на фінансовий стан інвестора.

Отже, завдання формування портфеля зводяться до такого розподілу інвестованого суми грошових коштів між фінансовими інструментами, яка протягом терміну життя портфеля забезпечить його максимальну прибутковість при допустимому рівні ризику.

Портфельне інвестування дозволяє поліпшити умови вкладення капіталу, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні якості, яких неможливо досягти для окремо взятого фінансового інструмента.

Виходячи з поставлених цілей і завдань визначають програму дій з формування та оперативному управлінню інвестиційним портфелем.

1. Розробка інвестиційної політики.

2. Аналіз ринку цінних паперів. Аналіз та оцінка фінансових інвестицій передбачає використання методів фундаментального і технічного аналізу.

Фундаментальний аналіз являє собою вивчення всіх значущих чинників, що впливають на вартість цінних паперів (акцій, облігацій та ін.) І передбачає аналіз стану економіки держави в цілому, окремих регіонів, галузей економіки та аналіз ефективності діяльності конкретної організації.

Структурно фундаментальний аналіз можна представити таким чином:

1. Макроекономічний;

2. Регіональний;

3. Галузевий;

4. Мікроекономічний.

Технічний аналіз являє собою сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках, на підставі виключно технічних індикаторів (даних про динаміку цін та обсягах торгівлі). Основний інструмент технічного аналізу - цінові графіки.

3. Формування портфеля цінних паперів - визначення конкретних фінансових інструментів для вкладення коштів, а також пропорцій розподілу інвестованого капіталу між цими інструментами. При цьому інвестор стикається з необхідністю вирішення завдань селективності, вибору часу проведення операцій та диверсифікації фондового портфеля.

4. Моніторинг портфеля цінних паперів. Необхідність моніторингу зумовлена зокрема тим, що цілі інвестування можуть змінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути оптимальним і підлягає коригуванню. Можливо, що інвестору доведеться сформувати новий портфель, продати частину наявних фінансових інструментів і придбати нові.

5. Оцінка ефективності портфеля цінних паперів. Необхідно проводити періодичну оцінку як отриманої прибутковості, так і показників ризику, з якими стикається інвестор.

Література

1. Фінансовий менеджмент. (Підручник) Басовский Л.Є. 2009, 240 с.

2. Фінансовий менеджмент. (Навчальний посібник) Карасьова І.М., Ревякіна М.А. 2006, 335 с.

3. Фінансовий менеджмент. (Навчальний посібник) Кузнєцов Б.Т. 2005, 415 с.

4. Фінансовий менеджмент. (Навчальний посібник) Морозко Н.І. ВГНА Мінфіну РФ; 2009, 197с.

5. Фінансовий менеджмент. (Навчальний посібник) Новашіна Т.С, Карпунин В.І, Волнін В.А. МФПА, 2005, 255 с.

6. Фінансовий менеджмент. (Підручник) Павлова Л.Н. 2003, 2-е вид., 269 с.

7. Фінансовий менеджмент. (Підручник) Под ред. Поляка Г.Б. 2006, 527 с.

8. Фінансовий менеджмент. (Навчально-метод. Компл.) Ронова Г.Н., Ронова Л.А. ЕАОІ, 2008, 170 с.
Федеральні податки і збори
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ РОСІЙСЬКА АКАДЕМІЯ ПРАВОСУДДЯ ДАЛЕКОСХІДНИЙ ФІЛІЯ Контрольна робота Федеральні податки і збори Хабаровськ 2007р. Зміст Введення 1. Податок на додану вартість 2. Акцизи 3. Податок на доходи фізичних осіб 4. Єдиний соціальний податок 5. Податок

Федеральна податкова служба
Зміст Введення 1.Федеральна податкова служба як федеральний орган виконавчої влади 1.1 Місце і роль Федеральної податкової служби РФ 1.2 Характеристика основних повноважень Федеральної податкової служби 1.3 Загальні питання організації діяльності Федеральної податкової служби 2.Податкове адміністрування

Факторный фінансовий аналіз з метою антикризового управління підприємством
Федеральне агентство за освітою Російській Федерації Кабардино-Балкарский державний університет ім. Х.М. Бербекова Економічний факультет Кафедра "Економіки і фінансів" Контрольна робота По курсу: "Антикризове управління на підприємстві" На тему: "Факторный фінансовий

Факторинг: поняття і сфера застосування
ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФАКТОРИНГУ 1.1 Сутність факторингу 1.2 Переваги застосування факторингу 1.3 Види факторингу РОЗДІЛ 2. Здійснення факторингових операцій 2.1 Вимоги до факторингових операцій 2.2 Схема факторингу РОЗДІЛ 3. СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ФАКТОРИНГУ

Облік акцій і доходів по них
КОНТРОЛЬНА РОБОТА Облік акцій і доходів по них Облік акцій і доходів по них, особливості оподаткування Статутний капітал акціонерного товариства може бути збільшений шляхом збільшення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій. Крім того, на збільшення статутного капіталу

Учет расчетов по налогам и обязательным платежам
КУРСОВАЯ РАБОТА по дисциплине: «Бухгалтерский учет» Днепропетровск 2008 План работы 1. Теоретический вопрос 2. Тесты 3. Решение задач 4. Расчет заработной платы 5. Журнал хозяйственных операций 6. Оборотная ведомость 7. Форма №1 8.

Облік інфляції при розробці інвестиційного проекту
РЕФЕРАТ Облік інфляції при розробці інвестиційного проекту Облік інфляції при розробці інвестиційного проекту Одним з головних досягнень Джорджа Сороса як інвестиційного керуючого вважають те, що він зумів збільшити вартість активів свого Quantum Fund з одного мільйона доларів в 1968 році

© 2014-2022  8ref.com - українські реферати