Головна
Банківська справа  |  БЖД  |  Біографії  |  Біологія  |  Біохімія  |  Ботаніка та с/г  |  Будівництво  |  Військова кафедра  |  Географія  |  Геологія  |  Екологія  |  Економіка  |  Етика  |  Журналістика  |  Історія техніки  |  Історія  |  Комунікації  |  Кулінарія  |  Культурологія  |  Література  |  Маркетинг  |  Математика  |  Медицина  |  Менеджмент  |  Мистецтво  |  Моделювання  |  Музика  |  Наука і техніка  |  Педагогіка  |  Підприємництво  |  Політекономія  |  Промисловість  |  Психологія, педагогіка  |  Психологія  |  Радіоелектроніка  |  Реклама  |  Релігія  |  Різне  |  Сексологія  |  Соціологія  |  Спорт  |  Технологія  |  Транспорт  |  Фізика  |  Філософія  |  Фінанси  |  Фінансові науки  |  Хімія

Творчість А. Дюма в контексті французької літератури першої половини XIX століття - Зарубіжна література

Міністерство освіти Російської Федерації

УДМУРТСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут іноземних мов та літератури

Кафедра зарубіжної літератури

Творчість А. Дюма в контексті французької літератури

першої половини XIX століття

Курсова робота

 Науковий керівник:

 кандидат філологічних

Іжевськ, 2002

Зміст

Введение... 2

Глава 1. "Від фейлетонів до романів" ... ... 5

Глава 2. Ідейно-художній аналіз роману "Учитель фехтування" і роману "Королева Марго" 11

Заключение... 16

Список використаної литературы:... 18

Додаток А... 19Введеніе

У тридцяті роки ім'я Олександра Дюма стало відомим як письменника-новатора, одного з перших драматургів-романтиків, п'єси якого з великим успіхом гралися на сценах театрів Франції та Росії. Після історичної драми "Генріх III і його двір» (1829) Дюма написав безліч мелодрам і комедій. Відзначимо серед них "Антоні" (1831) -драму глибокого соціального сенсу, сильних фатальних пристрастей; популярну мелодраму "Польська вежа" (1832), що становила репертуару багатьох театрів нашої країни. Блискучий талант драматурга позначився і в таких п'єсах, .як "Річард Дарлінгтон" (1831) і "Кін" (1836), а також у драмі "Мадемуазель де Бель-Іль" (1839).

Дюма, сприйнявши республіканські погляди свого батька-генерала наполеонівської армії, чимало зробив для того, щоб у Франції восторжествував заклик "Свобода, рівність, братерство", проголошений Великої революцією XVIII сторіччя. Звідси діяльну участь письменника в подіях "трьох славних днів" 1830 року, що призвели до падіння останнього монарха династії Бурбонов- Карла X.

Незабаром у Дюма виник задум відтворити в величезному циклі творів історію Франції XV-XIX століть, початок якому було покладено романом "Ізабелла Баварська" (1835). [1] Історичні відомості для цієї речі письменник почерпнув з "Хроніки" Фруассара, "Історії герцогів Бургундських "Проспера де Барантом. Головна героїня роману-дружина божевільного короля Карла VI Ізабелла Баварська; саме вона уклала в 1420 році таємний договір у Труа, що надавав англійському королю право зайняти французький престол після смерті Карла VI.

У 1836 році паризькі газети "Сьекль" і "Ла прес" почали щоденно друкувати романи відомих письменників по главам-фейлетон, з подальшим продовженням. Після того як Дюма опублікував в 1838 році в газеті "Сьекль" роман "Капітан Поль", газета придбала п'ять тисяч нових читачів. У наступні роки більшість своїх творів, перш ніж вони виходили окремим виданням, автор "Трьох мушкетерів" публікував в періодичній пресі. [2] Важлива обставина полягало в тому, що Олександр Дюма сприяв зростанню інтересу до історії і до настільки епохальному події, як Велика французька революція 1789 року.

Освоюючи літературну майстерність ще в молоді роки, Дюма читав Гомера, Шекспіра, Шіллера, вітчизняних класиків, праці відомих істориків Минье, Баранта, О. Тьєррі; ерудиція письменника була вражаючою, до того ж у процесі праці над багатьма творами його консультував професор Огюст Маке, старанно надаючи достовірну фактографію з історії минулих часів.

Ставши відомим драматургом, Олександр Дюма, захоплений Вальтером Скоттом, задумує створити цикл романів, присвячених багатовікової історії Франції. "Ізабелла Баварська" написана під явним впливом автора "Пуритан". З часом, коли був здобутий багатий досвід, Дюма став критично сприймати художні принципи Вальтера Скотта. Дюма виразно дотримується методу, суть якого - на початку роману динамічний дійстві, що зачаровує читача якоюсь таємницею, разючою пригодою, хитромудро сплетеної інтригою, несподіваним поворотом сюжету. [3]

Ще в тридцятих роках французька критика називала Дюма чудовим оповідачем, але засуджувала за пристрасть до ефектів, заради яких він часто жертвував історичною істиною. Однак критика визнавала, що якщо Дюма гвалтує іноді, свідомо чи ненавмисно, істину історичну, скоро минущу, відносну, то йому ніколи не доводиться діяти наперекір істині вічної, загальної та абсолютної. Трапляється нерідко, що він спотворює обличчя, але людина для нього недоторканний; нехай душа іноді вислизає від обдарованого оповідача, але серце-ніколи. Його панування, його торжество, це - драма інтересу, драма внутрішня. З якою б епохою ні пов'язав Дюма свого сюжету, до якого б історичному моменту або події не пристебнув його, він все-таки завжди дає відчути, як б'ється в грудях його героїв серце, гаряче і живе. Воно б'ється однаково і під середньовічної фуфайкою, і під фраком нових століть. Малюючи пристрасті, він нерідко простягає логіку до злочину, істину простягає до надмірну відвертість. На всіх головних, улюблених автором героїв лежить печать видали, веселощів, безтурботності, безтурботності. Такі якості-пряме відображення особистості самого Дюма, багато зазнав на своєму віку, багато бачив у своїй різноманітною, багатою пригодами життя і до кінця днів зберіг ці типові риси.

Головною метою даної роботи є дослідження творчості А. Дюма в контексті французької літератури першої половини 19 століття.

Визначимо наступні цілі даної роботи:

- Вплив Французької культура на творчість А.Дюма;

- Вивчення творчості А. Дюма на прикладі конкретних романов.Глава 1. "Від фейлетонів до романів"

Надзвичайно плідними були для французького письменника сорокові роки, коли він створив знамениту трилогію "Три мушкетери", "Двадцять років потому", "Віконт де Бражелон", роман "Граф Монте-Крісто" і з несамовитим запалом трудився над циклом творів, присвячених блискучої і кровопролитної епопеї, що розгорнулася у Франції протягом XVI століття. Слід нагадати, що вперше Дюма звернувся до цих часів в романтичній драмі "Генріх III і його двір", позитивно сприйнятої французькими істориками і театральної публікою.

Але починалося все з фейлетонів в маленьких паризьких газетах, де він поміщав повісті й в 1826 році видав один томик їх. На сцені театрів "Одеон" і "Французькому театрі" йшли його п'єси "Полювання і любов", "Весілля і похорони" і "Гракхи", - причому остання була спершу забракована. Ці п'єси Дюма поставив не під своїм ім'ям, а під псевдонімом Тисни, частиною свого прізвища. Після "Гракхов" він написав п'єсу "Христина" на сюжет, запозичений з Гете. За посередництва Шарля Нодье, відомого письменника і бібліофіла, п'єсу взяли до "Французькому театрі", але з певних причин вона не пішла. [4]

Але Дюма був не з тих малодушних, які при першій невдачі складають зброю. Він ішов напролом до наміченої мети і скоро написав нову п'єсу: "Генріх III і його двір", на що спонукали його представлення однієї англійської трупи, що гастролювала в Парижі. За протекцією герцога Орлеанського пятиактная ця драма була поставлена в тому ж "Французькому театрі" 10 лютого 1829. Її успіх перевершив очікування автора. На представленні був присутній сам герцог, оплески не було кінця, і на другий же день Дюма був зведений в звання придворного бібліотекаря Луї-Філіпа Орлеанського. Це було великою милістю з боку герцога; платня була пристойна, а служба не заважала молодого письменника, цілком привертала вільним часом.

Дюма взявся за перо, ледь тільки встигли замовкнути рушничні постріли революційних днів, і пройшла мода на них; він написав драму в шести актах і дев'ятнадцяти картинах під заголовком "Наполеон Бонапарта, або" Тридцять років історії Франції ", рухомий роздратуванням, що Луї-Філіп упирається і не дає йому міністерського портфеля. Свою п'єсу" Христина "він переробив в романтичну драму у віршах і присвятив її герцогу Орлеанському, в ту пору ще не колишньому королем і ретельно намагався випросити у Карла Х орденську червону стрічку для честолюбного драматурга. Під живим враженням цього нечемного відмови Дюма бився в липневі дні проти Бурбонів і отримав липневий хрест.

Після революції слава письменника зростала з кожним днем, а з нею зростала і кількість його драматичних творів. Велика частина п'єс Дюма відрізняється поверхневої психологією, лише пізніші з них, коли він знайшов епоху, дух якої йому був відомий, і яким він зумів опанувати, представляють прекрасні зображення давно минулого часу.

Невеликі новели були дебютами його в області белетристики. Потім послідували довгі повісті, де вже позначився талант письменника, його чудова здатність захоплювати читача, жваво і природно описувати побут сьогодення і минулого, зацікавлювати відмінно введеної інтригою, майстерним красивим розповіддю. І тут вже видно обширність задумів, безодня сміливості і пожвавлення, богатствофантазіі. Тип цих творів носить характер романтизму, але наближається до нього лише зовнішніми прийомами, прагненням до блиску мови і місцевого колориту, до вірного, чудовій зображенню обстановки того часу, з якого твору ці взяті. Вони справляють враження, незважаючи на відносну бідність внутрішнього змісту, на слабкий психологічний аналіз. У них яскраво виступає, що б'є через край, безпосередній талант його, колосальний за силою темперамент, його незвичайна самовпевненість, стрімкість, його кипуча кров. [5] У цих творах так само, як і в інших, більш великих, висувається чарівний оповідач, що не утрудняє вийти з найзаплутаніших обставин, хитросплетених положень, переможно розрубуючи .гордіеви вузли і вказав вражаючу винахідливість, Він ні перед чим не зупиняється. Уява Дюма полум'яно, непогасно, невтомно. Він не знає кордонів, як веселощі богів, а плодючість його невичерпна, як води океану. Гаряча голова письменника, ніколи не остигає, працювала без утоми, ніколи не ускладнювалась ні у виборах сюжету, ні в розробці його, і політ фантазії оповідача приводив в здивування своїми несподіванками, нерідко крайностями.

Дюма розкриває перед читачами нескінченно довгу галерею осіб, по суті повсякденних і пересічних, якими сповнений весь світ, яких, однак, романіст силою свого дивовижного таланту змушує жити і кипіти у вирі найрізноманітніших пристрастей, поривів і почуттів; він вкладає в їхні серця підвищену чутливість, обдаровує невгамовної волею, гарячковою рухливістю, спрагою пригод, нових переживань, глибоко захоплюючих відчуттів. Незважаючи на те, що Дюма нерідко доводилося творити під тиском матеріальних обставин, він завжди залишався художником, любив своїх героїв - і весь виливався у творах своїх з усією цілісністю натури і рисами характеру, веселістю, спритністю, надзвичайною винахідливістю. Французько-африканська кров, безтурботність креольської природи і чуттєве полум'я чорної раси жваво відчувається в його творах.

Більшість критиків з особливою увагою зупиняється на "Кавалері Червоного Замку" - кращому з його історичних романів. Все тут чудово. Спосіб, за допомогою якого Діксмер змушує коханця своєї дружини рятувати королеву, характер Лорана і сама розв'язка представляють найбільш захоплюючі місця. На тлі всього цього, написаного широкими, художніми мазками, поряд з вигаданими особами, фігури Марії Антуанетою та Єлизавети Тюдор виступають яскраво і мають історичну цінність. [6] За цим твором видно, що Дюма поважає святиню. Цей спритний хитрун, вічно толкующий про те, що він відступає від історії, коли в цьому є необхідність, вміє чесно і благородно захищати нещасних. Але в цих випадках він не пересолює в описі почуттів і взагалі не втрачає гідності оповідача: сміється і плаче, коли потрібно і завжди в міру. Дюма досконало опанував мистецтво витриманості тону протягом усього твору, уникаючи сентиментальною плаксивості і грубої барвистості в манері письма. Цю думку критиків можна застосувати і до решти історичним романам його, де перед читачем проходить ціла галерея живих фігур різних епох, від Карла VII до Людовика XVI, та інших, окреслених яскравими контурами, образних, вірних дійсності. У відношенні психології ці фігури виконані не дуже тонко, але в історичному сенсі автор не грішить проти правди. З захоплюючим інтересом читач стежить за описами історичних подій, бачить живі портрети Медічі, Бурбонів, Валуа, Анжа Піту, лікаря Ремі, Міледі (в "Трьох мушкетерах"), герцога Лорана і інш.

Чудово зображений у Дюма характер натовпу, то рабської, нізкопоклонной, то жорстокою, що прагне крові, то сентиментальною, то грубою і цинічною. "Королева Марго", "Графиня Монсоро", "Сорок п'ять", - "Бальзами", "Намисто королеви", "Анж Піту", "Графиня Шарні", "Кавалер Червоного Замку" та інші романи є живим втіленням душі Франції.

Великий смак Дюма, його широка натура відображаються цілком у всіх романах, і історичних, і інших. Нерідко з цим великим смаком змальовані жіночі типи, які, наприклад, Катерина Медічі в "Королеві Марго" або Міледі в "Трьох мушкетерах". Дюма особливо любить зображати жінок полум'яних "дихаючих пристрастю або мрійливих, м'яких, ніжних, жінок, здатних займатися від одного погляду чоловіки, жінок, все існування яких, весь сенс життя полягає в любові. Та й герої-чоловіки у Дюма це теж невільники любові, палкі жерці пристрасті, яка не чужа навіть і найсвітлішим особистостям, людям, беззавітно відданим королеві. Що стосується гірших з героїнь і героїв, то вони віддаються пристрасті до самозабуття. Натури холодні, бездушні викликають у романіста велику іронію; він не шкодує для них сарказму , живлячи, навпаки, глибоку жалість і симпатію до тих, хто стає жертвою любові, хто згорає у вогні пристрасті. [7] Дюма вміє прекрасно охарактеризувати ту чи іншу епоху. Нехай герцог Наваррский ні королем Франції, нехай Катерина Медічі не відмовлялася від трону , але ці відступи від історичної правди Дюма охоче і часом досить сміливо допускає зважаючи переслідуваних їм цілей, драматизму становища, тих чи інших ефектів, які змушують посилено битися серце читача, нескінченно цікавих для натовпу. На драматизмі, на ефектах, на чудесних пригоди Дюма засновує успіх своїх творів. Тут він виявляє у всій силі свій величезний талант, своє дивовижне, часом безмежне уяву.

Важливою темою-Великої французької революції XVIII століття присвячена серія романів, пов'язаних єдиним сюжетним задумом, - "Жозеф Бальзами" ("Спогади одного лікаря"), "Намисто королеви", "Анж Піту", "Кавалер Червоного замку" і "Графиня Шарні" . Історичне тло в цій тетралогії-події останніх років абсолютистського режиму і роки революції; в числі головних дійових осіб-король Людовик XVI, королева Марія-Антуанетта, Жан-Жак Руссо, Каліостро, діячі революції - Мірабо, Лафанет, Марат з інші. У своєму ставленні до подій XVIII століття Дюма майже повністю стоїть на позиціях ліберальних істориків. Революція викликана зловживаннями дворянства і королівської влади, стражданням народу, його справедливим гнівом. Король слабкий, він не шнмаег необхідність обмежити свою владу і тим самим врятувати монархію. Королева веде свою політику, відверто сподіваючись на допомогу з-за кордону. В "Анж Піту" головний герой-доктор Жільбер, представник "духу часу", селянський син, учень Руссо, що пройшов до того ж школу американської боротьби за незалежність. За політичними переконаннями Жільбер-благонамірений ліберал. Він висловлює точку зору автора. Дюма з сіяпатіей відноситься і до інших своїх героїв з народу - фермер) Бійо і батраку Анж Піту, Однак, засуджуючи короля, королеву і представників аристократії як "діячів", Дюма повністю АМНІСТУЄ їх як "людей взагалі", як жертви революційного терору, який він повністю відкидає. Співчуваючи революційному ентузіазму Бійо і Анж Піту, Дюма віддає данину поваги феодальної відданості графа і графині Хлопці монархам.

Майстерність Дюма позначилося і в романі пригод, в чолі якого стоїть знаменитий "Граф Монте-Крісто" - ця чудова казка, в якій талант письменника розвернувся на всю широчінь, явив всю свою міць. [8] доходять до зухвалості, до безумства, вона обеззброює читача, мимоволі піддається чарівності владного таланту.

Після вілли Монте-Крісто Дюма прийшло на думку вибудувати свій власний театр виключно для представлення своїх п'єс. [9]

"Історичний театр", що відкрився 20 лютого 1847 "Королевою Марго", п'єсою, переробленої з роману того ж заголовки, давав дохід, і Дюма міг би поправити свої погані обставини, справи, засмучені марнотратством і не в міру розкішним життям письменника, але наспіла лютнева революція відгукнулася на зборах. Час для театрів було невідповідний: натовпи народу були і глядачами, і артистами в театрах іншого роду, в розігрувалися сценах революції.

Для підтримки своєї репутації демократа, а ще більше, як запевняли злі язики, для поправки справ, Дюма став видавати журнал "Свобода". [10] Йому хотілося, за запевненням його недоброзичливців, замінити роман-фейлетон, який читати було ніколи, розважальної політикою . Але часи були занадто серйозні - жартувати не доводилося.

У романі "Кавалер Червоного замку" Дюма дає апофеоз подібної героїчної верносгі. Політичні конфлікти, класові зіткнення показані тут як вираз сліпих і темних пристрастей, що вступають у "діноборство зі справжньою гуманністю. Носіями положительною ідеалу в романі виступають аристократ, організуючий заговср з метою порятунку Марії-Антуанетти, і революціонер, граждани I Моріс, який заради любові до однієї з учасниць змови проявляє виняткову милосердя. Слід, однак, зауважити, що в деяких інших творах Дюма займає іншу позицію. Так, у романі "Сан-Феліче" [11], де зображені суспільні події 1798-1800 років і демократична революція в неаполітанському королівстві, він повністю на стороні передових діячів і досить гостро викриває цинізм, жорстокість і грубість представників феодального стану.

Деякі біографи Дюма намагаються довести, що "Шевальє д'Арманталь" писався у співпраці з Маке, який робив для Дюма всю чорнову роботу в його творах. [12] Можливо, в цьому є частка справедливості, але тим не менше рука Дюма, а нічия інша, саме його своєрідна манера, промені його безперечно величезного таланту виразно видно в кожному творі його - в п'єсі, романі, шляхових враженнях. [13] Важливий не остов твори, а розробка сюжету, хоча б і запозиченого. І Дюма прекрасно розуміє це. Якщо "чорнову роботу" і робили інші, то над розробкою сюжету трудився він сам і завжди штрихами справжнього майстра скрашував цю "чорнову роботу", яка, втім, робилася за його планом, за його вказівками. На думку Дюма, написати роман або драматичний твір, було справою абсолютно порожнім. Зародження ідеї, а потім її втілення - ось що становило єдину трудність. Коли з цим справа було покінчено, рука працювала ніби за інерцією, сама собою. Дюма дуже часто висловлював цю думку. Раз хтось оскаржував це думка письменника, який тоді працював над своїм "Кавалером Червоного Замку". План роману в той час у нього цілком склався, і Дюма запропонував своєму противнику парі. що він напише перший том протягом всього трьох днів, в які повинні входити і сон, і їжа. Парі обумовлювалося сотнею червінців, причому в томі повинні були полягати сімдесят п'ять величезних сторінок, по сорока п'яти рядків кожна, і в рядку повинно було полягати не менше п'ятдесяти букв. У два з половиною дні Дюма написав це число сторінок своїм гарним почерком, без помарок, і на 6:00 раніше домовленого терміну. І таким чином Дюма блискуче довів і швидкість роботи своєї, і незвичайну працездатність, не кажучи вже про майстерність опановувати сюжетом.

Огудники Дюма пред'являли до нього звинувачення в користуванні чужими сюжетами, запозиченими з різних авторів. [14] Він не заперечував цього, але винним себе не визнавав. Надзвичайно оригінально його думку про літературних запозиченнях. "Винаходить, - писав він в якомусь передмові, - не одна людина, а люди. Всякий, приходячи в свій час і в свою чергу, бере відоме батьками, пускає в справу шляхом нових міркувань і вмирає, додавши кілька крихт до суми людських знань. Що ж стосується до повного створення чого-небудь, я вважаю його неможливим. Звинувачення Дюма в запозиченні сюжетів і сцен у авторів старих і нових відноситься головним чином до його драматичним п'єсами. Дюма сам говорив іноді, що протягом всієї літературної діяльності у нього було співробітників не менше, ніж у Наполеона генералів. І правдиві захисники Дюма, його біографи: Жюль Жанель, Блаз де Бюрі й інші не заперечують факту запозичення автором "Генріха III" матеріалу для його п'єс у Іффланда, Августа Лафонтона, Кальдерона і т.д ., але додають при цьому, що французький письменник хоча і користувався чужими начерками сюжетів, але створював з них цілком самобутні п'єси; він брав чужу канву, але вишивав по ній свої оригінальні рісункі.Глава 2. Ідейно-художній аналіз роману "Учитель фехтування" і роману "Королева Марго"

Головні герої роману "Учитель фехтування" [15] - Іван Олександрович Анненков і француженка Поліна Гебль, що стала після заміжжя Параскою Єгорівною Анненкова, що відобразила перебування на каторзі в своїй книзі спогадів.

(Спогади Поліни Анненкова. М., 1929.)

Композицію цього роману Дюма формує, виходячи з тими моментами з життя героїв, які були зафіксовані Гризе. Багата фантазія письменника надала хронікально матеріалу форму художнього твору, в якому історизм сусідив з неабиякою часткою вимислу.

Вузловими епізодами сюжету були:

Приїзд Гризе до Петербурга. Його знайомства з Луїзою Дюпюї (Поліною Гебль). Любов Луїзи і кавалергардського офіцера Олексія (Анненкова). Зустрічі республіканця Олексія з змовниками. Військове повстання декабристів. Арешт Олексія. Суд і посилання. Проходження Луїзи до Сибіру. Одруження Луїзи і Анненкова на Петровському заводі.

Отже, сюжет роману в основних своїх розгалуженнях побудований згідно тим обставинам, які могли скластися в житті Анненкова та його близького друга. М.Н. Волконська у своїх "Записках" образно малює момент приїзду майбутньої дружини декабриста:

"Анненкова приїхала до нас, Нася ще ім'я м-ль Поль. Це була молода француженка, красива, років 30; вона кипіла життям і веселощами і вміла дивно вишукувати смішні сторони в інших. Негайно за її приїзд комендант оголосив їй, що вже отримав наказ його величності щодо її весілля. З Анненкова, як того вимагає закон, зняли кайдани, коли повели до церкви, але, після повернення, їх знову на нього наділи. Дами проводили м-ль Поль до церкви; вона не розуміла по-російськи і все час пересміювались з боярами - Свистунова і Олександром Муравйовим. Під цій уявній безпечністю ховалося глибоке почуття любові до Анненкова, змусила відмовитися від своєї батьківщини і від незалежного життя ". (Записки княгині М.Н. Волконської. Чита, 1956, с.86.)

Анненков, як представив його Дюма, особливо значної ролі в русі декабристів не брав, але він звеличений як людина і учасник повстання, захоплений мрією - заснувати в Росії республіку, він віддає в ім'я торжества цієї справи всі свої кошти. Побачивши, як у нерівній боротьбі пали його сподвижники, він не біжить з поля бою, а добровільно вручає свою шпагу офіцера царського вельможі Орлову.

Романіст явно збіднив духовну сторону життя члена Північного товариства І.А. Анненкова, що отримав прекрасну освіту в Московському університеті. На слідстві Анненков вказав на виняткове значення лекцій швейцарського просвітителя Дюбуа, які він слухав в університеті: "Перші вільні думки вселив мені мій наставник, бо він завжди виставляв свій уряд як єдине, що не принижує людства, а все інше говорив з презирством, наше ж особливо було предметом його жартів ".

Академік М.В. Нечкина, виявляючи зростання політичної свідомості російських революціонерів, пише: "Поручик кавалергардського полку декабрист Анненков, пояснюючи Миколі I, чому не доніс на Суспільство, також (як А. Раєвський М.Т.) мотивував це честю:" Важко, чи не чесно доносити на своїх товаришів ". У відповідь на це Микола, розлютився, крикнув:" Ви не маєте поняття про честь! "

Зіткнулися два поняття про честь - реакційний і революційний ". (Нечкина М.В. Грибоєдов і декабристи. М., 1977, с.332.)

За свідченнями Матвія Муравйова-Апостола, Анненков поряд з Рилєєвим, Н. Тургенєвим, Оболенским висловлював згоду з умислом царевбивства і встановлення республіки. Заарештований 19 грудня Анненков був засуджений Верховним кримінальним судом до 20 років каторжних робіт з наступним посиланням на поселення. Оскільки події роману "Учитель фехтування" завершувалися в 1826 р, природно Дюма не міг розповісти про життя свого героя в пішли за тим роки.

У Сибіру Парасковія Єгорівна та Іван Олександрович прожили тридцять років. У 1854 р їх відвідав перебував на засланні Ф.М. Достоєвський, який знав, скільки витерпіли вони горя. Дещо пізніше він писав П.У. Анненковій: "Я завжди буду пам'ятати, що з самого мого перебування в Сибіру, ви і всі чудове сімейство ваше брали і в мені і в моїх товаришів по нещастю повне і щире участь. Я не можу згадувати про це без особливого, втішного почуття, і , здається, ніколи не забуду ". (Лист Ф.М. Достоєвського П.Е Анненковій, 18 жовтня 1855).

У 1856 р І.А. Анненков з дружиною переїхали на постійне місце проживання в Нижній Новгород. Тут І.А. Анненков служив у губернському управлінні, був членом комітету з поліпшення побуту селян, був обраний почесним мировим суддею, брав діяльну участь у проведенні селянської реформи.

У Нижньому Новгороді Анненков завів знайомство з літераторами. Великий український поет Т.Г. Шевченко зробив коротку запис у своєму щоденнику від 16 жовтня 1857 р .: "На квартирі у Нібито зустрівся я благоговійно познайомився з Іваном Олександровичем Анненковим".

Тут ми не будемо говорити про серйозні помилки автора "Вчителі фехтування", допущених ним при реалізації такої складної теми, як діяльність російських революціонерів 20-х років. Причин тому безліч. Зазначимо лише ті, які зрозумілі кожному. Передусім "Учитель фехтування", один з ранніх романів Дюма, і за плечима французького письменника не було ще його відомих творів - ні "Трьох мушкетерів", ні "Графа Монте-Крісто", досвід створення яких допоміг би йому, покласти в основу епохальна подія російської дійсності, створити масштабне художній твір.

Не забудемо і іншого важливого обставини - відсутність об'єктивних відомостей про характер руху декабристів. Письменник міг познайомитися лише з "Доповіддю слідчої комісії" та з легендою "про декілька лиходіїв і божевільного мріяли про можливість революції", для якої в Росії не існувало сприятливих умов.

Відомий літературознавець С. Дурилін досить об'єктивно і змістовно охарактеризував значення книги французького письменника: "Роман Дюма був розповіддю про декабриста, грунтується не на вигадку, а на історичній правді, і розповіді цього, що вийшов з-під пера популярного письменника сучасності, був забезпечений успіх і увагу широкого європейського читача. Для Миколи I це не могло не бути вельми неприємним сюрпризом. Роман Дюма привернув увагу - і співчутливе увагу - широкої європейської аудиторії до людей, саме ім'я яких для Миколи I було ненависне. Присуджуючи декабристів до каторжних мовчанню сибірських пустель, Микола хотів стратити їх жорстокою карою повного забуття. Дюма своїм романом скасовував цей вирок для одного з декабристів і тим самим привертав увагу до долі всіх інших. Ці інші героїчними тінями проходять в романі ". І дійсно, варто прочитати опис подій, що відбувалися 14 грудня на Сенатській площі, і можна переконатися, що Дюма цілком на боці хоробрих солдатів і офіцерів, які взяли участь у пам'ятному повстанні.

У 1858 р здійснилася давня мрія французького письменника - відвідає Росію. Прибувши в Петербург 23 червня, він зупинився в особняку Г. А. Кушелєва-Безбородько. У будинку мецената і белетриста постійно збиралися багато літераторів.

У Кушелєва Дюма познайомився з Д.В. Григоровичем. А. К. Толстим і Л.А. Меем. Григорович познайомив Дюма з Н. А Некрасовим подружжям Панаєвим.

Петербург зустрів французького письменника з щирою гостинністю. Так як Дюма за свідченням І. І. Панаєва користувався в Росії майже такою ж популярністю, як і у Франції.

У Петербурзі Дюма провів півтора місяці, потім попрямував до Москви. Далі він здійснив подорож по Волзі від Нижнього Новгорода до Астрахані, а потім через Кизляр і Баку дістався до Кавказу і тільки лише в березні 1859 повернувся до Франції.

В результаті поїздки по Росії Олександр Дюма зміг створити великий цикл нарисів, щотижня виходив у світ у його журналі "Монте-Крісто".

Трилогія роману "Королева Марго"

Дія роману "Королева Марго" починається 18 серпня -1572 року, коли в Луврі відбувалося весілля Маргарити Валуа. сестри царюючого короля Карла IX, з Генріхом Бурбоном, королем Наваррским. [16]

Це одруження мало продемонструвати примирення католиків і протестантів, але буквально через кілька днів над гугенотами почалася жорстока розправа, відома в історії під ім'ям Варфоломіївської ночі.

Уже в першій частині трилогії виявляються честолюбні задуми Генріха, але тим не менш він викликає симпатію читача своєю молодістю, гнучким розумом, винахідливістю, хоробрістю і великодушністю. Всі ці риси допомагають йому розбудувати підступи його ворогів; він передбачає і розкриває підступні задуми королеви-матері Катерини Медичі і намагається завоювати довіру самого короля Карла IX.

Реалістичний образ королеви Марго, союзниці Генріха в боротьбі з інтригами і підступністю королівського двору.

У "Королеві Марго" більшість персонажів історичні особи. До них належить і Ла Моль, молода людина, чия лицарська любов до Маргарити становить поетичні сторінки роману.

Не менш благородної постає в романі самовіддана дружба Ла Моля і Коконнаса. Їх вражаюча відданість, народжена в смертельному двобої, скріплена спільною небезпекою, нерозривно з'єднує цих чудових героїв до кінця ті житті. Дія в романі "Королева Марго" завершується смертю Карла IX. Вмираючи, він проголошує королем Франції Генріха Наваррського, однак за велінням Катерини Медичі герцог Анжуйський, під ім'ям Генріха III, стає королем Франції, а Генріх Бурбон рятується втечею в Наварра.

У наступних частинах трилогії розповідається про те, як королева-мати, цілком підпорядкувавши собі Генріха III, ревно оберігає інтереси королівського дому. Для того, щоб закріпити престол за династією Валуа, вона об'єдналася з впливовими герцогами Гизамі, які теж претендували на французьку корону і були таємними ворогами спочатку Карла IX, а потім і Генріха III. Суспільний конфлікт загострився завдяки участі в цих придворних інтригах представників двох релігійних партій. Якщо французькі королі і герцоги Гізи були правовірними католиками, то Івана Мазепу, його батько Антуан Бурбон, принц 'Копде, адмірал Коліньї та інші державні діячі були гугенотами. Називали їх ще кальвіністами, тому що вони були прихильниками швейцарського богослова Жана Кальвіна (1509-1564), який пропонував реформувати католицьку церкву і позбавити її земельних володінь. Протестантизм, по суті, підривав авторитет церкви, вів до розвитку духа- сумніви серед католиків, і все це підривало підвалини монархічної держави.

Дюма показує, як поступово зникає зі сцени династія Валуа. У 1588 році в результаті народного повстання в Парижі король повинен був покинути столицю і звернутися за допомогою до Генріха Наваррського. Але дні царювання Генріха III були полічені. Після того як в 1589 році Генріха III убив чернець Жак Клеман, королем Франції був проголошений Генріх Наваррекій, який увійшов в історію під ім'ям Генріха IV. Всі ці політичні розбрати і послужили Дюма канвою обширного оповіді про виродження королівської династії Валуа.Заключеніе

В даної роботи була зроблена спроба на основі критичних статей, присвячених творчості А. Дюма та ознайомлення з його творами дати оцінку впливу його творчості на літературу та історію Франції в вплив історії та літератури на творчість самого А. Дюма.

Як оповідач, Дюма володіє величезною здатністю самого неймовірного пригоди, небувалого події, мало не легендарного властивості, надати характеру живої дійсності, істинного факту. І ця особливість своєрідного творчості письменника є прямою потребою душі його. Він дивно вміє поєднувати фантазію з життям. І якщо фантастичність його оповідань часом озивається наївністю, дитячістю, то в ній все ж багато незбагненної принади, фантазія романіста не зупиняється ні перед чим, її не лякають ні найширші обрії, ні найсміливіші задуми, і, впиваючись її примхами, її капризами до самозабуття, романіст зводить їх в культ у своїх творах, що відрізняються дивовижною ясністю і життєвістю. Для нього не існують відстані, межі чудесного, прекрасного, низького, жахливого, - для нього, цього свого роду Гуллівера, міцного, твердого, сильного волею, невтомного і відважного. Неприборканий, неухильне каратель пороку, полум'яний захисник чесноти, в якій би формі вона не виявлялася,. романіст енергійно розпоряджається долею виведених ним осіб і силою палкої фантазії немов накладає на них перст Божий.

Дюма не був у змозі написати жодної речі белетристичного характеру, якщо особисто не бачив місця дії задуманого роману, повісті, оповідання або якщо не читав про нього. Але тим чи іншим шляхом ознакомясь з цим місцем дії, він швидко запалювався при одній згадці про нього, переносився в нього і населяв його своїми героями, створювати яких він умів стрімко. Його уява працювало дивовижно плідно, без уповільнення, майже безупинно; герої були в безлічі, так би мовити, народжуючи один одного. Звідси зрозумілий висновок Сірано де Бержерака, що земля - найбільша, дивовижна з планет, Європа - найдивовижніша з частин світу, Франція зі своєю революцією - найдивовижніша з країн Європи, Париж тридцятих років - найдивовижніший з міст Франції, а Дюма - найбільш плідний розум Парижа, вмістилище, повне чудесних, чарівних казок, сюжет яких взято з живої, повсякденної дійсності і центральна фігура яких є в образі графа Монте-Крісто, героя такого улюбленого, так багате наділеного душевними якостями, до певної міри відобразив в собі і позитивні, і негативні риси його натхненного творця. У більшості випадків кожен із героїв Дюма неодмінно наділений одною або декількома з цих рис. Герої його діяльні, енергійні, заповзятливі, спритні, ніколи не губляться в найскрутніших обставинах, сильні духом і тілом, хоробрі, мудрі. Цими якостями наділені чоловічі фігури творів Дюма. Вони йому завжди вдаються і написані більш упевнено, ніж жіночі портрети. Останні особливо бліді і слабо накреслені в драматичних творах Дюма. Він вічно обертався серед жінок, артисток, дам півсвіту, шукачка пригод; жінка, переодягнена хлопчиком, супроводжувала навіть письменника в подорожі його по Італії. Він прекрасно знав цей світ слабкої статі і тим не менш не встиг створити жодної жіночої фігури, настільки яскраво змальованої, написаної так соковито, як дійові особи чоловічої ряда.Спісок використаної літератури:

1. П.В.Биков, Олександр Дюма, Критико-біографічний, нарис

2. Олександр Дюма. "Учитель фехтування", "Чорний тюльпан". Новели. Москва. Видавництво "Правда" 1981

3. А. Дюма. Зібрання творів у 12 т., 1976

4. Лашкевич А.В. "Романтизм в західно- європейських літературах 1 половини 19 століття." Іжевськ 1987р.

5. А. Моруа "Три Дюма **. Життя чудових людей. Москва 1965р.

6. А. Моруа "Три Дюма" Єкатеринбург 1992

7. Н.П. Мпхальская "Історія зарубіжної літератури 19 століття". Москва 1991 "Просвіта".

8. Д.Ціммерман, А. Дюма "А. Дюма Великий" Москва; Терра 1996

9. А. Дюма "Граф Монте Крісто", Москва: Правда 1990р.

10. Дюма А. Твори в 3-х т. Королева Марго: Роман. М :. Худож. лит., 1992

11. Дюма А. Три мушкетери: Роман. М :. Худож. лит., 1992

12. А. Дюма. Зібрання творів у 35 т., Том.1, 1992

13. А. Дюма. Зібрання творів у 35 т., Том.2, 1992

14. А. Дюма. Зібрання творів у 35 т., Том.4, 1992

15. Погорєлов А.Д. За що ми любимо "Трьох мушкетерів?", М .: 2000 г.Пріложеніе А

Бібліографія

 Назва вид твору

 рік публікації /

 прем'єри

 Генріх III і його двір драма 1829

 Христина драма 1830

 Наполеон Бонапарт, або 30 років історії Франції драма 1831

 Антонії драма 1831

 Річард Дарлінгтон драма 1831

 Нельська вежа драма 1832

 Галію і Франція історичний твір 1833

 Анжела п'єса 1833

 Ізабелла Баварська роман 1835

 Графиня Солсбері роман 1836

 Кін, або Геній і безпутність драма 1836

 Подорожні враження. Швейцарія Подорожні нариси 1837

 Паскаль Бруно роман 1837

 Актея роман 1837

 Поліна роман 1838

 Капітан Поль роман 1838

 Капітан Памфіл роман 1838

 Мадемуазель де Бель-Іль п'єса 1839

 Знамениті злочини хроніка 1839

 Подорожні враження. Південь Франції Подорожні нариси 1840

 Учитель фехтування роман 1840

 Шевальє д'Арманталь роман 1841

 Корріколо книга про Італію 1842

 Вихованки Сен-Сирського будинку комедія 1843

 Сільвандір роман 1843

 Асканіо роман 1843

 Замок Епштейн (Альбіна) роман 1843

 Аморі роман 1843

 Фернанда роман 1843

 Три мушкетери роман 1844

 Граф Монте-Крісто роман 1844

 Королева Марго роман 1844

 Габріель Ламбер роман 1844

 Дочка регента роман 1844

 Корсиканські брати роман 1844

 20 років потому роман 1845

 Шевальє де Мезон Руж роман 1845

 Графиня де Монсоро роман 1845

 Мушкетери п'єса 1845

 Бастард де Молеон роман 1846

 Жозеф Бальзамо роман 1846-1847

 Королева Марго драма 1847

 Подорожні враження. з Парижа в Кадикс Подорожні нариси 1847

 Сорок П'ять роман 1847

 Віконт де Бражелон роман 1847

 Монте-Крісто драма 1848

 Катіліна драма 1848

 Намисто королеви роман 1848

 Молодість мушкетерів драма 1849

 Регенство історичний твір 1849

 Людовик XV історичний твір 1849

 1001 привид новела 1849

 Вечеря у Россіні новела 1849

 Одруження татуся Оліфуса новела 1849

 Чорний тюльпан роман 1850

 Людовик XVI історичний твір 1850

 Капітан Лажонкьер драма 1850

 Анж Піту роман 1850

 Драма 93 роки. Сцени з життя революції історичний твір 1851

 Олімпія Клевская роман 1851

 Мої спогади автобіографія 1851

 Графиня де Шарні роман 1852

 Ісаак Лакедем роман 1852

 Катрін Блюм роман 1853

 Сальтеадор роман 1854

 Паризькі могікани роман 1854

 Паж герцога Савойського роман 1854

 Великі люди в халаті історичний твір 1855

 Пірат драма 1856

 Соратники Єгу роман 1856

 Сальватор роман 1857

 Запрошення до вальсу комедія 1857

 Ватажок вовків роман 1857

 Щаслива Аравія роман 1857

 Лісничі п'єса 1858

 Вовчиці Машкуля роман 1858

 Листи з Санкт-Петербурга історичний твір 1859

 "Мемуари" Гарібальді біографія 1859

 Ніч у Флоренції роман 1861

 Мадам де Шамблі роман 1862

 Волонтер 92го року роман 1862

 Сан Феліче роман 1862

 Спогади фаворитки роман 1865

 Червоний Сфінкс роман 1865

 По Угорщині Подорожні нариси 1866

 Останні любовні захоплення. Мої нові спогади автобіографія 1866

 Парижани і провінціали роман 1866

 Білі і сині роман 1867

 Прусський терор роман 1867

 Мадам де Шамблі драма 1868

 Таємничий доктор роман 1869

 Дочка маркіза роман 1869

 Великий кулінарний словник кулінарний словник 1872

[1] А. Дюма. Зібрання творів у 35 т., Том.4, 1992

[2] Погорєлов А.Д. За що ми любимо "Трьох мушкетерів?", М .: 2000

[3] Дюма А. Твори в 3-х т. Королева Марго: Роман. М :. Худож. лит., 1992

[4] П.В.Биков, Олександр Дюма, Критико-біографічний, нарис

[5] А. Дюма. Зібрання творів у 12 т., 1976

[6] А. Дюма. Зібрання творів у 35 т., Том.1, 1992

[7] А. Дюма. Зібрання творів у 35 т., Том.2, 1992

[8] А. Моруа "Три Дюма **. Життя чудових людей. Москва 1965р.

[9] А. Дюма "Граф Монте Крісто", Москва: Правда 1990р.

[10] Д.Ціммерман, А. Дюма "А. Дюма Великий" Москва; Терра 1996

[11] Дюма А. Твори в 3-х т. Королева Марго: Роман. М :. Худож. лит., 1992

[12] П.В.Биков, Олександр Дюма, Критико-біографічний, нарис

[13] Н.П. Мпхальская "Історія зарубіжної літератури 19 століття". Москва 1991 "Просвіта".

[14] А. Моруа "Три Дюма" Єкатеринбург 1992

[15] Олександр Дюма. "Учитель фехтування", "Чорний тюльпан". Новели. Москва. Видавництво "Правда" 1981

[16] Дюма А. Твори в 3-х т. Королева Марго: Роман. М :. Худож. лит., 1992
Шумер і Аккад
Серед країн Передньої Азії найбільш зручної для широкого розвитку землеробського господарства була країна, лежача між Тигром і Евфратом, яку древні греки називали Месопотамія (Міжріччя). Ця країна тягнеться від гір Вірменії на півночі до Персидської затоки на півдні. На заході вона межує

Трнсформация демонічних мотивів в іронічних поемах М.Ю. Лермонтова
Міністерство освіти Російської Федерації Новосибірський державний університет Гуманітарний факультет КУРЗУНОВА ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕМОНІЧНИХ МОТИВІВ В ІРОНІЧНИХ ПОЕМАХ М.Ю.ЛЕРМОНТОВА Курсова робота Науковий керівник: Синякова Людмила Миколаївна Новосибірськ, 2005 Зміст: Вступ.

Трансграничность в творах Льюїса Керролла
РЕФЕРАТ На тему: «Трансграничность в творах Льюїса Керролла» ЗМІСТ: ВВЕДЕННЯ 1. СУТЬ ТРАНСГРАНИЧНОСТИ В ТВОРІ «ПОЛЮВАННЯ НА СНАРКА» 2. Трансграничность ОБРАЗІВ І ПОДІЙ В ТВОРЧОСТІ КЭРРОЛЛА ВИСНОВОК СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, що ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ: ВВЕДЕННЯ Керролл Льюїс [наст. ім'я Чарлз Лютвідж (Латуїдж)

Найпростіший інкубатор для яєць артемії
Далеко не всі акваріумісти знають, як з яєць артемії Саліна в домашніх умовах отримати науплий. Хочу поділитися своїм досвідом, Перш за все - про інкубації яєць. В 1л води кладу 20-25г солі, а потім розміщую в розчин 8-10г сухих яєць артемії. Після цього подаю в ємність стиснене повітря від

Томас Манн "Будденброки"
Введення Томас Манн - письменник-мислитель - пройшов складний шлях. Він виріс в середовищі спроможного, консервативного бюргерства; чималу привабливу силу для нього довгий час мали філософи реакційного, иррационалистического складу - Шопенгауер, Ніцше. Першу світову війну він сприйняв в світлі

Типологія і поетика жіночої прози: гендерный аспект
ФЕДЕРАЛЬНЕ АГЕНСТВО ЗА ОСВІТОЮ СТАВРОПОЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ На правах рукопису ПУШКАРЬ ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА ТИПОЛОГІЯ І ПОЕТИКА ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ: ГЕНДЕРНЫЙ АСПЕКТ (на матеріалі розповідей Т.Толстой, Л.Петрушевської, Л.Уліцкой) 10.01.01 - російська література ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття вченого

Тема Росії в ліриці А.А. Блока
Введення А.А. Блок народився в Петербурге в дворянській сім'ї. Батько, Олександр Львович Блок, - юрист, професор права Варшавського університету, мати, Олександра Андріївна, вроджена Бекетова - перекладачка, дочка ректора петербургского університету А.Н. Бекетова і перекладачки Е.Н. Бекетової.

© 2014-2022  8ref.com - українські реферати