Головна
Банківська справа  |  БЖД  |  Біографії  |  Біологія  |  Біохімія  |  Ботаніка та с/г  |  Будівництво  |  Військова кафедра  |  Географія  |  Геологія  |  Екологія  |  Економіка  |  Етика  |  Журналістика  |  Історія техніки  |  Історія  |  Комунікації  |  Кулінарія  |  Культурологія  |  Література  |  Маркетинг  |  Математика  |  Медицина  |  Менеджмент  |  Мистецтво  |  Моделювання  |  Музика  |  Наука і техніка  |  Педагогіка  |  Підприємництво  |  Політекономія  |  Промисловість  |  Психологія, педагогіка  |  Психологія  |  Радіоелектроніка  |  Реклама  |  Релігія  |  Різне  |  Сексологія  |  Соціологія  |  Спорт  |  Технологія  |  Транспорт  |  Фізика  |  Філософія  |  Фінанси  |  Фінансові науки  |  Хімія

Порівняльна характеристика поетичної творчості М. Цветаєвой і А. Ахматової. - Зарубіжна література

Зміст

I Введення

● А.А. Ахматова і М.Ц. Цветаєва - ліричні поети

II Бувають дивні зближення

● Зіткнення кожної поетеси до творчості один одного

III Любов до поетів

● Вплив Пушкина на творчість поетес

● Визнання майстерності талановитих поетів

IV Поетична мова

● Основні риси поетичної мови А.А. Ахматови

● Індивідуальний ритм М.І. Цветаєви

V Любовна лірика

● «Одна мені влада - пристрасть моя»

● Любов - «П'ятий час року»

VI Тема Батьківщини в серці і у віршах

VII Висновок

Введення

(Ахматова і Цветаєва - ліричні поети)

За загальним визнанням, душа всякої поезії - лірика. Ліричний поет - це дивний дар, що дозволяє наново побачити мир, відчути його свіжість, приголомшуючу новизну. Я завжди вважала А. Ахматову і М. Цветаєву ліричним поетом. Але чим крупніше поет, тим частіше в його віршах виражається думка, спресована в точному і ємному слові, що відображає головний біль часу.

Достоевский ввів в побут дивну, на перший погляд, формулу: полюбити життя раніше її значення. Мені здається, щось подібне сталося в моєму відношенні до віршів Ахматової і Цветаєвой. Чим завоювала мене ця поезія? Що саме підкорило вже в самих перших віршах? Відповідь не дуже-то проста. Ще і зараз він вимагає роздумів, хоч відтоді опубліковано не мало статей, присвячених Цветаєвой і Ахматової. У театрах йдуть спектаклі, поставлені по їх п'єсах, на літературних вечорах звучать їх вірші і проза.

Задовго до усвідомлення того, що ж саме привнесла Марина Цветаєва і Ганна Ахматова в моє духовне життя, я підпала під їх чарівливість, а говорячи словами Цветаєвой, під їх чара. Можливо, просто відчула масштаб і яскраву незвичність особистості, що раптом вступила зі мною в спілкування.

У своїй роботі я хочу зіставити творчість Ахматової і Цветаєвой. Для порівняння я використовую багато доказів того, що М. Цветаєва і А. Ахматова були в своєму роді суперницями в літературній творчості свого часу. Багато які теми їх віршів схожі, але при цьому кожна з них знаходить свій шлях передачі емоційного стану.

Мені цікаві саме ці поетеси. Я вважаю, що конкуренція цих письменниця досі знаходить своє відображення в статтях і відгуках сучасних критиків. Я вирішила поміститися критика в обговоренні цього питання.

«Бувають дивні зближення»... А. С. Пушкин

Вплив Пушкина на творчість поетес

Серед блискучих імен поетів срібного віку виділяються два жіночих імена: Марина Цветаєва і Ганна Ахматова. За всю багатовікову історію російської літератури це, мабуть, лише два випадки, коли жінка - поет по силі свого обдаровання ні в чому не поступилася поетам чоловікам. Не випадково обидві вони не дарували слово «поетеса» (і навіть ображалися, якщо їх так називали). Вони не бажали ні яких знижок на свою «жіночу слабість», пред'являючи самі високі вимоги до звання Поет. Ганна Ахматова так прямо і писала:

Леле! Ліричний поет

Зобов'язаний бути чоловіком...

Критики початку віку постійно відмічають цю їх особливість: «...Пані Ахматова, безсумнівно, ліричний поет, саме поет, а не поетеса...»1 «... Поезія Марини Цветаєвой - жіноча, але, на відміну від Ганни Ахматової, вона не поетеса, а поет...»2

Що ж дозволило їм стати в один ряд з найбільшими ліриками ХХ віку: Блоком, Есеніним, Маяковським, Мандельшатомом, Гумільовим, А. Белим, Пастернаком?.. насамперед це гранична щирість, відношення до творчості як до «священного ремесла», найтісніший зв'язок з рідною землею, її історією, культурою, віртуозне володіння словом, бездоганне почуття рідної мови.

Цветаева і Ахматова - це цілий поетичний світ, всесвіт, абсолютно особливий, свій... І проте «об'єднання» цих двох імен має під собою досить основ. Якщо вглядітися, вдуматися в їх долі, уважно перечитати вірші, то можна пересвідчитися, як багато що їх зближує. Почнемо з того, що вони в своїй творчості віддали данину глибокої поваги один одному.

Глибоко емоційно писала про Ганну Ахматової Марина Цветаєва:

Ми короновані тим, що одну з тобою

Ми землю топчемо, що небо над нами - те ж!

І той, хто поранився смертельно твоєю долею,

Вже безсмертним на смертне сходить ложі.

У співучому граді моєму куполи горять,

І Спаса Світлого славить слепец бродячий...

- І я дарую тобі свій дзвоновий град,

Ахматова! - і серце своє в додачу.

Через багато років Ганна Ахматова дасть їй «Пізню відповідь», в якій назве Марину Цветаєву «двійником, пересмішником» і незмінною своєю супутниця:

Ми сьогодні з тобою, Марина,

По столиці опівнічний йдемо.

А за нами таких мільйони,

І безмовніше за хід немає...

А у коло похоронні дзвони

Так московські дикі стогони

Завірюхи, наш замітаючий слід.

У нарисі « Нетутешній вечір» М. Цветаєва, признаючись в любові до А. Ахматової, поклоняючись їй («...віршами про Москву я зобов'язана Ахматової, своєї любові до неї, свого бажання їй подарувати що - те більш вічно за любов... якби я могла просто подарувати їй - Кремль, я б напевно віршів не писала»), говорить про нікого суперництві в творчості, відміченій сучасниками вже на самому початку їх поетичного шляху: «Всією своєю істотою чую напружене - неминуче - при кожному моєму рядку - порівняння нас (а в кому і підбурення)». Далі вона пояснює: « Змагання в якому - те значенні у мене з Ахматової - було, але не «зробити краще за неї», а - краще не можна, і це краще не можна - покласти до ніг...»

По розповідях Осипа Мандельштама, захоплення було взаємним: Ахматова не розлучалася з рукописними віршами Цветаєвой і носила їх в сумочке так довго, що одні складки і тріщини залишилися». А в 1965 році в бесіді з І. Берліним, виражаючи своє захоплення творчістю Цветаєвой, Ганна Андріївна сказала: «Марина поет краще за мене».

Знавці життя і творчості Ахматової і Цветаєвой можуть, правда, заперечити, що єдина особиста зустріч, що відбулася в 1941 році, як би розчарувала обох, адже визнання А. А. Ахматової відноситься до того часу, коли М. І. Цветаєвой вже чверть віку не було в живих, а їй залишалося жити біля року.

Обидві вони могли б сказати про себе словами « Ми діти страшних років Росії...»3 найтяжчі випробування підготувала їм доля: стрімкий злет до вершин поезії срібного віку, обожнювання, поклоніння, якими вони були оточені, змінилися жорстоким, принизливим, полуголодным, злидарським існуванням після жовтня 1917 року: відсутність власного кута, постійна тривога за долю своїх близьких і друзів, плітки, цькування, неможливість друкуватися... Єдине, що врятувало, - творчість, усвідомлення избранничества своєї долі. «Ні на яке інше справи своєї не проміняла б», - признавалася М. І. Цветаєва. Тема творчості як служіння - одна з основних у віршах і М. Цветаєвой і А. Ахматової:

Наше священне ремесло

Існує тисячі років...

З ним і без світла миру ясно...

А. Ахматова

Живучи в грізний час, незважаючи на побутовий нелад і трагічні події особистого життя, що буквально переслідував їх, вони бачили значення свого існування в служінні поезії. Буття, що виростало з наполегливого подвижницького труда, перемагало побут. «Вірші - є буття» - так затверджувала Марина Цветаєва.

Моєю музою виявилася мука.

Вона зі мною кое - як пройшла

Там, де не можна, там, де живе розлука,

Де хищница, та, що куштувала злий.

А. Ахматова

Але де ж на календарі віків

Ти, день, коли скажу: «Не до віршів»

М. Цветаєва

Создательницы шедеврів любовної лірики, дивна, захоплива натура, вони незмінно превыше усього ставили можливість займатися любимим ремеслом:

Що пристрасть - старо.

Ось пристрасть! - перо.

М. Цветаєва

«Людиною відчуваю себе тільки з пером в руці», - писала Ганна Ахматова незадовго смерті, коли лікарняне ліжко все частіше замінювало їй письмовий стіл.

Визнання майстерності талановитих поетів

Високо нісши звання поета, і Цветаєва і Ахматова з великою повагою відносилися до читача. М. І. Цветаєва, наприклад, вважала, що читання віршів - це акт творчості, великий труд душі. «Читання - передусім сотворчество... Втомився від моєї речі, - значить, добре і - хороше читав. Втома читача - втома не спустошена, а творча», - писала вона в одному з листів. А. Ахматова в цикле «Таємниці ремесла» мріє про читача - другу, без якого немислимий труд поета:

А кожний читач як таємниця,

Як в землю закопаний скарб.

За що - то мене докоряють

І в чому - те згодні зі мною...

Так сповідь ллється німа,

Бесіди найблаженнішої спека.

Наш вік на землі швидкоплинний

І тісний незначенный коло,

А він незмінний і вічний -

Поета невидимий друг.

Так і самі вони були вдумливими і вдячними читачами: лірика і Ахматової і Цветаєвой має глибоке і широко розгалужене коріння, що йде в російську класичну поезію і захоплюючі цілі пласти світової художньої культури. Не випадково невід'ємну частину ліричного світу цих поетів складають образи і сюжети античності. Значний вплив на їх творчість надала християнська філософія, особливе місце в їх духовному житті займала Біблія. Під пером поетів оживають біблійні образи, звучать думки вічної книги, що стали афоризмами. У різні періоди їх творчості по-різному інтерпретуються легенди Ветхого і нового заповітів:

Лежать вони, написані поспішно,

Гарячі від гіркоти і млості.

Між любов'ю і любов'ю распят

Моя мить, моя година, мій день,

мій рік, мій вік.

М. Цветаєва

Помолися про убогу, про втрачену,

Про мою живу душу...

в цьому житті я трохи бачила,

тільки співала і чекала.

Знаю: брата я не ненавиділа

І сестри не зрадила...

А. Ахматова

Любов до поетів

Величезний вплив на розвиток поезії срібного віку надало чарівливість особистості А. С. Пушкина, його гуманистическая філософія, висота етичного ідеалу. М. І. Цветаєва і А. А. Ахматова були найуважнішими читачами А. С. Пушкина, внесли значний внесок в дослідження його поезії. У кожної з них є свій Пушкин. Для Цветаєвой він перша любов і вічний супутник, з яким вона постійно звіряє своє почуття прекрасного, своє розуміння поезії. Мемуарний нарис «Мій Пушкин»4 - це афористичний і жива розповідь про те, як дівчинка, якою було призначено самої стати великим поетом, відкривала для себе Пушкина. Вона брала у нього «Уроки сміливості. Уроки гордості. Уроки вірності. Уроки долі. Уроки самотності.» можна ще додати: уроки волелюбності. При всьому схилянні перед генієм Пушкина любов її була абсолютно позбавлена рабській залежності:

Пушкинскую руку

Жму, а не лижу...

Знаходячись в еміграції, в переддень сторіч річниці від дня загибелі А. С. Пушкина, Цветаєва переводить його вірші на французьку мову. За визнанням сучасників, в цих переказах вона досягла найвищої майстерності і тим самим багато в чому сприяла тому, щоб геніального російського поета взнали в Європі. У 1937 році вона написала есе «Пушкин і Пугачев», в яке вклала всі свої заповітні думки про мистецтво.

У цикле «Вірші до Пушкину» Цветаєва затверджує своя кревна, нероздільна духовна спорідненість з Пушкиним, спорідненість по ремеслу і натхненню. Їй нескінченно близькі незалежність, бунтівливість, бунтарство, безкорисне служіння поезії «найрозумнішого чоловіка Росії».

Оригінальним дослідженням пушкинского творчості була і Ганна Ахматова. Не могла не бути! Її царскосельское дитинство було обкутане повітрям російської поезії і культури. У Царському Селі уперше вона розрізнила «ледве чутне шелестіння кроків» «смаглого отрока» і відтоді не розлучалася ні коли. У Пушкина вона вчилася автентичності і простоті поетичного слова, великої любові до Росії. Пушкинское «ні за що не бажав би я змінити вітчизну» безсумнівно надихало її при створенні пронизливих рядків:

Мені голос був. Він кликав утешно,

Він говорив: «йди сюди,

Залиш свій край глухий і грішний,

Залиш Росію назавжди...»

Але байдуже і спокійно

Руками я замкнула слух,

Щоб цією мовою негідною

Не поганився скорботний дух.

У самі тяжкі хвилини її великий попередник був рядом, допомагав вистояти: «Приблизно з середини двадцятих років (коли Ахматову перестають друкувати.) я почала дуже старанно і з великою цікавістю займатися архітектурою старого Петербурга і вивченням життя і творчості Пушкина». У глибоко поетичному (хоч він і написаний прозою) «Слові про Пушкине» вона говорить про нього як про національну святиню, як про поета, що долав час і простір. У дослідженні про «Кам'яний гост» Ахматова затверджує, що саме Пушкин сформував етичний ідеал російської літератури, проклав «столбовую дорогу... по якій йшли і Товстої і Достоєвський». Деякі з її пушкинских робіт («Пушкин і Міцкевич», «Пушкин і Достоєвський») були спалені в очікуванні арешту. Зі слів І. Н. Томашевського, це було, можливо, саме значне з того, що вона написала про Пушкине.

«Пушкиниана» Ахматової тривала біля полувека. Наділена разючою, майже віщою інтуїцією, вона проникала у всі таємниці пушкинского ремесла, глибоко розуміла психологію її особистості. І якщо в юності вона завзято і зухвало кидала виклик царскосельской статуї: «Я також мармуровою стану...» - те. Пройшовши довгий шлях поруч з генієм, усвідомила, якою ціною «купується» слова поета:

Хто знає, що таке слава!

Якою ціною купив він право,

Можливість або благодать

Над всім так мудро і лукаво

Жартувати, таємниче мовчати

І ногу ніжкою називати?..

Дві великі поетеси по-своєму відбилися в Дзеркалі Генія. Недаремно збори нарисів Марини Цветаєвой так прямі і названі - "Мій Пушкин". Саме мій - і нічий інакший! У кожної з них - свій особливий особистий Пушкин, тому що істинно душевне - завжди індивідуальне, особове, суб'єктивне, тобто не належне нікому, крім самої людини. Висловивши своє відношення до Генія, вони фактично повідомили щось надто важливе про самих собі. Формуючи образи Поета, вони свідчили не стільки про Пушкине, скільки про себе самих. Вони саме вдивлялися в Дзеркало Генія, по-своєму відбиваючись в запашних водах його невичерпно багатої поезії.

Поезію Ахматової часто зводять до пушкинской традиції. Дійсно, Ахматову зближує з Пушкиним не тільки класична ясність, але і гармонічна відповідність між думкою і словом, між красою душевного руху і досконалістю поетичної форми. Така гармонія між силою проникнення в суть речей і силою поетичного дару створює в поезії особливу властивість - неотменимость, обов'язковість, непохитність, твердість сказаного «нешуточность» сообщаемого5. Мир збагачується поетичними відкриттями, які лягають «на скло вічності»

Примітно і те, що і серед своїх сучасників Ахматова і Цветаєва вибирали собі в кумири одних і тих же поетів. У обох був поетичний роман з Олександром Блоком, нікого з поетів свого часу вони не ставили так високо. Він був для них уособленням совісті епохи, «таємна пожежа» його віршів дійсно допомагала їм жити. Вірші, присвячені Блоку, - вершина в поетичній спадщині і Марини Цветаєвой і Ганни Ахматової.

Поезія А.Ахматової не могла не випробувати впливу блискучої і витонченої поэтики символістів. Можна відмітити вплив І.Анненського і А.Блока. В.М. Жірмунський в дослідженні «Ганна Ахматова і А.Блок» приводить випадки «зараження» віршів А.Ахматової поэтикой А. Блока. Мова йде не про запозичення, а саме про зараження - словесному, образному, іноді про мимовільне повторення синтаксичних структур. Відмічаються також випадки свідомої переклички з А.Блоком. Один приклад:

У Ахматової (1961):

І така могутня сил

Зачарований голос спричиняє,

Неначе там попереду не могила,

А таємничих сходів злет.

У А.Блока (1912):

І така манлива сила,

Що готовий я твердити за чуткою,

Неначе ангелів ти низводила,

Знаджуючи своєю красою...

Незважаючи на розходження в політичних пристрастях, обидві віддавали повинне новаторським пошукам і ліричному дару Володимира Маяковського. Відносячись вельми скептично до поетичних дослідів юного Сергія Есеніна, після його трагічної загибелі оцінили по достоїнству його внесок в російську поезію. (Справді: «Лицем до лиця - особи не побачити».) багато що було ним близько в творчості і Осипа Мандельштама і Бориса Пастернаку.

Поетична мова

Основні риси поетичної мови А. Ахматової - класична ясність і точність слова, його прозорість, стриманість і лаконічність стилю висловлювання, суворість і стрункість поетичної структури. Поезії А. Ахматової властиві лаконічні і ємні формулювання, що містять в собі велику силу - силу думки і силу почуття. Мові Ахматової вкрай властиве почуття міри, відсутність зайвих слів. Сказане рівне стільки, щоб висловлена істина з'явилася у всій її силі і повноті. «Могутня стислість»6 - це висловлювання про російську мову цілком застосовно до поетичної мови Ахматової.

У головному - в підході до поетичного слова - Ахматова різко відрізняється від поетів символізму. У відомій статті 1916 року «що Долали символізм» В.М. Жірмунський показує, як зміна мировосприятия змінює поетичну мову. Відмова поэтов-акмеистов (А. Ахматова, О. Мандельштам, Н. Гумільов) від містичного сприйняття, від ірраціонального пізнання світів інакших і спрямованість їх до зовнішнього земного світу, до простих людських почуттів лягли в основу нових художніх форм. Містичне почуття світу передавалося складними і багатозначними образами-символами, в яких, крім прямого значення, був присутній ланцюг інакомовність, натяки на існування світів інакших. Підвищена музичність, співучість поетичної форми служила інструментом ірраціонального пізнання. Вона створювала настрій, що дозволяв відчути нескінченне в кінцевому, торкнутися до невидимих і невимовних, невимовних в слові світових глибин.

Про точність деталей у А. Ахматової добре написала М. Цветаєва: «Коли молода Ахматова в перших віршах своєї першої книги дає любовну паніку рядками:

Я на праву руку наділа

Рукавичку з лівої руки, -

вона одним ударом дає всю жіночу і всю ліричну паніку . За допомогою очевидної, навіть разючої точності деталей затверджується і символізується щось більше, ніж душевний стан, - цілий душевний лад. Словом, з двох ахматовских рядків народжується багатий розсип широких асоціацій, що розходяться, подібно колам на воді від кинутого каменя. У цьому двовірші - вся жінка, весь поет і вся Ахматова в своїй единственности і неповторності, якій неможливо наслідувати.

Ще на одну деталь звернула увагу М. Цветаєва у вірші А. Ахматової 1917 року:

По твердому гребеню замету

В твій білий таємничий будинок

Такі втихлі обидва

В мовчанні ніжному йдемо.

І слаще всіх пісень проспіваних

Мені цей виконаний сон,

Гойдання гілок зачеплених

І шпор твоїх легонький дзвін.

« "І шпор твоїх легонький дзвін" - це ніжніше усього, що сказано про любов» 7

В поезії Ахматової відбився трагізм XX віку. Ахматова сказала про нього в своїх віршах «неповторні слова» (О, є неповторні слова. Хто їх сказав - витратив дуже багато). «Могутня стислість» Ахматової виявляється в характерній для неї властивості: чим трагічніше зміст, тим більше скупы і лаконічні кошти, якими воно виражене, тим гостріше прийоми стислого викладу. Вплив на читача при цьому зростає.

Поетична сила Ахматової виявляється у виборі і сусідстві слів в тій же манері, як і у виборі і сусідстві деталей. Ахматова вжила по відношенню до поезії вираження «свіжість слів» (Нам свіжіти слів і почуття простоту Втрачати не те ль, що живописцю - зір). Свіжість слів визначається свіжістю і точністю погляду, своєрідністю і неповторністю особистості поета, його поетичної індивідуальності. У віршах Ахматової навіть звичайні слова звучать як уперше сказані. Слова перетворюються в ахматовских контекстах. Незвичайне сусідство слів змінює їх значення і тон. У віршах -

Я навчилася просто, мудро жити,

Дивитися на небо і молитися Богу,

І довго перед вечором бродити,

Щоб натомити непотрібну тривогу.

Коли шурхотять в ярі лопухи

І никнет гроздь горобини жовто-червоної,

Складаю я веселі вірші

Про життя тлінне, тлінне і прекрасної.

Я повертаюся. Лиже мені долоню

Пухнастий кіт, муркоче зворушливіше,

І яскравий загоряється вогонь

На башточці озерної лесопильни.

Лише зрідка прорізає тиша

Крик чорногуза, що злетів на дах.

І якщо в двері мої ти постукаєш,

Мені здається, я навіть не почую.

Слова просто, мудро жити, непотрібна тривога, пухнастий кіт, яскравий вогонь можна вжити і в звичайній мові, але в контексті цього вірша і в більш широкому контексті поезії Ахматової вони звучать як властиві ахматовскому стилю, як її індивідуальні слова. Цілком індивідуальне поєднання визначень в рядку Про життя тлінне, тлінне і прекрасної, поєднання веселі вірші.

У рядках з віршів А ми живемо урочисто і важко І шануємо обряди наших гірких зустрічей поєднання живемо важко звичайно, але в об'єднанні урочисто і важко слово важко вже має інакше значення. У Блоку є рядки Сумна частка - так складно, так важко і святково жити, І стати достояньем доцента, І критиків нових плодити...8 В віршах Ахматової аналогічна думка отримує новий відтінок, по-новому забарвлюється контекстом. Злегка змінюється і словесна форма: замість святково - урочисто. Слова шануємо обряди (по відношенню до любовних зустрічей) були у Блоку (Я чту обряд: легко заправити Ведмедячу порожнину на літу - «На островах»). Але в контексті ахматовского вірша ці слова придбавають інакший тон, стають її індивідуальною приналежністю. Сильна поетична індивідуальність накладає свій друк на значення слів.

У момент одного з творчих злетів - в 1916 році - М. Цветаєва написала про «поступливість мови російської»:

І думаю: коли-небудь і я,

Статут від вас, вороги, від вас, друзі,

І від поступливості мови російської, -

Надіну хрест срібний на груди,

Перехрещуся - і тихо рушу в дорогу

По старій по дорозі по Калужської.

Дійсно, стихія російської мови була М. Цветаєвой цілком підвладна. Поезія М. Цветаєвой виявила перед читачем чудо мови, чудо його можливостей. Багато які глибинні властивості російської мови залишилися б прихованими, якби не втілилися з високою мірою поетичної майстерності у віршах М. Цветаєвой. Вона відчувала себе виправданої перед «судом Слова»: Але якщо є Страшний суд Слова - на ньому я чиста.

Поезія М. Цветаєвой гармонічно поєднує традиційну поетичну мову з небувалою новизною. Поетичні відкриття М. Цветаєвой відповідають тенденціям епохи. У той же час М. Цветаєва належить до тих, хто брав участь в створенні цієї епохи і, вийшовши за її межі, став надбанням майбутніх часів. Не випадкове Б. Пастернак, захоплений поетичною силою М. Цветаєвой, в листі до неї 1926 року помітив:

Послухай: вірші з того світла

Ним будемо читати тільки ми -

Як автори Веди і Заповітів

І Бенкету під час чуми.

Однією з новаторських тенденцій в першій чверті XX віку було прагнення до ритмічної (а значить, і смислової) выделенности слова в поетичному тексті. В. Маяковський досягає цього ефекту просто - побудовою вірша «лесенкой». У М. Цветаєвой відособлення слова і частини слова здійснюється більш складними шляхами. Воно пов'язане з особливим ритмом, в створенні якого важливу роль грає характер повторів.

Своєрідність індивідуального ритму Цветаєвой і унікальність її інтонації засновані на дивному констрасті: підвищена музичність - як у символістів - поєднується в її віршах з підвищеної выделенностью слова і його відособленістю. Вірш вимовляється поштовхами, прагнучи з незвичайною силою врізати окремі слова в свідомість читача. Звідси пристрасть до знака тире. Такий ритм захоплює.

Велика кількість повторів Марини Іванівни робить мову музично відчутною, народжує музику вірша. У той же час повтори у Цветаєвой сприяють виділенню елементів мови.

Характерні для віршів М. Цветаєвой внутрішні рими, що будуються по вертикалі:

Інші - з очима / і з личиком світлим,

А я-то ночами / розмовляю з вітром.

Для поезії М. Цветаєвой характерні повтори морфем. Повторення префіксів вычленяют префікс і підкреслюють його значення, так що він придбаває самостійну смислову вагу. Слова з одним і тим же префіксом можуть бути розташовані в межах рядка (Ах, в раззор, в розбрат, в разводство Широкі - воротцы!), але звичайно вони проходять через весь текст. Часто слово членится додатково знаком тире. Вірш, присвячений Б. Пастернаку:

Рас- стояння: версти, милі...

Нас рас- ставили, рас- саджали,

Щоб тихо себе вели,

По двох різних кінцях землі.

Рас- стояння: версти, дали...

Нас розклеїли, розпаяли,

В дві руки розвели, распяв,

І не знали, що це - сплав

Натхнень і сухожиль...

Не рассорили - рассорили,

Расслоїлі...

Стіна так рів.

Розселили нас, як орлів -

Змовників: версти, дали...

Не розладнали - розгубили.

По трущобах земних широт

Розсували нас, як сиріт.

Який уже - ну який - березень?!

Розбили нас - як колоду карт!

Лексичні повтори звичайні у віршах М. Цветаєвой. Цікаві випадки, коли слово повторюється в різній формі або з різною синтаксичною функцією. Ось строфа, де слово сніг повторюється тричі:

І під повільним снігом стоячи,

Опущуся на коліна в сніг,

І в ім'я твоє святе

Поцілунку вечірній сніг...

У цих віршах до А. Блоку повторення слова сніг перетворює його в багатозначний символ. У його значення входить і символіка самого Блоку, і холод в його вигляді і у вигляді його міста, і холод дистанції, і навіть погода Петербурга. Броня холоду, що приховує «таємний жар», - ось глибинне значення цього символа. «Таємний жар» внутрішньо зв'язує Цветаєву з Блоком.

Ритм, який чує Цветаєва (за її словами, вона працювала зі слуху), вимагає симетричної побудови рядків, строф і композиції вірша загалом.

Для мислення Цветаєвой особливо характерні зіставлення і зіставлення, що нерідко охоплюють весь текст:

Я - сторінка твоєму перу.

Все приму. Я біла сторінка.

Я - охоронець твоєму добру:

Возращу і поверну сторицей.

Я - село, чорна земля.

Ти мені - промінь і дощова волога.

Ти - Господь і Пан, а я -

Чорнозем - і білий папір!

Строфа з циклу віршів «Стіл»:

Ви - з відрижками, я - з книжками,

З трюфель, я - з грифелем,

Ви - з оливками, я - з римами,

З пикулем, я - з дактилем.

Багато які вірші з синтаксичними і лексичними повторами звучать як заклинання. Ось дві строфи з вірша «Я тебе отвоюю у всіх земель, у всіх небес»:

Я тебе отвоюю у всіх земель, у всіх небес,

Тому що ліс - моя колиска і могила - ліс,

Тому що я на землі стою - лише однією ногою,

Тому що я про тебе спаяю - як ніхто інший.

Я тебе отвоюю у всіх часів, у всіх ночей,

У всіх золотих знамен, у всіх мечів,

Я закину ключі і псів прожену з крильця -

Тому що в земній ночі я вірніше за пса.

«Безмерность в світі заходів», властива поетичній природі М. Цветаєвой, веде до незліченних «перенесень». Мова випліскується за межі віршованого рядка, переходячи в наступну. Тісно пов'язані слова виявляються в різних рядках:

Не треба мені білим

По чорному - крейдою дошки!

Майже за межею

Душі, за межею туги...

Порушення прийнятої «міри» в самій формі вірша символізує «безмерность» душі. Але у Цветаєвой створюється нова, індивідуальна міра. Суцільні перенесення часто супроводяться глибокими паузами всередині рядків, і це веде до їх додаткового розчленовування і уподібнення виділених частин по вертикалі. Виникає неповторний цветаевский ритм. Деяким сучасникам це здавалося руйнуванням вірша. Але така форма вірша додає йому особливу силу і динамічність. Перенесення у Цветаєвой беруть участь в народженні могутньої ходи вірша. («Непереможні Ритми» - зі слів Андрія Білого). Головна особливість Цветаєвой як поета - глибоке занурення в життя мови, одержимість стихією мови, її динамікою, її ритмами. Одночасно це і занурення в стихію образів - образи російського фольклору, російської язичницької міфології, античної міфології, біблійні образи, образи світової літератури і інш. Образи виражають себе в слові, в мові. Точніше усього про себе сказала сама М. Цветаєва:

Поет - здалеку заводить мову.

Поета - далеко заводить мову.

Любовна лірика

Жінка часто буває, геніальна в любові, її відношення до любові універсальне, вона вкладає в любов всю повноту своєї природи і все покладання надії свої зв'язує з любов'ю.

Н. Бердяев

Тема любові в творчості багатьох поетів займала і поміщається центральну, тому що любов прославляє, будить в людині самі високі почуття. На рубежі минулого сторіччя, напередодні революції, в епоху, приголомшену двома світовими війнами, в Росії виникла і склалася «жіноча поезія» - поезія Ганна Андріївною Ахматової і Марини Іванівни Цветаєви. Мабуть, тема любові в творчості чудових поетес була однією з головних тим.

Ця тема дуже важлива на початку двадцятого століття тому що, в цей час великих потрясінь, людина продовжувала любити, бути високим, благородним, пристрасним.

Одного разу, відпочиваючи в Коктебеле у Максиміліана Волошина, Марина Цветаєва сказала:

- Я полюблю того, хто подарує мені найкрасивіший камінь.

На що М.Волошин відповів:

- Ні, Марина, все буде інакше. Спочатку ти полюбиш його, а після він вкладе в твою руку звичайний булижник, і ти назвеш його найкрасивішим каменем.

Мабуть, в цій історії вся Марина, ще юна, але вже така, яка вона залишиться в своїх віршах і в житті - романтик і максималіст. А вірші і життя сплете в одну саму головну тему своєї творчості - тему любові. Одна мені влада - Пристрасть моя!

Талант Марини Іванівни Цветаєвой виявився дуже рано. З дитячих років її душу краяли протиріччя: хотілося багато зрозуміти і пережити, взнати і оцінити. Звичайно ж, така палка і поривчаста натура не могла не закохатися і обійти стороною це велике почуття в своїй творчості. Любов в ліриці Марини Іванівни - безмежне море, некерована стихія, яка повністю захоплює і поглинає. Лірична героїня Цветаєвой розчиняється в цьому чарівному світі, страждаючи і мучачись, горюючи і засмучуючись. Марині Іванівні дано було пережити божественне почуття любові, втрати і страждання. З цих випробувань вона вийшла гідно, перелив їх в прекрасні вірші, що стали зразком любовної лірики. Цветаева в любові безкомпромісна, її не влаштовує жалість, а тільки щире і велике почуття, в якому можна потонути, злитися з любимим і забути про навколишній жорстокий і несправедливий світ.

Відкритій і радісній душі автора по плечу великі радощі і страждання. На жаль, радощів випадало мало, а горя хватити б на десяток доль. Але Марина Іванівна гордо йшла по життю, нісши все, що випало на частку. І тільки вірші відкривають безодню її серця, що вмістило, здавалося б, нестерпне.

Незважаючи на те що Цветаєва не бажала писати про політику, намагаючись зосередитися тільки на внутрішньому своєму світовідчуванні, їй не вдалося вмістити в інформаційний вакуум свою творчість. Як говорила сама поетеса: «З історії не вискочиш». Хоч існують приклади, коли її вірші стали виключно втіленням індивідуальних почуттів людини і, передусім, почуття любові. Один з таких прикладів хотілося б розглянути детально, оскільки, на мій погляд, цей один з кращих творів Марини Цветаєвой.

Велику популярність вірш «Мені подобається, що ви хворі не мною» отримало завдяки відомому кінофільму «Іронія долі, або З легкою парою». Написане в 1915 р., вірш не втратив своєї актуальності і в наші дні, адже людські почуття, особливо любов, можливо, і сприймаються в різні часи по-своєму, але їх суть залишається та ж: ми всі так само любимо, так само страждаємо, так само мріємо. Поетеса, можливо, описує відчуття, пережиті особисто нею, а можливо, просто створює образ своєї героїні на інтуїтивному сприйнятті, передбачає, що почуття можуть бути такими неоднозначними:

Мені подобається, що ви хворі не мною,

Мені подобається, що я хвора не вами,

Що ніколи важка куля земна

Не попливе під нашими ногами...

Описане почуття легкості від того, що немає духовних мук, пов'язаних з прихильністю до іншої людини. Можливо, навіть відображена деяка іронія по відношенню до людських слабостей. З іншого боку, героїня дякує за любов:

Спасибі Вам і серцем і руной

За те, що Ви мене-не знаючи самі!-

Так любіть...

Дивно, як тонко і неординарно поетеса дає читачу мотив для роздумів, натякаючи, що можна просто любити, а можна боліти людиною. Вона вказує, що «хвороба» передбачає несвободу. А героїні, вільній від яких-небудь зобов'язань і правил, можна: «.. быть. смішний - розбещеної - і не грати словами...». При спілкуванні з цією людиною не виникне незручності:

І не червоніти задушливою хвилею,

Злегка стикнувшись рукавами.

Особиста свобода для поетеси має дуже важливе значення. Це вона дуже яскраво підкреслює. При цьому ясно видно, що героїня не позбавлена ніжності до того, кому адресоване послання, називаючи його «мій ніжний». По-моєму, вся цінність вірша і полягає в його смисловій заплутаності, як би павутині почуттів. Важко розібрати, що насправді відчуває героїня. Вона, ймовірно, і сама цього не розуміє. Вона відчуває одночасно і радість, і смуток. Адже, починаючи свій подячний монологу глумливих нот, вона закінчує його вже словами «Леле!». І тоді попередні строчки нам перестають здаватися досить оптимістичними.

"Велика земна любов" є рушійним початком всієї лірики і для Ахматової.

Завдяки її прекрасним віршам читач по іншому - більш реалістично бачить мир. Ганна Ахматова в одному з своїх віршів назвала любов незвичайним "п'ятим часом року", за допомогою якого нею були помічені і інші звичайні чотири. Люблячій людині мир бачиться більш прекрасним і щасливим, почуття загострені і напружені. Все звичайне перетворюється в незвичайне. Мир перед людиною перетворюється у величезну силу, дійсно досягаючи у відчутті життя вершин. Осягається незвичайна, додаткова реальність: "Адже зірки були крупніше, Адже пахнули інакше трави". Саме любов у Ганни Ахматової є основним центром, який зводить до себе весь інший світ її поезії. Любов практично ніколи не описується в спокійному перебуванні у Ахматової. Саме по собі почуття завжди гостре і незвичайне. Воно придбаває додаткову гостроту і незвичність, виявляючись в граничному кризовому вираженні. Наприклад, першої пробуджуючої зустрічі або доконаного розриву, злету або падіння, смертельної небезпеки або смертної туги. Ліричні вірші Ахматової, часто сумні. Вони, як би несуть особливу стихію любові- жалості. У самих перших віршах Ахматової породжувалася не тільки любов коханців. Ця любов перетворювалася в іншу, любов- жалість, недаремно є в народній російській мові, в російській народній пісні синонім слова "любити"- слово "жаліти"; "люблю "-" жалію": Про немає, я не тебе любила, Паліма сладостным вогнем, Так поясни, яка сила В сумному імені твоєму.

Лірика Ахматової періоду її перших книг ("Вечір", "Четки", "Біла зграя") -майже виключно лірика любові. Її новаторство як художника виявилося спочатку саме в цій традиційно вічній, багато разів і, здавалося б до кінця розіграній темі.

Особливо цікаві вірші про любов, де Ахматова - що, до речі, рідко у неї - перейде до "третьої особи", тобто, здавалося б, використовує чисто оповідний жанр, що передбачає і послідовність, і навіть описательность, але і в таких віршах вона все ж віддає перевагу ліричну фрагментарність, размытость і недомовленість. Ось один з таких віршів, написаний

від імені чоловіка:

" Підійшла. Я хвилювання не видав, Байдуже дивлячись у вікно. Села немов фарфоровий ідол, В позі, вибраній нею давно. Бути веселою - звична справа, Бути уважною - це важче... Або млосний лінь переміг Після березневих пряних ночей? Втомливий гул розмов,

Жовтої люстри млява спека І мельканье майстерних проділів Над підведеною легкою рукою. Посміхнувся знову співрозмовник І з надією дивиться на неї... Мій щасливий багатий спадкоємець, Ти прочитай заповіт мій".

Підійшла. Я хвилювання не видав...

Загадка популярності любовної лірики Ахматової.

Навряд чи не відразу після появи першої книги, а після "Четок" і "Білої зграї" особливо, стали говорити про "загадку Ахматової". Сам талант був очевидним, але незвична, а значить, і неясна була його суть, не говорячи вже про деяких дійсно загадкових, хоч і побічних властивостях. "Романность", помічена критиками, далеко не все пояснювала. Як пояснити, наприклад, привабливе поєднання жіночності і крихкості з тією твердістю і виразністю малюнка, що свідчать про владність і неабияку, майже жорстку волю? Спочатку хотіли цю волю не помічати, вона досить суперечила "еталону жіночності". Спричиняло здивоване захоплення і дивну небагатослівність її любовної лірики, в якій пристрасть була схожим на тишу предгрозья і виражала себе звичайно лише двома - трьома словами, схожими на зірниці, що спалахують за горизонтом, що грізно потемнів.

У складній музиці ахматовской лірики, в її ледве мерехтливій глибині, в її тікаючій від очей імлі, в підгрунті, в підсвідомості постійно жила і давала про себе знання особливе, лякаюче дисгармонія, що бентежила саму Ахматову.

У любовного романа Ахматової входила епоха - вона по-своєму озвучувала і переінакшувала вірші, вносила в них ноту тривоги і смутку, що мала більш широке значення, ніж власна доля.

" Той п'ятий час року, Тільки його славословь. Диши останньою свободою, Тому, що це - любов. Високо небо злетіло, Легкі контури речей, І вже не святкує тіло Річницю смутку свого".

У цьому вірші Ахматова назвала любов "п'ятим часом року". З этого-то незвичайного, п'ятого, часу побачені нею інші чотири, звичайні. У стані любові мир бачиться наново. Загострені і напружені всі почуття. І відкривається незвичність звичайного. Людина починає сприймати мир з подесятереною силою, дійсно досягаючи у відчутті життя вершин. Мир відкривається в додатковій реальності: "Адже зірки були крупніше, // Адже пахнули інакше трави". Тому вірш Ахматової так предметний: він повертає речам первозданне значення, він зупиняє увагу на тому, мимо чого ми в звичайному стані здатні пройти байдуже, не оцінити, не відчути. "Над всохлої повиликою // М'яко плаває бджола" - це побачене уперше.

Тому ж відкривається можливість відчути мир по-дитячому свіжо. Такі вірші, як "Мурка, не ходи, там сич", не тематично задані вірші для дітей, але в них є відчуття абсолютно дитячої безпосередності.

І ще одна пов'язана з тим же особливість. У любовних віршах Ахматової багато епітетів, які колись славнозвісний російський філолог А. Н. Веселовський назвав синкретическими і які народжуються з цілісного, нероздільного, злитого сприйняття світу, коли око бачить мир безвідривно від того, що чує в ньому вухо; коли почуття матеріалізуються, опредмечиваются, а предмети одухотворяються. "У пристрасті розжареній дочиста" - скаже Ахматова. І вона ж бачить небо, "уражене жовтим вогнем" - сонцем, і "люстри млява спека".

Роль деталей у віршах про любов у Ахматової

"Велика земна любов" - ось рушійний початок всієї лірики Ахматової. Саме вона примусила інакше - вже не символистски і не акмеистски, а, якщо скористатися звичним визначенням, реалістично - побачити мир.

Тема Батьківщини

У поета немає Батьківщини, поет належить передусім миру. Але всякий російський поет належить передусім Росії. Завжди. Почуття патріотизму доведене в російських поетах до якоїсь критичної точки. Це чаша, яку не можна наповнити, щоб вода перелилася через край. Поетам все мале. М. Цветаєва - російський поет, крім того, вона очевидець всіх переломних подій свого часу. Лірика Ахматової і Цветаєвой це літопис. Літопис любовних переживань і літопис Росії, Батьківщини, ХХ віку.

Іноді Цветаєва не знає, як реагувати на ту або інакшу подію, возвеличувати або проклинати його. Муки творчості народжують шедеври. Вона переносить події, современницей яких вона була, в глибочину віків і там аналізує їх. Тому і «Стенька Разін».

Цветаева любить Росію, вона не променят її ні на Туманний Альбіон, ні на «великий і радісний» Париж, що забрав 14 років її життя:

Я тут одна. До стовбура каштана

Прільнуть так солодко голові:

І в серці плаче вірш Ростана,

Як там, в покиненій Москві.

Жіноче начало скрізь в творчості Цветаєвой. Її Росія жінка. Сильна, горда, і... завжди жертва. Тема смерті пронизує всі почуття, і коли про Росію, то це особливо голосно чутне:

Ти! Цієї руки своєї позбавлюся,-Хоч

двох! Губами підпишуся

На пласі: розбратів моїх земля-Гордыня,

батьківщина моя!

«Батьківщина», 1932

Але це «пізні» почуття. Є ще дитинство на Оці, в Тарусе, солодкі спогади і бажання возвращатся туди знов і знов, щоб запам'ятати, понести з собою Росію віку минулого:

Дитинство поверни нам, поверни

Всі різнокольорові буси,-Маленької,

мирної Таруси

Літні дні.

У автобіографії Цветаєва пише, що повертається в Москву, в 1939 році, з эммиграции, щоб дати сину, Георгію, батьківщину. Але, можливо, і щоб самої собі цю батьківщину повернути?.. Але немає вже тієї старої Москви, про яку вона самозабутньо пише в 1911, загинули «млосних прабабусь слава// Будиночки старої Москви». На дворі страшна епоха Сталіна із забитими дверьми і тихим шопотом пліток. Цветаева задихається, знову непереборно тягне в дитинство, хочеться втекти і сховатися від всього бруду, що ллється зверху «». Але вона уражена і силі свого народу, що вистояв у важких випробуваннях безупинних переворотів і що продовжує нести непосильний тягар диктатури. Вона підкорена ним, вона горда, вона знає, що також частина цього народу:

Народ такий, що і поет

Глашатай всіх широт,-Що

і поет, розкривши рот,

Стоїть такий народ!

«Народ», 1939

Трагедія Білої Гвардії це також і її трагедія. Чи Знала вона, коли в 1902 р., в Генує писала революційні вірші, які навіть друкували в Женеві, з чим порівняємо жах революції і громадянської війни? Швидше всього немає... Тому така скорбота потім, скорбота і розкаяння:

Так! Проломилася донська брила!

Біла гвардія так! загинула.

«Дон», 1918

Все гине у віршах Цветаєвой, гине і вона сама.

Тема Батьківщини це, передусім, тема усього російського народу, російської історії, це тема Державіна, Блоку. Це все у Цветаєвой єдине. Вона сама частина цієї Батьківщини, її співак і її творець. Вона не може жити в Росії і не може вдалині від неї. Вся її доля і творчість ця парадокс. Але парадокс далеко не безглуздий! Цветаева, як дзеркало, - вона відображає все, без спотворень, вона все приймає, вона просто не може з цим жити, з цим неизбывным почуттям батьківщини. І все воно, це почуття, в її віршах:

Перестраждай же мене! Я всюди:

Зорі і руди я, хліб і зітхання,

Есмь я і буду я, і добуду

Губи як душу добуде Бог.

«Проводи», 1923

У Ахматової любов до Батьківщини представляється так, якщо буде Батьківщина, значить буде життя, діти, вірші. Якщо немає її, значить немає нічого:

Не жахливо під кулями мертвими лягти,

Не гірко залишитися без даху,-І

ми збережемо тебе, російська мова,

Велике російське слово.

Ганна Ахматової володіє прекрасною властивістю, яка заснована на споконвічній національній особливості - почутті причетності миру, сопереживаемости з миром і відповідальність перед ним: моя доля- доля країни, доля народу- історія. Ганна Ахматова прожила, звісно, важке життя. Чоловік її був розстріляний і син переходив з в'язниці в посилання і зворотно, її гнали і труїли. На її голову обрушувалися нескінченні знегоди. Вона майже завжди жила в бідняцтві і в бідняцтві померла, пізнавши, можливо, всі поневіряння, крім позбавлення Батьківщини- вигнання. Але, не дивлячись на всі її знегоди, вона прожила щасливе життя. Вона була- поет: "Я не перестовала писати вірші. Для мене в них - зв'язок мій з часом, з новим життям мого народу. Коли я писала їх, я жила тими ритмами, які звучали в героїчній історії моєї країни. Я щаслива, що жила в ці роки і бачила події, яким не було рівних".

«Рідна земля» - одна з віршів А. Ахматової, об'єднаних темою Батьківщини. Образ рідної землі, створений нею, залучає своєю незвичністю: поет написала про землю буквально цього, додавши, однак, йому філософське значення. Прослідимо, як виявляється це у вірші. Епіграфом в «Рідній землі» послужив рядок відомого ахматовского вірша «Не з тими я, хто кинув землю», в якому стисло, але влучно описані характерні риси російського національного характеру:

І в світі немає людей бесслезней, більш гордовито і простіше нас. Звідси витікає і відношення російської людини до рідної землі: У заповітних ладанках не носимо на грудях, Про неї вірші ридма не складаємо, Нам гіркий сон вона не ятрить, Не здається обітованим раєм. Кожний день ми ходимо по землі, ми на ній будуємо, але практично ніколи не ототожнюємо її з поняттям «Батьківщина» у високому значенні цього слова, так і взагалі досить рідко уживаний це слово в повсякденному житті. Рідна земля стала для нас чимсь буденним, досконально відомим («брудом на калошах», «хрускотом на зубах»). Живучи на своїй землі, трудячись на ній, людина часом не помічає її краси: для нього це звичні картини, що споглядаються протягом всього життя. «Хворая, бідуючи» на рідній землі, російська людина «про неї не згадує навіть». Рідко хто відчуває свою родинну, кревну близькість до землі, яку щодня «мелит, і місить, і кришить». Але ми «лягаємо в неї і стаємо нею, тому і кличемо так вільно - своєю». Тому так доріг нам «ні з чим не замішаний прах», але почуття це живе в глибині душі кожної російської людини, рідко виявляючись у зовнішніх вчинках. Таким чином, Батьківщина виступає тут як невід'ємна частина нашої істоти, поняття, що вбирається російською людиною разом з молоком матері. У цьому і укладається те глибоке філософське значення, який Ахматова вкладає в слова «рідна земля». Любов до рідної землі ліричної героїні і індивідуальна і загальнозначущий одночасно: з одного боку, героїня ототожнює себе з одним з рядових російських людей, її голос зливається з хором інших голосів, з іншою - виражає узагальнене відношення російського народу до поняття «Батьківщина».

Висновок

Російську поезію не можна представити без Ахматової і Цветаєвой. Для мене досвідом порівняння поетичних світів Ганни Ахматової і Марини Цветаєвой, з'явилося гостре усвідомлення глибини і завершеність людської індивідуальності кожної людини, забуття який неминуче веде до заперечення самих себе і далі, до душевного розпаду. Більш усього вражає істинність кожного з образів - і їх несводимость один до одного, їх особость, їх унікальність.

Два голоси, два інструменти, два окремих і зв'язаних звучання - і обидва неповторні і незамінні. Музика - це не тільки мелодія, але і все те, що з нею органічно пов'язано: акомпанемент, образи і переживання. Мир кожної з поетес чарующ і чудовий, але він двічі прекрасний в порівнянні з миром її колеги по перу і тричі превосходен при зверненні до творчості Генія.

Полюси протистоять один одному, але належать єдиній планеті. Элегизм Ганни Ахматової і бунтарство Марини Цветаєвой не заперечують один одного, але переплітаються, утворюючи деяку загадкову єдність. Поетичний мир Ганна Ахматової асоціюється з синонімами - глибока, могутня, неспішна і що приховано творить. Творчість же Марини Цветаєвой - пристрасне, буйне, що змітає будь-які обмеження і більш усього манливими до повноти особистої свободи.

На мій погляд характери самих поетес являють собою доповнюючі одна іншу іпостасі російського жіночого характеру. Марина Цветаєва досить жорстко протиставляла себе оточенню, прагнула до повноти незалежності і завжди була готова на самопожертвування ради відстоювання власної правоти. У той же час Ганна Ахматова поспішала прийняти і утішити, поглибитися в переживання інших і розчинити знегоди світу у власному серці, приймаючи болі мешкаючих як свої власні і ні в чому не ставлячи себе вище за інших, а просто і безпосередньо відчуваючи живу спорідненість з всіма. Так разом вони складають єдину об'ємну картину російської "жіночої" поезії, висвічуючи дві великі місії, властиві носительницам Жіночого Начала - відстоювати власну личностность, і в той же час зціляти, надихати і оберігати інших. Мені здається, що народжена ними "жіноча" поезія так же принципово відрізняється від "чоловічої", як роль і позиція жінки в любові відмінна від природних для чоловіків зразків поведінки. Але це - особлива тема, що вимагає окремої розмови.

1 Б. Садовської

2 М. Осоргин

3 А. Блок

4 1937 рік

5 любиме вираження Б. Пастернака

6 Вячеслав Івана - поет

7 З листа до Ахматової1921 роки

8 «Друзям», 1908 рік
Тема війни і миру в романові Е.М.Ремарка "На західному фронті без змін"
Тема війни і миру в романові Е.М. Ремарка «На західному фронті без змін» Зміст Зміст Введення Частина 1. Війна і мир в житті героїв романа Частина 2. Роздуму про війну і мир героями і другому романа Висновок Список використаної літератури Вступ Перша світова війна стала для її сучасників і

Тема війни в сучасній літературі: Садулаєв Г. "Одна ластівка ще не робить весни"
План Вступ Життя і творчість Германа Садулаєва Тема війни в повісті Германа Садулаєва «Одна ластівка ще не робить весни» Висновок Література Введення У останні роки російські письменники, в основному молоді, все частіше стали звертатися до теми воєн і військових конфліктів кінця XX віку, в

Тема Великої Вітчизняної війни в творах Ю.В. Бондарева і Б.Л. Васильева
Міністерство освіти і науки РФ Комітет освіти м. Курска МОУ «Середня загальноосвітня школа № 52» Реферат на тему «Тема Великої Вітчизняної війни в творах Ю.В. Бондарева і Б.Л. Васильева » Науковий керівник: Кухтенкова Валентина Олександрівна - вчитель російської мови і літератури вищої

Банк Англії
Лондон - найбільший після Нью-Йорка міжнародний фінансовий центр. Його позиції постійно посилюються завдяки зростанню масштабів операцій на ринках евровалют і єврооблігацій, основним центром яких він є. По сумі обороту на міжнародних грошових ринках і ринках капіталів Лондон міцно втримує

Творчість українських поетів
План 1. Міфологізм і міфотворчість Б. - І. Антонича 2. "Новаторство у драматургії І. Кочерги (на основі "Свіччиного весілля")" 3. Життєвий і творчий шлях П. Филиповича 4. Український футуризм 5. Семенко Михайль 6.Шкурупій Гео (1903-1937) Список використаної літератури

Творчість і життя Лесі Українки. "Ні, я жива, я буду вічно жити"
РЕФЕРАТ на тему:

Творчість Франсуа Моріака
Творчість Франсуа Моріака Франсуа Моріак народився в «столиці вин» 11 жовтня 1885 року. Рід Моріаков сходить до землепашцам і купців - торговцям деревом і сукном, людям середнього достатку і суворих правил. Батько його, Жан Поль Моріак, поет по покликанню, ділова людина по роду занять, помер,

© 2014-2022  8ref.com - українські реферати