трусики женские украина

На головну

Християнство і російська культура - Культурологія

ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ КАЛІНІНГРАДА

МВС РФ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Y ХРИСТИЯНСТВО І РОСІЙСЬКА КУЛЬТУРА Y

Виконав курсант

_____курса ____ взводу

____________________

Перевірив:

____________________

Калінінград

2000

Зміст

Введение...................................................................................................................................... 3

Християнство і російська культура............................................................................................. 4

Релігія і народна культура.................................................................................................... 5

Християнство і искусство......................................................................................................... 9

Видатні діячі православ'я і російська культура........................................................ 11

Російське мистецтво і православна вера................................................................................. 13

Російське життя і искусство...................................................................................................... 17

Ідеологія і религия................................................................................................................ 18

Проблема взаємодії культури і религии................................................................... 18

Заключение................................................................................................................................ 20

Список використаної литературы...................................................................................... 21

Введення

Залучення до християнства - подія величезного значе­ния, що визначило шляхи розвитку російської культури. Коли бо­лее чим тисячу років назад, в 988 р.

Київська Русь прийняла хри­стианскую віру, вона сталаорганічною частиною величезного хри­стианского миру, і не тільки східного, але і західного, бо хрещення відбулося майже за 70 років до формального разделе­ния церков (1054). Стародавня Русь залучилася до багатющої скарбниці культури Візантії, а через неї - до культури Стародавнього Риму і Стародавньої Греції, а також до

культур народів Вавілона, Ассірії, Ірану, Іудеї, Сірії і Єгипту.

У роботі висвітлені культурно-історичні наслідки ухвалення християнства Київською Руссю, роль християнства у процесі становлення староруської культури, взаємодія культури і релігії, внесок діячів Російської Православної Церкви в розвиток російської культури, релігія і творчість російських письменників і мислителів XIX століття.

Християнство і російська культура

Вибір віри - один з постійних сюжетів світової куль­туры. Цікавий не тільки сам факт звернення Київської Русі до візантійського варіанту християнства, але і те, як він моти­вировался. Староруські люди використовували при виборі віри естетичний критерій: їх прежде всього уразила краса ви­зантийского церковного обряду краса служби, храму, співу. От як описано враження від відвідин візантійського храму посланих Владимиром в Царьград десяти «славних і розумних» мужів в першому російському літописі - «Повісті Времен­ных років»: «І прийшли ми в Грецьку землю, і ввели нас туди, де вони служать Боові своєму, і не знали - на небі або на землі ми: бо немає на землі такого видовища і краси такий, і. не знаємо, як розповісти про це... І не можемо ми забути красо­ты тій, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого...» І цей зв'язок християнської релігії і краси, відчутий і сприйнятий російською людиною, довго і ретельно зберігалася у вітчизняній культурі і послужила джерелом створення багатьох художніх шедеврів.

Вступивши в християнський світ, Русь не тільки не потеря­лась, але знайшла в нім через кирілло-мефодієвськоє спадщину свою власну особу. Ухвалення християнської спадщини нашими предками можна уподібнити рясному весеннему дож­дю, на який земля відповідає красою свого цвітіння, бла­гоухания і достатку. Якщо хоч би нашвидку поглянути на ті пло­ды, які виросли на вітчизняному грунті в області культури завдяки Благій Вести, то мимоволі вражаєшся як великій кількості цих плодів, так і їх глибинному значенню для самопізнання людини. Не прагнучи до хронологічної і жан­ровой послідовності, приведемо декілька прикладів. Це і шедевр староруської літератури «Слово про Закон і Благо­дати» митрополита Іларіона, і що вражає «красою про­стоты і вигадки» (слова А.С. Пушкіна) Києво-печерський патерік; і собори Києва, Новгорода, Пскова, Владимира, Суз­даля; і картини на біблейські сюжети А.А. Іванова, Н.Н. Ге, В.М. Васнецова, М.В. Нестерова; і вірші на библей­ские теми, написані А.А. Блоком Г.Р. Державіним, В.А. Жуковським, М. Лермонтовим, А.С. Пушкіним, М.В. Ло­моносовым, А.С. Хомяковим, і російська класична религи­озная філософія кінця XIX - почала XX в.; і шедеври рус­ской церковною музики (Д.С. Бортнянський, С.В. Рахманінов, П.И. Чайковський); і нарешті, російська ікона, світове значе­ние якій сьогодні загальновизнано.

Християнська віра сформувала картину миру древнерус­ского людини. В центрі її знаходилися уявлення об от­ношениях Бога і людину. У російську культуру органічне во­шло уявлення про любов як про силу, домінуючу в жиз­ни людей і в їх відносинах з Богом і між собою. Важней­шая для християнської віри ідея особистого порятунку ориентиро­вала людини на самоудосконалення і сприяла розвитку індивідуальної творчої діяльності. Чоловік має декілька «оболонок»: зовнішню, тобто тіло, і внутрен­ние, як би вкладені одна в іншу - Душу, Дух. Духовний центр людини - образ Божий. Розвиток, вдосконалення людини мислився як перехід від зовнішніх оболонок до внут­ренним - до тієї межі, поки зовнішні оболонки не сдела­ются абсолютно прозорими і не виявиться у всій облиште і ясності образ, що міститься в людині, Божий.

Християнськакартина миру визначала не тільки отноше­ния Бога, Людину і його Душі, але і положення людини в світі природи і в історії. Язичницька свідомість космогонічно і циклічно. Християнська ж свідомість володіє історизмом. Час для язичника рухається по кругу, визначуваному зміною пір року. Коляда, Овсень, Масниця, Кострома і інші міфологічні персонажі щороку приходили в світ лю­дей і покидали його, щоб повернутися наступного року Хри­стианин живе в системі розімкнених тимчасових координат, відчуваючи свій зв'язок з усесвітньою історією і з майбутнім; само ж час розглядається ним як спіраль. Будь-яка історична і навіть приватна подія може мати аналогію у минулому. Християнське богослужіння завжди включає воспомина­ние про події Священної історії. Напевно, перехід від космогонії до історичного світосприймання, проис­шедший з російськими людьми на рубежі IX-Х вв., і викликав по­явление такого неповторного явища, як російські літописи, які буквально пронизані гострим відчутийієм потоку дви­жущегося часу.

Людина в християнському світі володіла дарма свободи. Ис­тория ж - результат вільної творчості людини, підсумок свідомо здійснюваного вибору. Згідно представленням староруської людини, в історії виявляється дія два почав - добра і зла. Домінуючим початком російська людина вважала добро; зло ж, як передбачалося, існує в ограни­ченном масштабі для перевірки людини. Зло здійснює себе в насильстві і руйнуванні, добро - в милосерді і в созида­тельной людської діяльності. Найважливіша форма такого творення - творчість у сфері духовної культури.Релігія і народна культура

Вплив християнства на російську культуру був чрез­вычайно багатобічним. Вище вже мовилося про воздейст­вии релігію на народну, «непрофесійну» культуру. Тут вкажемо лише на внесок православ'я в становлення і розвиток «грамотної» культури, на формування древне­русской літератури.

Коли чуєш словосполучення «Стародавня Русь», то на па­мять прихідят розмірені, урочисті рядки билин і духовних віршів, дивовижна по своїй красі і скромності церква Покриву на Нерлі, величний собор Софії в Києві. Поява всіх цих пам'ятників пов'язана з ухваленням православ'я. Разом з християнською вірою з Візантії і Бол­гарии на Русь пришли мистецтво кам'яної архітектури і ико­нописи; книги Священного Писання, Старого і Нового Завіту (раніше всього Євангелія і Псалтир); «Палєї» (книги, що тлумачили текст Священного Писання); «Торжественникі» (тол­кования тексту Писання, приурочені до християнських празд­никам); богослужебна література - численні «Часо­словы», «Требникі», «Служебники», «Тропарі», «Тріоді» - Кольорова і Пісна; «Паремійникі» (збірки уривків з різних книг Біблії), «Лествіци», збірки християнських проповідей - «Златоусти», «Златоструї» і «Маргарити»; жи­тия святих, а також деякі світські твори - по­вести, романи («Александрія», «Повість про Акире Прему­дром», «Девгенієво діяння») і історичні хроникі (наприклад, грецька «Хроніка Георгія Амартола»). З цер­ковных книг староруські люди дізнавалися про нові норми моралі і моральності, отримували історичні і географи­ческие відомості, інформацію про живу і неживу природу (книги «Фізіолог», «Шестоднев»). Творіння «батьків церкви» - Іоанна Златоуста, Єфрема Сиріна, Григорія Богослова, Василя Великого, Іоанна Дамаськина, Іоанна Лествічника і ін. - органічно влилися в російську духовну культуру. Образи, створені ними, за допомогою книг міцно входили в російське мистецтво і послужили джерелом для поетичних одкровень А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, Ф.И. Тютче­ва, А. До. Толстого, А.А. Фета, великого князя Костянтина Костянтиновича (До. Р.).

Староруські люди (навіть найбагатші і знатніші) були досить скромні в побуті. Невибагливі були їх житла, їжа, яку вони вживали, простий одяг. Місцем кра­соты був хром - саме там, серед прекрасних ікон і фре­сок, знаходила притулок і заспокоєння душу людини.

Староруському государству був потрібний багато грамотних людей - для служби у князя, управління державою, зв'язку з чужими землями, торгівлі. Судячи по літописах, князі того часу не тільки були знайомі з іноземними мовами, любили збирати і читати книги, але і проявляли турботу про соз­дании шкіл. Перші учбові заклади виникли при Влади­мире I Хрестителеві. Саме він велів «збирати у кращих людей дітей і віддавати їх в навчання книжне». Ярослав Мудрий, син Владіміра, також наказав учити 300 дітей. На думку деяких сучасних дослідників, це цілком могли бути школи вищого типу - свого роду університети. У них отримували знання по богослів'ю, риториці, граматиці. Все більше і більше ставало на Русі людей, що «наситилися солодкості книжної». Наприклад, в Стародавньому Новгороді, як можна припустити виходячи з аналізу берестяних грамот, читати і писати уміло майже все доросле населення.

Староруські люди, що засвоїли учення Іоанна Дама­скина, вважали, що людина складається з двох субстанцій - душі і тіла. Відповідно, у нього є два ряди органів чуття - відчуття тілесні («слуги») і відчуття духовні: є «тілесні» очі і «духовні» («розумні»); «тілесні» вуха і «духовні». «Розумні» очі спрямовані до небес («до гори»), тілесні - «вперени в землю». Справжній, духовний мир чоловік може побачити тільки «розумними» очима, а розкрити їх можуть книги. Тому саме книги і знаходилися в центрі староруської культури.

Думка про те, що мистецтво повинне зображати мир, яким його сприймає духовне око, співзвучна не тільки древнерус­ской, але і сучасній культурі. Так, на думку Ф.М. Дос­тоевского, художник повинен дивитися на світ «очима телес­ными і, понад те, очима душі, або оком духовним». Тільки таке збагнення дійсності може бути справжньою художньою правдою, реалізмом у вищому сенсі слова.

Книга для староруської людини була справжньою средото­чием духовності, а «книжник» - переписувач стародавніх рукописів - центральною фюурой староруського духовного життя. Перепи­сыванієм книг займалися багато росіян святі, наприклад Сергий Радонежський. Образ староруського «книжника» - літописця - А.С. Пушкін утілив в образі ченця Пімена з трагедії «Борис Годунов». Передаючи свою працю Григорію, Пімен називає основні принципи літописання:

< Описуй, не мудруючи лукаво, все Те, чому свідок в житті будеш:

Війну і мир, управу государів, Догідників святі чудеса, Пророцтва і знамення небесні...

Книги в ідеалі не могли бути предметом чиєї-небудь нажи­вы, купівлі-продажу; їх не можна було купувати або продавати - тільки дарувати, заповідати, отримати в спадок. Книги були не матеріальною, а духовною власністю, основною частиною духовного багатства людини. Не випадково люди в своїх заве­щаниях в першу чергу нарівні з нерухомістю - землями і будинками - згадували книги, а вже потім - решта имуще­ство. Книги і були для російської людини духовної недвижимо­стью, цінністю, яка від отця повинна була перейти до сина і допомогти йому протистояти побуту, повседневності. При цьому не стільки людина володіла книгою і використовувала її в своїх конкретних цілях, скільки книги володіли людиною, лікували, «пользовалі» його, визначали його духовний шлях і предназна­чение. Книги були своєрідними духовними «маяками», све­тившими людині, що указували йому шлях в тьмі історії. Вони виступали як мудрі друзі і порадники. У труд­ные моменти життя до книги звертається Володимир Мономах, шукаючи в ній раду, як поступати в складній етичною ситуа­ции - як поводитися в міжусобній братовбивчою вой­не: «...Взял Псалтир, в печалі розігнув її, і ось що мені вы­нулось...» («Повчання Володимира Мономаха»).

У «Повісті Тимчасових років» сказано: «Велика... користь від учення книжного; книгами наставляєми і поучаєми... від слів книжних знаходимо мудрість і стриманість. Адже це - річки, напояющие всесвіт, це джерела мудрості; у адже книгах невимірна глибина; ними ми в печалі тішимося; вони - узда стриманості». Староруська людина сприймала ці слова почті буквально: головна річка - Біблія, точніше, Старий Завіт - широка повноводна річка, а Новий Заповіт - це величезне безбережне море, в яке ця річка впадає. Решта всіх книг - це річки і струмочки трохи менше, що впадають в головну річку і море.

У літописі збереглися рядки, правда вельми лаконічні, про створення на Русі при Ярославі Мудрому першої бібліотеки. Яро­слав (про якого літописець з повагою написав: «...книги лю­бил, читаючи їх часто і вночі і вдень») зібрав «писарі многи», і переводили вони з грецького на слов'янську мову, і «написали вони книг множина», і засівав Ярослав «книжковими словами серця віруючих людей». Ці книги - а число їх було вельми переконливо - зберігалися в кам'яному Софійському соборі, і на них виховувалися покоління російських людей. Бібліотеки були і в староруських соборах Новгорода, Полоцка, Ростова і багатьох інших міст. Створені вони були і в монастирях одночасно з ухваленням Студійного монастирського статуту (до наших днів дійшло близько 130 книг XI-XII вв.).

Переводилися книги не тільки з грецького, але і з латин­ского, староєврейської, болгарської і сербської мов.

Древнеболгарський, або, як його ще інакше називають, старосла­вянский, мова лягла в основу мови російської культури - церковно­славянского мови. Багато церковних рукописних книг, соз­данные в Стародавній Русі, вже самі по собі можуть вважатися про­изведениями мистецтва: вони прикрашені витонченими миниатюра­ми, багатими окладами, прекрасними заставками і орнамен­том, золотими і кіноварними буквами, що знаменують початок «червоного рядка». Найстародавнішою з книг, що дійшли до нас, вважається «Остромірово Євангеліє», написане в середині XI в. дияконом Григорієм для новгородського посадника Ост-роміра. Процес створення староруської книги займав багато часу, тому в кінці її іноді зустрічаються написи типу:

«Яко радіє жених нареченій, так радіє і писар, закінчивши свій літопис...».Христианство і мистецтво

Християнство не тільки стимулювало становлення древ­нерусской писемності і літератури. Видатні діячі православ'я внесли величезний внесок до збагачення культури етносу, розширення сфер художньої творчості.

З православ'ям на Русь прийшло мистецтво красномовства. Староруські оратори-проповідники в своїх мовах утвержда­ли духовно-етичні цінності віри, об'єднували людей, учили сильних світу цього. Церковне проповідування - уст­ное і письмове - було школою залучення народу до высо­ким цінностей культури, сприяло формуванню на­ционального самосвідомості.

Але з найчудовіших творів староруської писемності, що дійшли до наших днів, - «Слово про Зако­не і Благодать». Створено його було митрополитом Иларио-ном (першим російським митрополитом на Русі - до нього ми­трополиты були греками і приїжджали з Візантії), челове­ком широкого кругозору, відміченим мудрістю і бесспор­ным письменницьким даром. Іларіон був серед тих «книжкових» людей, яких Ярослав Мудрий зібрав навколо себе, і,

ймовірно, він причетний до створення першого російського літопису - «Гульвісті Тимчасових років». Іларіон міг бути укладачем передбачуваної «Оповіді про ухвалення хри­стианства на Русі». Деякі історики вважають, що саме він і князь Ярослав були ініціаторами споруди собору Софії в Києві. І не виключено, що -именно в цьому храмі - тоді найвеличнішому і розкішнішому - в при­сутствии самого князя і членів його сім'ї і вимовив він своє «Слово» (можливо, це відбулося незабаром після освячення храму).

Староруські люди, що порівняно недавно прийняли християнство, швидше за все, відчували себе провінціалами в християнському світі, і що покірливо старцюють під вікнами європейського храму мудрості. Це відчуття духовної неполно­ценности, яке могло бути у російських людей, і спробував розвіяти Іларіон. У своєму «Слові» він показав місце Російської держави серед інших християнських народів. Благодать, тобто християнське віровчення, втіленням якого є Но­вый Заповіт, протиставляється Іларіоном Закону, сформули­рованному в Ськріжалях-моїсєєвих і втіленомуу книгах Старого Завіту. Благодать універсальна. Закон має нацио­нальный характер. Закон обмежений в просторі і у време­ни (він даний для одного народу - стародавніх іудеїв, має початок і кінець). Благодать має початок (Різдво Христове), але не обмежена ні в часі, ні в просторі (для всіх на­родов у всі часи). Явище Благодаті Іларіон связыва­ет з істиною, пізнанням, красою і свободою, воплощен­ными у виборі Руссю православної віри. Російський народ через саму природу цієї віри, не може бути нижче за інші християнські народи.

«Слово про Закон і Благодать» ввібрало в себе велике ко­личество літературних джерел, а дуже скоро і само стало джерелом для запозичень і наслідувань. Його часто чита­ли і неодноразово переписували, включаючи в різного роду «Требникі» і «Служебники».

Сторіччя опісля після митрополита Іларіона розвернув свою діяльність інший церковний письменник і чудовий мислитель і проповідник - Кирило Туровський. Його интересо­вал перш за все чолостоліття - «вінець творіння», його Душа і тіло. «Повчання» і «Слова» Кирила Туровського по приводу церков­ных свят відрізнялися проникливим ліризмом і глу­биной духовного збагнення їх сенсу. Твори Ки­рилла свідчать про високий рівень староруського ораторського мистецтва, а також тому, що книжники XII в. досконало опанували античною і візантійською традицією словесної творчості. Про Кирила Туровськом сучасники відгукувалися так: «Златоуст, паче всіх що засяяв нам на Русі».

Твори цього ченця користувалися гучною славою. Вони увійшли староруські збірки-антології - «Торжественник», «Златоуст».

Улюбленішим читанням російських людей були житія святих (звані також агиографієй). Спочатку на Русі, природно, були лише перекладні життєписи. Потім їх сталі созда­вать і на власному матеріалі. Так з'явилися житія перших росіян святих Бориса і Гліба, Феодосія Печерського, Мсти­слава і Ольги, Олександра Невського. Автором перших росіян жітійних творів - об Борісе і Глібі, про Феодосія Пе-черськом - був чернець Нестор, один з укладачів «Повісті Тимчасових років». Пізніше за житіє включалися в різні книги - «Прологи», «Четьі-мінєї» (збірки, що містять житія святих, «Слова» і «Повчання», розташовані за ка­лендарному принципом, - відповідно до днів пам'яті каж­дого святого), «Патеріки» (збірки, в яких описувалися окремі епізоди життя і діяння подвижників, - ченців, відлюдників - який-небудь одній місцевості). Особливою любов'ю у російських людей користувався той, що склався в XII-XIV вв. Кие-Во-печерський патерік, в якому описувалися діяння ченців Києво-печерської лаври.

У жітіях росіян святих виразилися три основних нацио­нальных ідеалу людської поведінки: добровільний крот­кий і страждаючий мученик-страстотерпец в ім'я ідеї, що не опирається пригнобленню і смерті (Борис і Гліб); суворий аскет, що живе в самоті і виявляє об при цьому велику силу духу і розуму (Антоній, Йосип Волоцкий); покірливий радетель людського щастя, устроїтель і заступ­ник (Феодосії Печерський, Сергий Радонежський).

Житія «святих любили читати багато російських письменників XIX в. - Н.В. Гоголь, А.И. Герцен, Н.С. Лісків, Л.Н. Толстой. Сліди дії жітійного жанру ми можемо виявити в багатьох їх творах - в «Шинелі» і «Вибраних місцях з листування з друзями» Н.С. Гоголя, в «Житії однієї баби» Н.В. Леськова, в «Народних розповідях» і «Отцеві Сергиі» Л.Н. Толстого, в «Братах Карамазових» Ф.М. Достоєвського, в розповідях А.П. Чехова.

Жанрові канони житія опинилися в російській культурі на­столько сильні і продуктивні, що продовжували існувати навіть в радянську епоху. Форму житія ми можемо побачити і в канонізованих біографіях В. Ульянова (Леніна), і в життєписі піонера-героя Павлика Морозова, і в романі про Павла Корчагине.Выдающиеся діячі православ'я і російська культура

Російська Православна Церква жила єдиним життям, еди­ными турботами з своїм народом. Служіння Вітчизні її вы­дающихся подвижників діяльно сприяло становленню патріотізма як цінній традиції російської культури.

На початку вересня 1380 р. князь Дмитро Донський отпра­вился в похід проти полчищ Мамая. Досягнувши Дону, Дмит­рий завагався: чи йти йому за річку назустріч Орді або чекати тут. І в цей час князь отримав грамоту: «Без жодного со­мнения, панові, з відвагою піди протіву лютування їх...». Ці слова належали Сергию Радонежському, основа­телю Троїце-сергиевой лаври, найближчому радникові і еди­номышленнику Дмитра Донського. Про справи, що творяться препо­добным Сергием, ми дізнаємося з його «Житія», що належить перу його учня і сподвижника, видатного письменника кінця XIV-початку XV в. Епіфанія, що прозвав Премудрим. Из­вестно, що, перш ніж виступити в похід, князь Дмитро заїжджав в монастир до преподобного Сергию, який, благо-славів його, передбачив успіх в битві і відпустив з військом двох ченців - Пересвета і Ослябю.

Перемога на Куликовому полі була не просто військовим под­вигом. Вона була торжеством етнічного самосознанія. Куліковськая битва стала символічним завершенням духовного звільнення російської людини. Покоління Сергия Радонеж­ского було поколінням людей, вперше після довгих десятиле­тий ярма тих, що відчули себе вільними. Серед друзів і однодумців Сергия ми можемо назвати і князя Дмит­рия, і хрестителя зирянськой землі Стефана Пермського, і ве­личайшего староруського художника Андрія Рубльова, і писа­теля Епіфанія Премудрого.

Преподобний Сергий Радонежський, великий святий Пра­вославной Церкви, був людиною широкого кругозору і боль­шой державної прозорливості. Він енергійно способст­вовал об'єднувальній політиці московських князів, вніс внесок до розвитку культури свого часу і народної нравст­венности. Справу, якій служив Сергий, продовжили пред­ставители декілька подальших поколінь російських людей, а його ім'я вийшло за межі того часу, в який він жив.

Діяльність Сергия по духовному збиранню і нравст­венному вихованню російського народу надала величезне воздей­ствие на свідомість російських людей. Сергий реформував неко­торые церковні обряди і літургійно переосмислив празд­ник Святої Трійці (на честь якої він і назвав свою оби­тель), перетворивши його із старозавітного П'ятидесятника в Трійцю Жівоначальную, що містить в собі таємницю передвічного світла, свята «для вибраних» в свято для «всіх званих». Трійця Жівоначальная була для Сергия і символу єднання російських людей (що перемагає «ненависну ворожнечу миру цього»), символом взаємної любові Бога і людини. У цьому він бачив основу світопорядку, структуру миру і його гармонію як ос­новное почало. Трійця розкриває тісний зв'язок великих і малью фактів буття. Як писав, відтворюючи думку Сергия, його біограф Епіфаній Премудрий, «трічисленноє число паче інех інших чисел болши є зело чтомо, скрізь бо троєчисленноє число всьому добру почало». » Сергий був найбільшим будівельником і організатором російської культури. Коханими його авторами були святитель. Григорій Богослов, синайський відлюдник Іоанн Лествічяїк - автор знаменитого керівництва до чернечого життя «Лествіци», «вчителі Церкви» Василь Великий і Іоанн Златоуст. У заснованому монастирі Сергием була зібрана обширна бібліотека. Почало їй поклав сам Сергий, ко­торый прийшов на місце майбутнього монастиря, в дрімучий ліс, «в пустель», маючи при собі дві книги: Псалтир і Євангеліє. Пізніше монастир став найбільшим культур­ным центром, місцем виробництва рукописних ікон і книг. Ігумен Сергий схвалював заняття ченців читанням, піклувався про створення бібліотеки, яка продовжувала попол­няться і при його наступниках.

З ім'ям Сергия зв'язане і ще одна найбільша подія російської культури. Саме за замовленням Сергия Андрій Рубльов створив свою геніальну ікону «Трійця», виразив в ній ду­ховный ідеал староруської людини - красу гармонич­ной, «соборному» життю.

Отець Павло Флоренський, роздумуючи про рубльовськой «Трійцю», писав: «Зі всіх філософських доказів буття Божія наи­более переконливо звучить саме те, про не яке навіть упо­минается в учебниках... «Є «Трійця» Рубльова, отже, є Бог».Русское мистецтво і православна віра

Російське мистецтво і православна віра впродовж багатьох століттях йшли рука в руку. Майже сім сторіч (а це дві третини історичного шляху Російської держави!) мистецтво раз­вивалось в рамках, встановлюваних релігією. Тісно пов'язані з релігійним каноном були перші світські романи і повес­ти, що виникли в XVII в. (назвемо хоч би «Житіє протопопа Авакума», що стало, по суті, першим російським романом), пер­вые драми («Комедія притчі про Блудного Сина» З. Полоцкого) і вірші (його ж «Вертоград Багатоколірний»), перші портретні зображення царів («парсуни») і перші лубки.

В цілому починаючи з кінця XVII в. у російській культурі, як і в культурі інших європейських народів, починається процес секулярізациі. На російському грунті він здійснювався небезбо­лезненно, супроводжувався складними колізіями.

Розділення мистецтва і релігії, що відбулося на початку XVIII в. унаслідок проведених Петром I реформ, стало найбільшою трагедією російської культури. Воно мало сумні наслідки як для Православної Церкви (вони віддалилася від значної частини російської інтелігенції), так і для искусст­ва - літератури, живопиши і музики (які втратили частину позитивних цінностей, виражених в релігійних ідеалах).

У XIX в. у російській культурі достатньо чітко позначилися дві ідейні течії. Одне було пов'язано з традиційними духовними цінностями, втіленими в православній вірі; інше - з ліберальними цінностями західної культури. Пер­вое течію орієнтувало суспільство на повільне, постепен­ное розвиток, заснований на дотриманні національних тради­ций; друге - на швидку модернізацію,

реформи, які повинні були зближувати Росію із Західною Європою.

В принципі, в нормальних умовах обидві тенденції долж­ны були б доповнювати один одного, проте в Росії вони вызва­ли протистояння в суспільстві, привели до трагічних кон­фликтам, заснованим на взаємному нерозумінні. У житті В.Г. Белінського, наприкладбули періоди віри і воинствую­щего безвір'я. У суспільстві робилися спроби релігійного синтезу, принципів православ'я з католицизмом або протестантизмом (релігійні пошуки В.С. Соловьева). Тра­гичность цього конфлікту добре виразив П.Я. Чаадаєв в сво­их «Філософічних листах».

Протистояння двох ідейних течій було помітніше в російській публіцистиці і критиці. Ця полеміка між славя­нофилами, або почвенникамі з одного боку, і «західниками», революціонерами-демократами або народни­ками (а пізніше і марксистами) - з іншою.

Менш помітним було протистояння в самому мистецтві: конфлікти між письменниками, художниками і композиторами часто визначалися особистими взаєминами, а вже потім набували ідеологічного забарвлення. Відмінність між ними більшою мірою виявлялася в переважанні отри­цающего або затверджуючого пафосу творів Останній частіше бував пов'язаний з релігійними цінностями. Та все ж, як правило, російські діячі культури прагнули в своєму творче­стве поєднувати обидва типи цінностей.

Не дивлячись на зовнішній відрив мистецтва від християнства в його церковнобитовом облічий, саме християнство потрібно визнати одним з найважливіших джерел характерного для російського мистецтва етичного ідеалу. З цього джерела черпали натхнення і сили письменники і художники, компози­торы і мислителі. Слідуючи цій тенденції, російська культура, на наш погляд, не поривала з своїми християнськими истока­ми, а, навпаки, харчуючись від них, несла суспільству величезні етичні сили,

полонить розуми і серця тих, хто залишався глухий до церковної проповіді.

На наше переконання, на протязі і XVIII-XX вв. російська література, живопис і музика неодноразово пыта­лись повернутися до втраченого синтезу релігії і мистецтва. До такого виводу ми приходимо на підставі дослідження творчості ряду російських художників. Релігійні по своєму походженню мотиви, сюжети і образи можна обнару­жить і в творчості всіх значних майстрів художест­венного слова XVIII-XX вв. Інтереснпро, що за наявності сильних західних впливів, при відриві, що здається, від пра­вославных коріння ця література опинилася достовірно рус­ской, християнською і багато в чому православною. Людина, про яку вона говорить, - християнин, і навіть не в сенсі його приналежності до Церкви або духовно-етичного стану, а в сенсі тих цінностей, які були для нього основними.

Як відомо, А.С. Пушкін в своїй духовній еволюції пройшов шлях від безбожника до християнства і православ'я. У зв'язку з цим цікава оцінка російським релігійним мыслите­лем XX в. Г.П. Федотовим його «Капітанової дочки» як са­мого християнського твору в світовій літературі. Як відомо, ніякої специфічної релігійної проблематики в повісті не немає. Проте при уважному читанні легко обнару­жить, що в основі твору лежить християнський підхід до людини і до всіх подій, що відбуваються, тут, як в се­мени, закладені ті цінності, які пізніше розцвітуть і раз­множатся в російській літературі, складуть її духовно-іравственний ідеал: жалість, співчуття до людської долі, тиха, ненав'язлива краса чесноти.

Християнські ідеї були особливо близькі Н.В. Гоголеві. Улюбленим читанням письменника були релігійні твори Єфрема Сиріна, Тихона Задонського, Дмитра Ростовського. Читав він і староруські житія, і проповіді, і книгу «Златоуст». Як і багато інших російських письменників. Гоголь пы­тался передати в своїй творчості православний морально-етичний ідеал, прагнув розкрити універсальні воплоще­ния добра і зла і наполягав саме на такому трактуванні своїх Творів.

З цінностями християнської віри був пов'язаний задум тритомної поеми Гоголя «Мертві душі». Автор разом з читачем і героями повинен був пройти шляхом духовного відродження з «пекла» (перший том) в «чистилищі» (другий том) і далі - в «рай» (том третій). Передбачалося, те слово «мертвий» *в назві поеми указуватиме на неминуче прийдешнє відродження: душа насправді не може померти і повинна воскреснути. Розділи «Мертвих душ» - це своєрідні сходинки духовних «сходів», по яких йде читач.

Проте задум поеми «Мертві душі» виявився дуже грандіозним навіть для геніального письменника. Гоголь прагнув написати таку дохідливу і переконливу книгу, яку б обов'язково прочитала кожна російська людина, а прочитавши, зрозумів, що так, як він жив раніше, тепер жити не можна, і повністю змінив би своє життя. Звідси і духовна криза письменника:

яким би хорошим не був другий том, він все одно не міг повністю задовольнити художника - адже його метою, по суті, було створення чогось схожого на нове Євангеліє (книги, ме­няющей життя народів!) - Євангеліє від Миколи Гоголя.

У іншому творі, «Вибраних місцях з листування з друзями». Гоголь спробував розкрити свої власні 'ду­ховные шукання (твір створювався в період роботи над другим томом «Мертвих душ») і показати російським людям шлях особистого самовдосконалення. При цьому письменник прагнув досягти єдності слова-одкровення (благовестія) у слова.-проповеди, що пояснює одкровення. У «Вибраних місцях» Гоголь органічно з'єднав сповідь і проповідь, слово мирське і слово релігійне.

Перу Гоголя належали і власне релігійні про­изведения («Роздуми про Божественну Літургію»). Осмыс­ливая православне богослужіння, таїнства сповіді і при­частия, письменник прагнув розкрити вищий сенс церковних обрядів.

Досліджуючи творчість Н.В. Гоголя, російські філософи і критики нерідко відзначали його пророчий (і навіть апокаліп-тічеський) характер, тобто віддзеркалення майбутнього Росії. Бачили вони в нім і вираз одвічної боротьби Бога і диявола. На думку великого російського філософа Н.А. Бердяєва, в своїх творах Гоголь зумів розкрити основні хвороби ду­ховной життя Росії. Російський мислитель і письменник Д.С. Мережковський підкреслював важливість зображення в про­изведениях Гоголя боротьби людини з бісом: «Бог є беско­нечное, кінець і початок сущого; біс - заперечення Бога, а сле­довательно, і заперечення нескінченного, обітрицаніє всякого кінця і початку; біс є почате і нескінчене, яке видає себе за безвладне і нескінченне; біс - нуменаль-ная середина сущого, заперечення всіх глибин і вершин - веч­ная площина, вічна вульгарність». По думці Мережковського, два головні герої Гоголя - Хлестаков і Чичиков - є ипо­стаси саме такого «середнього» і вульгарного біса.

Російські письменники часто зверталися до євангельських сюже­там. Євангельські сюжети і мотиви можна виявити навіть в тих творах, які по своїх ідеях вельми далекі від Священного Писання, наприклад, в романі Н.Г. Чернышев­ского «Що робити?» («хрістоподобная» фігура «особливої» людини Рахметова) або в романі М. Горького «Мати» (Богородиця, що віддає свого сина в жертву для порятунку людства).

Спроби створення нового варіанту Писання, яке могло б стати Заповітом російських людей, робили багато російських письменників. Можна пригадати спробу Л.Н. Толстого повернутися до первоїстокам християнства і створити свою версію Євангелія («Краткоє виклад Євангелія»; «Учення Христа, викладене для дітей») або своєрідний задум створення Третього Заповіту - заповіту Бога Духу Святого, що виник у Д.С. Мережковського і З.Н. Гиппіус.

Душевний переворот, викликаний зміною відношення до релігії, пережили багато російських художників. У їх числі Л.Н. Толстой і Н.Н. Ге, що прийшли до нового розуміння от­ношений релігії і мистецтва в 80-і рр. XIX в. Ці роки стали нетривалим періодом стабілізації російської культури, коли відбулося коротке примирення основних противоборст­вующих сил. І звернення до релігійних цінностей було на даному етапі цілком закономірним.

Духовні пошуки Л.Н. Толстого виходили за межі ор­тодоксального православ'я і багато в чому наближалися до про­тестантизму (трактат «В чому моя віра?»). Але в той же час багато його ідей були співзвучні пошукам російської культури. Примітно, що в своєму філософському трактаті «Що таке мистецтво?» Толстой як найважливіша ознака подлин­ного витвору мистецтва називав его зв'язок з релігією. Суть мистецтва він бачив в єднанні людей з Богом і між собою, а у відході нового мистецтва від віри і у втраті їм всемірності убачав ознаки «поганого мистецтва». «Искус­ство майбутнього», по думці Л.Н. Толстого, повинно повернутися до первинного синтезу і здійснювати «вищу релігійну свідомість людей» з метою їх «братського єднання».

Показове відношення Л.Н. Толстого до творчості Н.Н. Ге, яке опинилося багато в чому співзвучно ідеям писате­ля. У 80-і рр. художник створив цикл картин на євангельські сюжети. Біблейські образи допомагали Ге доторкнутися до выс­шей духовній правді. От як характеризував його картину «Що є істина?» («Христос перед Пілатом») Л.Н. Толстой: «Дос­тоинство картини... у тому, що вона правдива... у самому настоя­щем значенні слова... Епоху ж в християнському живописі ця картина проводить тому, що вона встановлює нове от­ношение до християнських сюжетів». Суть і актуальний сенс цього «нового відношення» Толстой бачив не в отноше­нии до Христа як до Бога або до історичної особи, а в «боротьбі етичної, розумної свідомості людини, прояв­ляющегося в неблискучих сферах життя, - з переказами витонченого і добродушного, і самовпевненого насильства, по­давляющего це свідомість».

Дія релігії на російську літературу не ограничива­лось православ'ям. Ми вже згадували про факти проникнове­ния в російську культуру окремих католицьких (П.Я. Чаадаєв і В.С. Солов'їв) і протестантських (Л.Н. Толстой) ідей. У кон­це XIX в. у російську літературу досить активно сталі прони­кать ідеї мусульманською і буддійською релігійних систем. Про це свідчить і згаданий вище трактат Л.Н. Толстого «Що таке мистецтво?», у якому етичні цінності буддизму, мусульманства і конфуціанство рассмат­ривались в одному контексті. Дія Корану можна обна­ружить в творчості Ф.М. Достоєвського. Проте найбільш по­пулярными у вказаний період були буддійські сюжети. До них неодноразово зверталися і Л.Н. Толстой, і С.Я. Надсон і Н.М. Мінський, і Д.С. Мережковський. Як правило, це бы­ло пов'язане з прагненням по-новому поглянути на проблему, вчинок і його етичний наслідок, а також із спробою знайти східне коріння в російській культурі.Російське життя і мистецтво

Російське життя, російський побут були в XIX в. тісно пов'язані і з мистецтвом, і з релігією. Все це наповнювало їх високою ду­ховностью і доцільністю, що виявлялося і в системі освіти, і в сімейних відносинах, і в проведенні рус­ских релігійних свят.

Прекрасний опис побуту російської сім'ї, яким він був в 80-і рр. XIX в., залишив письменник И.С. Шмельов. У своїй книзі «Літо Господнє. Свята - Радощі - Тужи» письменник відтворив атмосферу, що панувала в їх будинку. Соління огірків на Покрив, освячення яблук в день Перетворення Господня, хрістосованіє до Великодня, чудова Масниця, влаштовувана ста­ричком в Зарядье, берізки в церкві в трійцю - всі ці прикмети свят свідчать об можливості синтезу, примирення побуту, щиріше за віруи і краса. Дитяче воспри­ятие чітко виявляє суть відтвореної письменником картини минулого: «Здається мені, що на нашому дворі Христос. І у корівнику, і в стайнях, і на погребіце, і скрізь. У чорному хрестику від моєї свічки - прийшов Христос. І все - для Нього, що робимо. Двір чисто виметений, і всі куточки підчищені, і під навісом навіть, де був гній. Незвичайні ці дні - пристрасні, Христові дні. Мені тепер нічого не страшно: прохо­жу темними сіньми - і нічого, тому що скрізь Христос».

Ось це саме відчуття - «скрізь Христос» - і було ос­новой стабільності і світопорядку. Зникнення його в созна­нии людей і мистецтві неминуче вело до негативних последст­виям як для суспільства, так і для культури.Ідеологія і релігія

Релігійні форми міцно увійшли до російського побуту і рус­скую культури. Навіть у ті періоди, коли як государст­венной ідеологія виступав атеїзм, релігія впливала на свідомість людей. Зміст, привнесений новою ідеологією, неминуче утілювався в старих формах. Іногда нові явле­ния носили пародійно-гротесковий характер, як, наприклад, святкування «комсомольського Великодня» або «комсомольського Різдва», в яких православні обряди були кощунст­венно вивернули навиворіт (що підтверджувало християнські уявлення про диявола як про мавпу Бога). Частіше можна говорити про офіційне, серйозне (і, можливо, цілком усвідомленому) використання старих культових форм для утвер­ждения нової ідеології, що претендувала на те, щоб стати, по суті, релігією.

Галереї портретів В. Ульянова (Леніна) і членів Полит­бюро ЦК КПРС в парткомах і райкомах відтворювали ико­ностас; з'їзди партії нагадували церковну літургію, під час якої генеральний секретар, подібно до патріарха в храмі, вимовляв ритуальну проповідь. Швидкість проникно­вения комуністичної ідеології в свідомість народу багато в чому пояснюється її релігиоподобностью: змінивши об'єкт преклоняння, вона використовувала багато колишніх обрядів. Ре­лигиозный характер носило шанування И.В. Джугашвілі (Сталіна).Вера в комунізм замістила в свідомості ряду людей віру в Бога.Проблема взаємодії культури і релігії

Взаємини російського мистецтва і релігії не завжди були такими ідилічними і безхмарними, якими їх обри­совал И.С. Шмельов. У історії російської культури були перио­ды, коли вона прагнуло відійти, відокремитися від релігії і

Православній Церкві (причому так було не тільки в XX в.!). Можна з жалем відзначити і факти протилежного роду, коли окремі церковні діячі намагалися запре­тить деякі твори або цілі види мистецтва, форми культурної діяльності. Пригадаємо, наприклад, гоне­ния скоморохів в XVII в., або відлучення від Церкви письменника Л.И. Толстого. Істини ради відмітимо: він і сам відійшов від неї, написавши «Критикові догматичного богослів'я», а Церква сво­им анафемствованієм лише констатувала цей факт.

Як правило, конфлікти між Російською Церквою і дея­телями культури траплялися саме тоді, коли деякі церковні ієрархи починали через обставини заніматься політикою і захоплювалися адміністративною стороною справи.

Складний, наповнений трагічними конфліктами і про­тивостояниями шлях російської культури демонструє як неиз­бежность, безповоротність процесу розділення релігії і ис­кусства, так і неможливість їх повного і остаточного роз'єднання. Характер зв'язків мистецтва і релігії може су­щественно змінюватися, але вони постійно знаходяться у взаимо­действии.

Проблема взаємодії культури і релігії актуализиру­ется, як правило, в найбільш складні, критичні моменти, коли суспільство випробовує потреба в перегляді і обнов­лении своїх духовних основ. Підтвердженням такого виводу може служити російська історія впродовж більш ніж ты­сячелетнего свого існування, у тому числі і в останнє десятиліття XX в.

Кінець 80-х-90-е рр. XX в. ознаменувався бурхливим зростанням інтересу до релігії в російському суспільстві. Збільшення числа віруючих, повернення Церкві зруйнованих храмів і мо­настырей, їх відновлення і будівництво нових - все це характерні прикмети російського життя в кінці другого тисячоліття. Великими тиражами стала виходити різна релігійна література. Були перевидані роботи російських релігійних філософів (НА. Бердяєва, С.Н. Булгакова, И.А. Ільіна, Д.С. Мережковського, В.С. Соловьева, ПА. Флоренського, Г.В. Флоровського і ін.), твори росіян ре­лигиозных письменників (Б.К. Зайцева, И.С. Шмельова), твори письменників-класиків (Н.В. Гоголя, Ф.М. Достоєвського, Н.С. Лес­кова, Л.Н. Толстого), що піднімають питання релігії. Усили­лось дія релігії і на творчість сучасних письменників, в творах яких зачіпаються біблейські прит­ри (Ч. Айтматов) і біблейська символіка.

Висновок

Десятиліття «атеїстичного» розвитку російської радянської культури, природно, не могли пройти для суспільства дарма. Зникли зв'язки, що створювалися сторіччями, між православною релігією і мистецтвом, неповоротно руйнувався побут, описан­ный И.С. Шмельовим, практично зникли традиції народних релігійних свят.

Наслідком втрати національних релігійних традицій можна вважати і що відбувалася в 90-х рр. XX в. бурхливу аме­риканизацию російської культури (культура як би втратила им­мунитет), а в якійсь мірі і посилення аморальності. Про­никновение чужорідних вірувань навряд чи заповнить ті ста­билизирующие почала, які з часів Хрещення Русі оп­ределяли розвиток національної культури.

Відновлення традиційних і естествен­ных для російської культури зв'язків між побутовою культурою, мистецтвом і релігією - процес, від якого багато в чому зави­сит майбутнє нації. Але для цього необхідні тривалі і напружені зусилля.

Список використаної літератури

1. Аверинцев С.С. Хрещення Русі і шлях російської культури // Контекст - 90. - М.: Наука, 1990

2. Давыдова Н.В. Євангеліє і староруська література: Навчальний посібник для учнів середнього віку. - М., 1992.

3. Златоструй. Стародавня Русь. Х-Х1П вв. / Сост., автор. текст, коммент. А.Г. Кузьміна, А.Ю. Карпова. - М., 1990.

4. Иванова С.Ф. Введення в храм Слова: Книга для читання з дітьми в школі і удома. - М., 1994.

5. Ізборник: Збірка проїзв. літ. Стародавній Русі. - М., 1969.

6. Концевич И.М. Здобувається Духу Святаго в шляхах Стародавньої Русі. - М., 1993.

7. Лихачев Д.С. Земля рідна: Книга для учнів. - М., 1983;

8. Лихачев Д.С. Поетика староруської літератури // Ізбр. роботи: У 3 т.

- Л., 1987. Т. 1.

9. Федотов Г.П. Святі Стародавньої Русі / Предісл. Д.С. Ліхачева і А.В.

Мене. - М., 1990.

10. Шмелев И.С. Літо Господнє // Вибране. - М., 1989.

Авіація і космонавтика
Автоматизація та управління
Архітектура
Астрологія
Астрономія
Банківська справа
Безпека життєдіяльності
Біографії
Біологія
Біологія і хімія
Біржова справа
Ботаніка та сільське господарство
Валютні відносини
Ветеринарія
Військова кафедра
Географія
Геодезія
Геологія
Діловодство
Гроші та кредит
Природознавство
Журналістика
Зарубіжна література
Зоологія
Видавнича справа та поліграфія
Інвестиції
Інформатика
Історія
Історія техніки
Комунікації і зв'язок
Косметологія
Короткий зміст творів
Криміналістика
Кримінологія
Криптологія
Кулінарія
Культура і мистецтво
Культурологія
Логіка
Логістика
Маркетинг
Математика
Медицина, здоров'я
Медичні науки
Менеджмент
Металургія
Музика
Наука і техніка
Нарисна геометрія
Фільми онлайн
Педагогіка
Підприємництво
Промисловість, виробництво
Психологія
Психологія, педагогіка
Радіоелектроніка
Реклама
Релігія і міфологія
Риторика
Різне
Сексологія
Соціологія
Статистика
Страхування
Будівельні науки
Будівництво
Схемотехніка
Теорія організації
Теплотехніка
Технологія
Товарознавство
Транспорт
Туризм
Управління
Керуючі науки
Фізика
Фізкультура і спорт
Філософія
Фінансові науки
Фінанси
Фотографія
Хімія
Цифрові пристрої
Екологія
Економіка
Економіко-математичне моделювання
Економічна географія
Економічна теорія
Етика

8ref.com

© 8ref.com - українські реферати


енциклопедія  бефстроганов  рагу  оселедець  солянка