Головна
Банківська справа  |  БЖД  |  Біографії  |  Біологія  |  Біохімія  |  Ботаніка та с/г  |  Будівництво  |  Військова кафедра  |  Географія  |  Геологія  |  Екологія  |  Економіка  |  Етика  |  Журналістика  |  Історія техніки  |  Історія  |  Комунікації  |  Кулінарія  |  Культурологія  |  Література  |  Маркетинг  |  Математика  |  Медицина  |  Менеджмент  |  Мистецтво  |  Моделювання  |  Музика  |  Наука і техніка  |  Педагогіка  |  Підприємництво  |  Політекономія  |  Промисловість  |  Психологія, педагогіка  |  Психологія  |  Радіоелектроніка  |  Реклама  |  Релігія  |  Різне  |  Сексологія  |  Соціологія  |  Спорт  |  Технологія  |  Транспорт  |  Фізика  |  Філософія  |  Фінанси  |  Фінансові науки  |  Хімія

Жанрово-стилістична своєрідність романа "Т. Толстой Кись" - Зарубіжна література

ФЕДЕРАЛЬНЕ АГЕНТСТВО ЗА ОСВІТОЮ

ЕЛАБУЖСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТИСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА РОСІЙСЬКОЇ І ЗАРУБІЖНОЇ ЛИТЕРАТУРЫКУРСОВАЯ РОБОТА

ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНА СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНА

Т. ТОЛСТОЙ «КЫСЬ'Елабуга 2007

Зміст

Введення

1. Про стиль Тетяни Товстої

2. Визначення жанру романа

3. Стилістичні особливості романа

Висновок

Примітки

Бібліографія

Введення

Дебют Тетяни Товстої (р. 1951) в 1983 році відразу ж звернув на себе увагу критики. Її перший збірник розповідей, опублікований в 1987 році, викликав шквал рецензій в Росії і за рубежем. Вона фактично одностайно була визнана одним з самих яскравих авторів нового літературного покоління. На сьогоднішній день об'єм написаного про Товстої (десятки статей, монографія X. Гощило) в декілька раз перевищує об'єм її прози. Роман «Кись» - це один з найбільш яскравих її творів, спори про яке продовжуються досі.

Роман «Кись» намагається відповісти на самі актуальні проблеми сучасного російського суспільства і культури, які ще не знайшли свого дозволу.

Про цього романа писали А. Немзер, Н. Іванова, Б. Парамонов і інші критики, були дані самі неоднозначні оцінки, починаючи від хвалебних і закінчуючи неприйняттям романа.

Метою даної роботи з'явилося визначити, в чому укладається жанро-стилістична своєрідність романа «Кись».

Для виконання цієї мети, в ході виконання роботи були поставлені і вирішені наступні задачі:

1) визначити жанр твору і виділити жанрові ознаки, на основі яких був зроблений висновок;

2) дослідити, які стилістичні особливості романа, які риси традиційні для авторського стилю і що привнесено нового.

Об'єктом дослідження в даній роботі буде бути роман «Кись», а предметом - власне його жанрові і стилістичні особливості.

Можна висунути гіпотезу про те, що роман «Кись» являє собою роман-антиупопию, сплав різних культурних шарів і традицій, широка интертекстуальность, характерна для постмодернистской прози.

Дана робота має наступну структуру: введення, де розкриті актуальність, цілі і задачі роботи; розділ 1. «Про стиль Татьни Товстої». Тут освітлюються головні відмітні особливості авторського стилю. Розділ 2. «Визначення жанру романа» присвячена розгляду жанру твору. У розділ 3. «Стилістичні особливості роман» а розглядається, як трансформувався стиль письменника в романові, які риси стилю малої прози Товстої виявилися в романові і що є новим. Робота так само містить висновок, примітки і бібліографію.

При виконанні роботи основними методами дослідження стали аналіз, узагальнення, порівняння, зіставлення, порівняно-історичний метод, историко-функціональний.

1. Про стиль Тетяни Товстої

Як відмічають критики, Товста уразила читачів не змістом своїх розповідей, а вишуканою складністю і красою їх поэтики. Звертає на себе увагу демонстративна сказочность її поэтики. Ця межа особливо помітна в розповідях про дитинство, таких, «Любиш - не любиш», «На золотому крильці сиділи», «Побачення з птахом». Для дітей в її розповідях обличчя казки і є особа, ніякого зазора між фантазією і реальністю не виникає. У Товстої сказочность, передусім, безперервно естетично-дитячі враження, підпорядковуючи все, навіть страшне і непідвладне естетичній домінанті. Важливо відмітити, що саме сказочность додає стилю Товстій особливого роду праздничность, що кається, передусім, в несподіваних порівняннях і метафорах. Метафори Товстої театрализованно оживляють все навколо.

У всій прозі Товстій абстрактні поняття, що надокучили речі, деталі небагатого міського пейзажу, так вільно натхненні автором, неодмінно попадають в унісон з внутрішнім станом персонажа. Ці що оживається картини, що нагадують барочные алегорії, говорять про героя навіть більше, ніж всезнаючий автор, вони стають инобытием людської душі, вони як би кричать: ми - це також ти!

Як бачимо, сказочность у Товстої набагато ширше за власне фольклорну традицію. Вона парадоксально підкреслює вымышленность, святкову фантастичність як що спочатку відкриваються дитині, а отже, самих справжніх рис реальності. За логікою прози Товстої, казки дитинства багато в чому адекватні казкам культури - на зразок тих, якими живе Марьіванна, або Симеонов з розповіді «Ріка Оккервіль», або Соня, або Мила Шура, або Петер з однойменних розповідей. Казкове мироотношение з'являється в цих розповідях як універсальна модель творення індивідуальної поетичної утопії, в до торою єдино і можна жити, врятовуючись від самотності, житейстейской невпорядкованості, кошмара коммуналок і т.д., і т.п.

Як правило, у Товстої саме в концовке новели виявляється розходження між Автором і любимим героєм. Крім «Факіра», такі фінали можна знайти в «Петерсе», «Ріці Оккервіль», «Колі», «Милій Шуре», «Полум'ї небесному», «Сонамбуле в тумані». Концовка завжди дуже показова для форми художньої цілісності, вибраної автором. Прихильність Товстої саме цим прийомам в фіналах розповідей можна пояснити прагненням автора відмінити безвихідну ситуацію життя чисто літературними коштами (цю думку найбільш послідовно розвиває М. Золотоносов) [1, з. 34] Однак же є і інакша логіка. Оскільки кожний з героїв Товстої живе в створеній ним реальності (все одно, міфологічної або казкової по своїй семантиці), то свідомість автора виявляється родинній свідомості героїв. Концовки, в яких голос Автора виходить на перший план, не протистоять свідомості героїв, а як би вбирають їх в себе, як деяка загальна філософія творчості вбирає в себе його окремі випадки, збагачуючись і ускладнюючись завдяки цій частковості. Мир в прозі Товстій з'являється як нескінченна безліч суперечних казок про мир, умовних, знаючих про свою умовність, завжди фантастичних і тому поетичних. Відносну цілісність цій калейдоскопічно строкатій картині додають мови культури - також різні і суперечливі, але проте засновані на некой єдиній логіці творчості, за допомогою яких ці казки безперервно створюються і відтворюються кожною людиною, в кожну мить його життя. Краса взаємних перетворень і переливів цих казок і дозволяє вдячно посміхнутися життю - що біжить мимо, байдужої, невдячної, обманної, глумливої, безглуздої, чужої - але прекрасної.

Така філософія знімає модерністське зіставлення самотнього творця живої індивідуальної реальності - натовпу, що Рве безособовими, а тому мертвими, стереотипами. Зрозуміло, джерела цієї трансформації в пізніх версіях модернізму і, особливо, модерністській метапрозы. Метаморфоза культурних міфів, що Відбувається в прозі Товстій в казки культури не тільки долає иерархичность модерністської свідомості, але і знімає його трагізм. Трагізм нерозуміння, що розділяє творця гармонічних порядків і мир, що перебуває в стані хаосу і прагнучий підпорядкувати творця своєму безглуздому закону, зміняється самоироничным свідомістю, з одного боку, казкової умовності всяких спроб гармонізації, а з іншою - того, що і сам хаос освічений броунівським рухом що не розуміють один одного і примарних порядків, що накладаються один на одну.

2. Визначення жанру романа

Абсолютно новий поворот ця ж колізія придбаває в романові «Кись», початому ще в 1986‑м, але закінченому і опублікованому через 14 років - в 2000 році. Багато чим, що писало об «Киси», пригадалася формула «енциклопедія російського життя» і не тільки тому, що розділи романа позначені буквами старорусской азбуки, але і тому, що, як сформулював Б. Парамонов, «Тетяна Товста написала - створила - саму справжню модель російської історії і культури. Працюючу модель. Мікрокосм» [2, з. 14].

Проте, далеко не у всіх книга Товстої викликала аналогічний ентузіазм. А. Немзер найбільш виразно виразив точку зору опонентів «Киси» в своїй рецензії, побачивши в романові тільки коктейль з «мастеровитой імітації Ремізова і Замятіна», [3, з. 5], перепевов Стругацких, «сорокинского смакування мерзенностей» і газетного «стеба». А К. Степанян, протиставляючи «Кись» розповідям Товстої, затверджує, що в романові «точка зору автора перемістилася: вона стала спостерігати своїх героїв зовні, вони стали для неї об'єктом, об'єктом іронії. Звідси і «головна» побудова її антиутопии (і за задумом, і по структурі), і холодна издевка над пізнаваними або типізованими особистостями, ситуаціями, образами вітчизняної історії, і безбарвна, лише іноді виблискуючий блискітками-нагадуваннями про колишню пишність, мова» [4, з. 217].

Основна стильова ознака романа «Кись» - це його интертекстуальность. Об интертекстуальности романа пишуть Б. Парамонов, А. Немзер і інші критики. Як і в розповідях, в романові «Кись» Т. Толстая використовує форми, що все є интертекстуальности, і цей факт освітлюється дослідниками в трьох аспектах: 1) визначення жанру романа; 2) апеляція його до різних форм фольклору; 3) відображення интертекстуального запозичення в язиковому плані.

Жанр романа визначається критиками Ю. Латиніной і інш. як «антиутопією». Однією з основ служить той факт, що Т. Толстая описує життя після катастрофи, а «писати про життя після катастрофи або біля катастрофи в XX віці звично, і твори ці традиційно рахуються по відомству наукової фантастики або її майже незалежного подвигу, що іменується антиутопией». На думку інших критиків, роман «Кись» не є «чистою» антиутопией. Наприклад, Н. Іванова заявляє, що Т. Толстая «не антиутопию чергову пише, а пародію на неї», що вона з'єднала антиутопию «інтелектуальну» з російським фольклором, з казкою, «наукову фантастику» з «пекучим» газетним фейлетоном: тобто массолит з елітарною, вишуканою прозою». Н. Лейдерман і М. Ліповецкий прямо затверджують, що Товста не прогнозує майбутнє, тому «Кись» ніяка не антиутопія. Товста на їх думку, блискуче передає сьогоднішню кризу мови, посткомуністичний розпад ієрархічних відносин в культурі, коли культурні порядки радянської цивілізації звалилися, хоронячи заодно і альтернативні, приховані всередині антирадянські культурні ієрархії.

Критик Л. Беньяш також визначив жанр романа як антиутопию, роман-попередження.

Деякі критики вважають, що сам жанр романа двойствен, амбивалентен. Він може бути як утопією, так і антиутопией, дивлячись по тому, які проблеми розглядаються в романові.

Ми ж вважаємо, що роман «Кись» - це все-таки антиупопия. У перекладі з грецького «утопія» означає «місце, якого немає». У тлумачному словнику С.І. Ожегова це слово визначається як «щось фантастична; нездійсненна, нездійсненна мрія». Чи Можна те, що описується в романові назвати мрією? Ми думаємо, що навряд чи мир мутантів і «перерожденцев» можна вважати мрією. Задача антиупопии - попередити мир про небезпеку, застерегти від невірно вибраного шляху. У романові Т. Толстой міститься декілька таких попереджень. Перше з них - попередження екологічне. У Росії стався Вибух. (Книга писалася починаючи з 1986 року, тому природно виникає асоціація з Чорнобильською катастрофою.) Років через двісті-триста після цього читач попадає в деяке невелике поселення, оточене кріпосним тыном зі сторожовими вежами. У поселенні живуть люди-мутанти - схоже, колишні москвичі і їх нащадки. Десь за межами поселення мешкають точно такі ж люди-мутанти.» А хто після Вибуху народився, у тих наслідки інші, - всякі. У кого руки немов зеленою мукою обметені ..., у кого зябра; у інакшого гребінь півнячий али ще чого». [5, з. 10]. Причина таких «чудес» - легковажна поведінка людей, «неначе люди грали і догралися з АРУЖЫЕМ». Тут міститься пряма вказівка на актуальну проблему сучасності - гонку озброєнь, накопичення атомної зброї, проблему нестабільності світу.

Друга, не менш значуща проблема, та, що підіймається в романові «Кись» передусім цікавий змістовна сторона. Головна проблема романа «Кись» - пошук втраченої духовності, внутрішньої гармонії, втраченої спадкоємності поколінь. З цією думкою важко не погодитися, оскільки доля головного героя в романові пов'язана з пошуком «азбуки» - того справжнього значення життя, яке йому так і не вдається знайти. Тісно пов'язана з цим і проблема історичної пам'яті. Микита Іванович, що розставляє стовпи з табличками «Арбат», «Садове кільце», «Кузнецкий міст» намагається таким чином зберегти для нащадків частинку минулого, пам'яті, історії.

Критик Б. Тух вважає, що в романові «Кись» можна виділити три «кити»:

проблема ідеології, культури і інтелігенції.

Н. Лейдерман і М. Ліповецкий вважають, що в романові відбувається деяке забуття: в свідомості Бенедікта немає історії, а тому - всі є остання новинка. Той факт, що «голубчики» їдять мишей, засуджуючи «мишу - наше багатство», «миша - наша опора», говорить про свідоме підкреслення цього забуття, оскільки в античній міфології миша була символом забуття, і все, до чого миша торкалася, зникало з пам'яті.

Через те, що традиція і історія перервані, що їх кожний раз пишуть наново, що залишилися тільки імена речей, а суть втрачена, людина постійно відчуває, по справедливому зауваженню Д. Ольшанського, деяку «кажущность», неспроможність реальності». А почуття «кажущности», «неспроможність» реальності, постійно штовхає людину до руйнування, а не творення. Показове звернення Бенедікта до повелителя Федору Кузьмічу: «Злазь, скидавайся, проклятий тиран-кровопивець, - красиво закричав тесть. - Зсадити тебе прийшли!. Розвалив всю державу до чертовой бабусі. У Пушкина вірші украв!» [5, з. 217].

У романові «Кись» Т. Толстая також підіймає проблему інтелігенції, проблему, істотну для будь-якого народу.

На нашій думку, в романові «Кись» можна виділити три категорії представників інтелігенції. Першу категорію представляє Микита Іванич. Вони відновлюють культурні пам'ятники і проповідують минулі духовні цінності. Їх статус і вплив в суспільстві помітні, але, проте, їх доля приречена: їх спалюють в кінці романа. Перед нами своєрідне інакомовність, вказуюче відношення до інтелігенції в будь-яку епоху. До другої категорії можна віднести «голубчиков» - інтелігенти нового покоління, які зберігають «старопечатные» книги і виражають сумнів в правоті офіційної літератури, наприклад, Варвара Лукинішна. Їх доля також трагічна: Варвару Лукинішу вбиває Бенедикт, щоб відняти у неї книгу. До третьої категорії відноситься Бенедикт (якщо можна називати його інтелігентом) і подібні йому люди. Це ті, які ніби люблять мистецтво, а насправді, позбавлені живого почуття, почуття «братства, любові, краси і справедливості». Їх завжди використовує влада як знаряддя для досягнення власних цілей.

Ще одне застереження - небезпека, яку таять в собі тоталітарні системи. У поселенні панують доісторична дикість і цілком сучасне тоталитаристский свавілля. Федір Кузміч ставати навряд чи не богом, якого молитовно прославляють. Він самий мудрий, самий талановитий, самий сильний і тому подібне, хоч насправді це просто-напросто жалюгідний карлик. У державі все живу по указці, нормі, будь-яке відхилення вправо-вліво суворо карається. Тут можна провести паралель з антиутопией Е. Замятіна «Ми».

У романові «Кись» відбувається зміщення тимчасових і просторових структур, що так само характерно для антиутопии. Гіпотетичний час дії - невизначене майбутнє, місце містечко Федор-Кузмичск, бувша Москва. Тут також широко використовуються фантастика, символи, алегорії, гіперболи, стійкі мифологемы, архетипы.

3. Стилістичні особливості романа

Одна з головних стилістичних особливостей романа, як уже відмічалося - це його интертекстуальность.

Интертекстуальность романа «Кись» виявляється і в його апеляції до жанрів народної словесної творчості (легенди, народні казки і т.п.). Товста створює особливий казковий мир.

Головна особливість цього світу в тому, що фантастичне тут плавно переходить в природне, при цьому, правда, втрачаючи символ «чуда». Чудом же тут є природне для читача. Наприклад, в романові «Кись» «незвичайні» кури Анфіси Терентьевни були задушені жителями Федоро-Кузмичьска, хоч читач розуміє, що вони-то були абсолютно нормальні. Фантастичні початки, переплетені з реальністю в «Киси», нагадують «Майстра і Маргаріту» Булгакова, де мир реальний не відділений від миру фантастичного, вони - єдине ціле.

Один з таких легендарних образів - страшна Кись, розповідь про яку створена як народна легенда, наприклад, можна порівняти страшні розповіді об лісовиків, водяну і іншу нечисти, якою рясніє російський фольклор. Якщо ж говорити про значення цього образу, деякі дослідники вважають, що Кись - це поєднання всіх низовинних інстинктів в людській душі. Інші говорять, що Кись - прообраз російської мятущейся душі, яка вічно ставить перед собою питання і вічно шукає на них відповіді. Не випадково саме в хвилини, коли Бенедикт починає задумуватися про значення буття, йому здається, неначе до нього підкрадається Кись. Напевно, Кись - щось середнє між прообразом вічної російської туги (а Кись кричить в романові дуже тоскно, сумно) і людським неуцтвом. У російській людині ці дві якості чомусь дуже добре поєднуються. Живе, з чуток, в північних дебрях (так і хочеться додати: «в страшних муромских лісах»), заманює голубчиков в саму чащобу і коготком головну жилку витягає, і стає голубчик безпам'ятним - ось чого більше всього на світі боїться Бенедикт: цей страх навіть більше його страху залишитися взагалі без чтива. А ще, також з чуток, далеко на сході живе білий Княжий Птах Паулін з очима в підлогу-осіб і з «людським червоним ротом», і так-то вона себе любить, і так-то вона красою своєю любується, що голову повертає і всю себе обціловує. Їх образи неначе залишаються за рамками основного сюжетного оповідання, але згадуються настільки часто, що допитливий читач починає догадуватися: а уже чи не є Кись нематеріалізованим втіленням несвідомих людських страхів, а Княжий Птах Паулін - відображенням їх надій і підсвідомого прагнення краси життя? Отаке заломлене в уяві Пекло і Рай? У вигаданому ж Товстої мирі суспільство знаходиться на примітивному науковому рівні. Внаслідок Вибуху пошкодилася сама мова, пропала письменність, всі слова з абстрактним значенням і иноземного походження спотворені. У Федоре-Куэьмичске існують древні міфологічні уявлення про мир (віра в лісовиків, русалку, лико заговоренное, Рило, поетичний міф про Княжого Птаха Паулін).

Интертекстуальность втілюється також в язиковій площині тексту, в якому присутні майже всі язикові рівні: високий, нейтральний, розмовний і просторечный. На думку Н. Іванової, в романові «авторська мова навмисно витіснена словами героїв - сентиментальним (Бенедикт). Ось приклад такої мови: «З Бенедіктом в Робочій Хаті і інші писарі рядком сидять. Оленька, душечка, малюнки малює. Хороша дівчина: очі темні, коса русява, щоки - як вечірня зоря, коли до завтрему вітру чекаємо, - так і світяться. Брови - дугою, али, як тепер ведено буде кликати, коромислом; шубка заяча, валянки з підошвами - либонь сім'я знатна Як до Оленьке підступишся? Бенедикт тільки зітхає так скоса поглядає, а вона уже знає, лапушка: глазыньками моргне так головкою-то так затягне. Скромница» [5, з. 23]. Також присутня мова офіціозна (укази набольшего мурзы, а потім і Головного Санітара): «Ось як я є Федір Кузміч Каблуків, слава мені, Найбільший Мурза, довгих років мені життя, Секлетарь і Академік і Герой і Мореплавець і Тесляр, і як я є в непристанной про людей турботі, наказую...» [5, з. 67] Роман написаний і псевдонародним, стилізовано фольклорним: «Ось, отже, мимо їхньої слободи пробіжиш, кинеш чим али так - і на трясовину. За тиждень ржавь свіжа підросла, червонувата али як би з прозеленью. Її курити добре. А стара побурей буде, ту на фарбу али на брагу більше застосовують. Ось в суху листик дрібної ржавки напехтаешь, самокруточку скрутиш, в хату яку постукаєш, вогнику у людей спитаєш» [5, з. 32]. Нерідкі слова-монстри, такі як ФЕЛОСОФИЯ, ОНЕВЕРСТЕЦКРЕ АБРАЗАВАНИЕ РИНИСАНС і тому подібне, слова - обломки «старої мови» (мова образованщины). На нашій думку, тут можна убачати застереження, тривога за стан сучасної російської мови, яка може перетворитися в такого ж монстра без норм і правил. Що ж до синтаксису, то Н. Іванова вважає, що «синтаксис збуджений, бегучий, співучий, - всякий, крім впорядковано-сумовито-граматично правильного» [6, з. 41]. Ми можемо відмітити, що синтаксис тексту Товстої характерний для сказовой форми, де часто використовуються прості пропозиції і інверсія. Це синтаксис російського народного фольклору.

Для романа Т. Толстой характерне також змішення слів різних рівнів. На думку Е. Гощило: «змішуючи слова різних рівнів навіть в межах маленького словника, ми отримуємо стилістичний оксюморон, це проводить певний емоційний ефект. Ви отримуєте щось живе збудливе емоції. Хороші письменники працюють на певних зсувах між рівнями, постійно використовуючи їх комбінації. Індивідуальний стиль письменника передусім виявляється в цьому виборі, це - міра його смаку, почуття гармонійного балансу або навмисної дисгармонії» [7, з. 243]. Незважаючи на те, що в романові «Кись» присутня безліч интертекстуальных елементів, на наш погляд, не можна розглядати його як чисто гру автора з текстами. Интертекстуальность в цьому випадку є не самоціллю, а засобом, за допомогою якого Т. Толстая з'єднує все взаимосвязывающее в художній реальності воєдино, наслідуючи і пародіюючи їх для досягнення найбільшого художнього ефекту і іронічної сили.

Єдність творів Т. Толстой очевидна, виявляється передусім в стильовому плані. І розповіді, і роман Т. Толстой глибоко интертекстуальны: переробка теми, використання елементів «відомого» сюжету, явна і прихована цитация, аллюзии, ремінісценції, запозичення, пародія і інші прийоми присутні в обох жанрах. Як відмічає Б. Парамонов: «Тетяна Товста не те щоб змінила свою манеру, аж ніяк немає, але розвернула її у велику форму: написала романа» [2, з. 43]

Особливу роль в романові грає цитата. Можна сказати, що весь роман практично побудований на всіляких цитатах. Цитата тут виконує функцію і елемента пародії на культурне життя Федор-Кузмичска і самого Мурзи, з його претензією на геніальність, і служать культурними орієнтирами, грають роль аллюзий і ремінісценцій, даючи читачу широкий простір для роздумів над проблемами романа. І, дійсно, в тканину романа, створеного Т. Толстой, майстерно вплетені незліченні нитки явних і прихованих літературних цитат: від Біблії до Окуджави. Слепцы, тобто сліпі співаки, виспівують арії з «Кармен» і пісні Гребенщикова. Убогі думки головних героїв плавно чергуються з піднесеними рядками з Лермонтова, Цветаєвой, Мандельштама, Блоку, Пастернаку... Ім'я Пушкина, самий образ його, одинаково як і те, що їм написано, стоїть тут на особливому місці: від рефрену «, що набив оскому Пушкин - це наше все» до рукотворного пам'ятника йому, вирізаного Бенедіктом під керівництвом Нікити Іванича з деревини дубельта. Зазначений пам'ятник грає в романові ледве чи не саму важливу роль: і ідейну, і сюжетну, і композиційну. Безграмотні голубчики, тобто звичайні люди, прив'язують до його шиї вірьовки, що тягнуться до огорож, і розважують білизну. На перетині сюжетних ліній всенепременно виявляється дерев'яний ідол. Нарешті, стратити Нікиту Іванича повинні не де-небудь, а прив'язавши до дубельтовому тулуба Пушкина, щоб згоріли обидва, але хіба можна спалити Літературу і Традицію? Обидва, хоч і що неабияко обгоріли, залишаються живі відтепер і у веки віків.

Ця сцена, крім того, являє собою ремінісценцію античного міфа - міфа про птаха Фенікс, ніколи не вмираючої і що відроджується з полум'я, а так само біблійну легенду про воскресінню праведників і піднесення їх на небо.

Так само треба відмітити ще одну особливість тексту романа. Він рясніє авторським неологізмом: огнецы, ржавь, червыри, дубельт, кысь і так далі. Цей прийом так само пов'язаний з проблематикою романа. Товста таким чином показує, еволюцію суспільства і слова, з одного боку - створення нового, з іншого боку - забуття вже створеного. У автора в романові цей процес відбувається під знаком мінус.

Твори Т. Толстой зберігають внутрішню єдність і в тому плані, що ідеї її романа закладені вже в її публіцистика. Наприклад, критик А. Агеєв виділяє статті Товстої, з яких, власне, і виріс роман «Кись». У романові «Кись» зачіпається питання про тоталітаризм, про «державний розум» - пригадаємо епізоди про призначення державою свят і правил їх відмічання. Цій проблемі присвячений також есе Т. Толстой «Жіночий день».

Єдність творчості Т. Толстой полягає також в тому, що і в розповідях, і в романові відбувається деяка трансформація міфів в казки.

Більш того по спостереженню Е. Гощило, стиль художньої творчості Т. Толстой цілком відповідає образу письменника як оратора, критика, журналіста, рівень її інтерв'ю і деяких прикладів публіцистика відповідає рівню її розповідей. Т. Толстая просто перенесла свої авторські художні прийоми в інші жанри. Ці головні особливості прози Товстої пустотливий гумор, гротесковость, жива образність і тяга до повествовательности.

Єдність творів Т. Толстой не означає одноманітність її творчості. Спостерігається еволюція творчого шляху і розвиток художньої свідомості, який полягає в наступному.

По-перше, створення романа «Кись» означає розширення кола інтересів письменника і збільшення масштабу бачення. Якщо критики говорять про тягу до «вічних тем» Товстої, про її метафізичні схильності і про аполитичности її розповідей, і про те, що радянські реалії, такі, як житлова проблема, магазини, їжа, черги, чорний ринок і тіньова економіка і т.д., служать лише «звичним фоном» творів, то, як ми з'ясували, в романові «Кись» автор стає лицем до лиця з цими питаннями. Роман практично торкнувся всіх сторін соціального життя і навіть може бути названий «енциклопедією» сучасного російського життя.

По-друге, якщо в розповідях Т. Толстая ставить мету тільки зображати життя, описати темні її сторони і невезучих в ній людей, тобто показати «що», то в романові «Кись» вона намагається відповісти на питання «що робити?». Шляхом створення позитивного героя Нікити Іванича вона збирається, на наш погляд, указати на шлях дозволу проблем.

По-третє, в техніці оповідання сталося деяке зміщення акцентів. Якщо в розповідях постійно підкреслюються авторська мова або авторські слова у вигляді невласної прямої мови і різних «вставних» сюжетів, то, на думку критика Н. Іванової, «так званого авторського слова, авторської інтонації в романові немає».

«Кысь», незважаючи на помітну цитатность, деконструирует центральний міф російської культури. Традиції - очікування від книги (а ширше: культури) вищого і спасителъного знання про життя. Однак на відміну від інакших опонентів «литературоцентризма», Товста далека від цинического захоплення руйнування. Для неї (і її героя) те, що незграбно називається «литературоцентризмом», складає значення, радість і невід'ємну красу існування. Випробування цієї ідеї не може не бути болісно драматичним.

У «Киси» розвертається та ж, що і в розповідях Товстої, трансформація авторитетних міфів культури в казкову гру з цими міфами. Ту остраняющую роль, яку в розповідях грала дитяча свідомість, в романові зіграв Вибух - всіх (або майже всіх) що перетворив в дітей, відкинувши в первісний стан (в романові буквально недавно було наново винайдене колесо). Саме Вибух створює мотивування, що дозволяє всю минулу, справжню і, можливо, майбутню історію, культуру і літературу Росії представити як одномоментно існуючі в єдиному, постисторическом просторі - після катастрофи, що знищила всю попередню цивілізацію і що залишила одні Наслідки. З іншого боку, самі ці Наслідки виглядають не стільки жахливо, скільки нечувано, точніше, казково: літаючі зайці і курки, отруйні яйця, полювання на мишей і незнаних агнеців, котячі пазури у Головного Санітара і його сімейства, одруження героя на принцесі, що виявилася перевертнем, присутність на задньому плані страшної і невидимої Киси, а головне - казкова інтонація оповідання; все це являє собою масштабну экспликацию казкових мотивів, знайомих по новеллистике Товстої.

Однак на відміну від розповідей, в центрі яких завжди невидимо підносилася фігура творця - вигадника реальності, «Кись» вміщує в центр сюжету Бенедікта, абсолютного читача, з рівним запалом поглинаючого все підряд, від «Колобка» до «Гігієни ніг в поході», від Пастернаку до «Таблиць Брандеса». Цей зсув дуже показовий, оскільки Товсту цікавить саме вплив Слова на «малих цих». Чи Спасає Слово - а Ширше: культура і її міфи - або тільки знаджує і обманює? Любов до Речі, до букви - що нагадує безумовно об гоголевском Башмачкине - приводить героя «Киси», переписувач Бенедікта, до Санітарів, головних гонителів книги, робить його підсобником тестя Головного Санітара, захоплюючого місце набольшего Мурзи, але неясно, чи віддає собі Бенедикт звіт в тому, у що він вплутався: почавши читати, він вполуха чує і впівока бачить все, що не належить простору друкарського слова.

Парадокс романа Товстої складається в тому, що насичений, з одного боку, найбагатшої літературної цитатностью (книги, які читає Бенедикт, в межі представляють всю світову літературу), а з іншого боку, розкішним квазипростонародным сказом, новою первісною міфологією і сказочностью - він, проте, виявляється блискуче гострою книгою про культурну німоту і про слово, німотою і забуттям народженому.

Висновок

У ході виконання цієї роботи нами були вивчені жанрово-стилістичні особливості романа Тетяни Товстої «Кись». Спираючись на думки критиків і дослідження самого тексту, а так само використовуючи теоретичну літературознвський базу, ми дійшли наступних висновків.

У жанровому відношенні роман являє собою антиутопию з її ознаками: 1) в романові підіймаються актуальні проблеми сучасної культури, суспільства, екології, що так і не знайшли свого дозволу. Це роман-застереження, застережливий про небезпеку, яка може чекати, якщо вони так і не будуть вирішені; 2) в романові зміщені тимчасові і просторові структури; 3) в тексті широко використовуються фантастика, гіпербола, гротеск, символи, алегорії; 4) особливий тип героя - бунтар, але бунт не знайшов свого втілення.

Відносно стилістичному однієї з роман зберіг ряд рис стилістики, що устояли Товстої. Це сказочность, змішення фантазії і реальності, перетворення культурних міфів в міфи культури, гра з цими міфа, пародийность, іронічність. Вона з головних особливостей романа «Кись» - це його интертекстуальность. Вона виражається і у виборі жанру - антиутопія, яка посилає нас до інших подібних творів, насамперед до романа Е. Замятіна «Ми», В. Войновича «Москва 2042», «О, чудовий новий світ!» Хаксли, і «1984» Оруелла, Рея Бредбері «457 градусів по Фарінгейту». Також Тетяна Товста аппелирует в своєму романові до різних форм фольклору, будь те легенда, народна казка. У романові так само використана сказовая манера оповідання. Текст містить слова різних стилів і пластів мови: високої стиль, нейтральний, розмовний, просторіччя, мова сентиментальна, офіціозна на фоні стилізованої народної фольклорної мови. При цьому роман містить і слова сучасної російської мови, знівечені і спотворені кострубатими нормами, а вірніше, їх відсутністю. Крім того, текст рясніє авторським неологізмом, що відображає процес зміни слова і суспільства, який носить у Товстої негативне значення, хоч і відображає відомий закон - все новле прагнути поміститися старого.

Особливу роль в романові грають цитати. Текст романа практично побудований на цитатах. Це і витримки з Біблії, і російські змови, і уривки з російської классики, починаючи від Пушкина і закінчуючи Есеніним, Маяковським, Срібним віком і сучасність. Таким чином, в романові охоплюються всі культурні пласти, тобто виділяється Традиція культури. За допомогою цитат автор посилає читача до головних проблем, що підіймаються в романові. Так само цитування в контексті романа створює ефект пародії, іронії, показуючи неспроможність спроб знищити слово, літературу, традицію.

Примітки

1. Золотоносов М. Татьянін день // Молоді про молодих. - М, 1984.

2. Парамонов Б. Русська історія нарешті виправдала себе в літературі // http: // www. guelmen. ru /slava/kis/paramonov. htm.

3. Немзер А. Азбука як азбука. Тетяна Товста сподівається навчити грамоті всіх буратин // http: // www. guelmen. ru /slava/kis/nemzer. htm.

4. Степанян К. Отношеніє буття до небуття // Знамено. 2001, №3.

5. Товста Т. Кись. М.: Эксмо, 2006.

6. Иванова Н. Точка зору: Про прозу останніх років. М., 1988.

Бібліографія

Текст - джерело:

1. Товста Т. Кись. М.: Эксмо, 2006. - 368.

Література:

2. Золотоносов М. Татьянін день. Молоді про молодих. - М, 1984.

3. Иванова Н.Б. Точка зору: Про прозу останніх років \ Н.Б. Іванова. - М., 1988. - 264 з.

4. Иванова Н.Б. Настоящеє: збори спостережень / Н.Б. Іванова - М., 2002. - 304 з.

5. Кулаки В.С. Поезія як факт: Статті про вірші / В.С. Кулаков. - М., 1999. - 288 з.

6. Ланин Б.А., Борішанська М.М. Русська антиутопия XX віку \ Б.А. Ланін, М.М. Борішанська. - М., 1994. - 368 з.

7. Немзер А.С. Літературноє сьогодні: Про російську прозу: 1990‑е \ А.С. Немзер. - М., 1998. - 292 з.

8. Нефагша Г.Л. Русська проза другої половини 80‑х - початки 90‑х років XX віку / Г.Л. Нефагша. - Мінськ, 1998. - 342 з.

9. Роднянская И.Б. Літературноє семилетие / І.Б. Роднянська. - М., 1995. - 254 з.

10. Скоропанова И. Русська постмодернистская література / І. Скоропанова. - М., 1999. - 302 з.

11. Чаликова В. Утопія і свобода / В. Чалікова. - М., 1994. - 268 з.

12. Шестаков В.П. Еволюция російської літературної утопії // Утопія і антиутопія XX віку / В.П. Шестаков. - М., 1990. - 384 з.

13. Эиштейн М. Постмодерн в Росії / М. Епштейн. - М., 2000. - 278 з.

Довідкова література:

14. Історія російської літератури XX віку (20-90‑)(е роки): Основні імена / Отв. ред. С.І. Корнілов. - М., 1998. - 432 з.

15. Російська література XX віку: У 2 т. - Т. 2 (1940-1990‑)(е) / Під ред. Л.П. Кременцова. - М., 2002. - 684 з.

16. Російські письменники 20 віку: Біографічний словник / Гл. ред. і сост. П.А. Ніколаєв. - М., 2000. - 698 з.

17. Російська проза кінця XX віку / Сост. і вступ. стаття С.І. Тіміной. - М., 2002. - 672 з.

18. Російські утопії: Альманах. - СПб., 1995. - 126 з.

19. Нефагина Г.Л. Русська проза кінця XX віку. - М., 2003. - 590 з.

20. Хализев В.Е. Теорія літератури. - М.: Вища школа, 1999. - 384 з.

21. Черняк М.А. Современная російська література. - СПб. - М., 2004. - 654 з.

Статті:

22. Багно В. Своє в чужому, чуже в своєму / В. Багно // Російські утопії: Альманах - СПб., 1995. - С. 162 - 176.

23. Беньяшь Е. Дунін сарафан / Е. Беньяш // Дружби народів. - 2001. - №2. - С. 102 - 105.

24. Гальцева Р., Роднянська И. Помеха - людина: досвід віку в дзеркалі антиутопий / Р. Гальцева, І. Роднянська // Новий світ. - 1988. - №12. - С. 98 - 113.

25. Звірівши А. Когда проб'є останній час природи. Антиутопии XX віку / А. Зверев // Питання літератури. - 1989. - №1. - С. 123 - 134.

26. Иванова Н. Возвращеніє до справжньому / Н. Іванова // Знамено. - 1990. - №8. - С. 46 - 58.

27. Касаткина Т. Література після кінця часів / Т. Касаткина // Новий світ. - 2000, №6. - С. 83 - 96.

28. Кукулин И. Про моє минуле і справжнє / І. Кукулін // Знамено. - 2002. - №10. - С. 94 - 102.

29. Латынина А. В очікуванні золотого віку: від казки до антиутопии / А. Латиніна. - Жовтень. - 1989 - №6. - С. 76 - 89.

30. Лейдерман Н. Траєкторії «експериментуючої епохи» / Н. Лейдерман // Питання літератури. - 2002. - №4. - С. 122 - 134.

31. Немзер А. В пошуках втраченої людяності / А. Немзер // Жовтень. - 1989. - №8. - С. 46 - 54.

32. Степанян К. Отношеніє буття до небуття / К. Степанян // Знамено. 2001, №3. -

Джерела з Інтернету:

33. Немзер А. Азбука як азбука. Тетяна Товста сподівається навчити грамоті всіх буратин // http: // www. guelmen. ru /slava/kis/nemzer. htm.

34. Парамонов Б. Русська історія нарешті виправдала себе в літературі // http: // www. guelmen. ru /slava/kis/paramonov. htm.

Джерела на іноземній мові:

35. Gosilo Xelena. TNT: The Explosive World of Tatyana N. Tolstaya. - Armonk: M.E. Sharpe, 1996.
Валовий національний продукт (макроекономіка)
Реферат студента 2 курсу, групи 821 Курбан-Заде Б.Б. Російська економічна академія ім. Г.В. Плеханова м.Москва, 1997 р Введення. Завдання даної роботи - охарактеризувати і проаналізувати комплекс понять, що використовуються при складанні систем національного обліку, які були створені з метою

Бухгалтерський і податковий облік: проблеми взаємодії
Юр'єв-Польський ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ ВИЩОЇ ОСВІТИ - ФІЛІЯ «Академія бюджету та казначейства Міністерства фінансів Російської Федерації» Курсова робота З дисципліни: «Податки і збори з юридичних осіб» Тема курсової роботи: «Бухгалтерський і податковий облік: проблеми взаємодії»

Бізнес-план розвитку автомобільного парку
Введення Рівень розвитку транспортної системи держави - одна з найважливіших ознак її технологічного прогресу і цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного

Bulldozer
Італійська команда "Bulldozer" була сформована в 1980 році в Мілані. Перший склад виглядав наступним чином: Енді Панігада (гітара), Даріо Карріо (бас), Ермінь Галлі (ударні) і Альберто Контіні по кличці Ей Сі Уайлд (вокал). Натхненні творчістю "Motorhead" хлопці записали

Банкрутство та фінансове оздоровлення організації
ДИПЛОМНА РОБОТА з дисципліни «Фінанси» за темою: «Банкрутство та фінансове оздоровлення організації» Зміст Введення. 4 1. Теоретичні аспекти банкрутства підприємства. 7 1.1 Сутність банкрутства та причини виникнення неплатоспроможності підприємств 7 1.2 Методи виявлення причин банкрутства.

Банківська система Російської Федерації: проблеми і задачі її розвитку
Зміст: Вступ...2 1.Економічні основи банківської системи РФ...4 1.1.Історія виникнення і роль банківської системи...4 1.2.Суть і функції банківської системи РФ...7 1.3.Структура банківської системи РФ, її характеристика...9 2.Аналіз діяльності комерційних банків в Росії...14 2.2.Аналіз

Аутсорсинг як вигляд бізнесу
АУТСОРСИНГ ЯК ВИГЛЯД БІЗНЕСУ Модна тенденція, що іменується у всьому світі в середовищі фахівців «аутсорсингом», юридичній практиці відома давно, але під іншими назвами. Це не що інакше, як передача певних функцій статутної діяльності сторонньої компанії. Труднопроизносимое іншомовне слово

© 2014-2022  8ref.com - українські реферати